Коли хімікати викликають хворобливий стан

ПІДВИЩЕНА чутливість до хімікатів (ПЧХ) — це недуга, яка має багато загадок. Тому медики не можуть дійти згоди стосовно того, що це за хвороба. Декотрі лікарі вважають, що ПЧХ спричиняється фізичними чинниками; інші дотримуються думки, що цей стан зумовлюється психологічними факторами; є й третя група лікарів, котрі стверджують, що ця недуга з’являється в результаті дії обидвох цих чинників. Також деякі фахівці висувають припущення, що ПЧХ включає групу декількох подібних за ознаками хвороб *.

Багато хворих на ПЧХ кажуть, що їхній стан зумовлений однократним контактом з великою дозою токсину, як-от пестицид; інші пояснюють свою недугу неодноразовим або постійним контактом з токсином в менших кількостях. У хворого на ПЧХ з’являється багато симптомів, пов’язаних з реакцією організму на різні, здавалося б, неспоріднені між собою хімікати, котрі він колись зносив, як, наприклад, запахи та миючі засоби. Звідси й пішла назва «підвищена чутливість до хімікатів». Розгляньмо приклад Джоіс.

У школі Джоіс дістала воші. Її голову обприскали інсектицидом. Здоров’я дівчини погіршилося, вона стала важко переносити різні хімікати, які не викликали реакцій раніше. На неї, приміром, почали впливати побутові миючі засоби, освіжувачі повітря, ароматизатори, шампуні та бензин. «У  мене так напухали очі, що я не могла їх розплющити,— розповідає Джоіс,— також мала запалення гайморових пазух, це викликало сильні головні болі й нудоту, внаслідок чого я днями лежала хвора... У мене вже багато разів було запалення легенів; тепер мої легені так само порубцьовані, як у людини, що курила 40 років, але я ніколи в житті не брала до рота цигарки!»

Постійний контакт з невеликою концентрацією токсину — один із гаданих чинників ПЧХ — можна мати як надворі, так і в приміщенні. За останні десятиліття почастішали випадки хвороб, зумовлених забрудненням повітря в приміщенні, у результаті чого з’явився новий термін — синдром «приміщення».

Синдром «приміщення»

Про синдром «приміщення» заговорили в 1970-х роках. Тоді для заощадження енергії почали будувати щільно закриті школи, житлові та офісні будинки, які колись мали звичайну вентиляцію, і встановлювати в них системи кондиціювання повітря. У таких будівлях часто можна знайти ізоляційні матеріали, деревину, оброблену антисептичними засобами, леткі клеї, а також синтетичні тканини й килими.

Багато цих речовин та предметів, особливо коли нові, виділяють у рециркульоване повітря невелику кількість потенційно шкідливих хімікатів, як-от формальдегід. Килими тільки ускладнюють проблему — вони вбирають миючі засоби та розчинники, а потім протягом довгого періоду випускають у повітря їхні випари. «Найпоширенішими забруднювачами повітря в приміщенні є випари різних розчинників»,— говориться у книжці «Контакт з хімікатами — малі дози, великий ризик» (англ.). Також у цій книжці зазначається, що «особи, чутливі до хімікатів, найчастіше скаржаться на розчинники».

Хоча більшість людей, здається, нормально почувається в таких приміщеннях, у декого виявляються різні симптоми: починаючи від тих, що характерні для астми й інших захворювань дихальних шляхів і закінчуючи головним болем та млявістю. Зазвичай ці симптоми зникають, коли чутливі особи цілком змінюють обстановку. Але в деяких випадках «у хворих може розвинутись підвищена чутливість до хімікатів», повідомляє британський медичний журнал «Ланцет». Але чому в одних з’являється хвороба, тоді як в інших — ні? Це питання варто розглянути, оскільки тим, хто добре переносить хімікати, буває важко зрозуміти хворих.

Усі ми різні

Варто пам’ятати, що усі ми по-різному реагуємо на будь-які чинники, чи то на хімікати, чи то на мікроби, чи на віруси. Реакція організму залежить від генетичної будови, віку, статі, стану здоров’я, ліків, які вживаємо, хвороб, котрі перенесли в минулому, а також на неї впливає нездоровий спосіб життя, як-от зловживання алкоголем, наркотиками чи куріння.

Візьмімо, приміром, медикаменти. Саме від нашого організму залежить, «чи ліки допоможуть і які побічні дії вони викличуть», говорить журнал «Нью саєнтист». Іноді побічні дії бувають настільки небезпечними, що спричиняють навіть смерть. Зазвичай білкові ферменти очищають  організм від чужорідних для нього хімічних речовин: як тих, що потрапляють з ліками, так і забруднювачів, впливу котрих ми піддаємося щодня. Але якщо «очисні» ферменти погано функціонують через спадковість, нераціональне харчування або пошкодження токсинами, яке відбулось раніше, чужорідні для організму хімічні речовини можуть накопичуватись у небезпечних кількостях *.

ПЧХ прирівнюють до порфірій — групи захворювань крові, пов’язаних з ферментами. Часто хворі на порфірії чутливі до різних хімікатів (починаючи від вихлопних газів і закінчуючи ароматизаторами) так само, як хворі на ПЧХ.

Вплив на психіку

Одна хвора на ПЧХ сказала кореспонденту «Пробудись!», що деякі хімікати викликають у неї стан, подібний до наркотичного сп’яніння. Вона розповідає: «Я стала змінюватись: серджуся, збуджуюсь, дратуюсь, всього боюся, відчуваю апатію... Такі симптоми часом тривають декілька годин, а часом декілька днів». Коли цей стан минає, жінка почувається, як після похмілля, і переживає різні форми депресії.

Такі синдроми для хворих на ПЧХ є звичайним явищем. За словами доктора Клодії Міллер, «понад десять країн повідомляє, що у людей, котрі, як було точно встановлено, мали контакт з хімікатами, виникають проблеми психологічного характеру — чи то після контакту з інсектицидом, чи то внаслідок набутого синдрому «приміщення»... Існує велика ймовірність, що в працівників, які мають контакт з розчинниками, розпочнуться напади паніки та депресія... Тож слід бути дуже уважними і пам’ятати: мозок — це орган, який, мабуть, найбільш вразливий на дію хімікатів».

Хоча контакт з хімікатами іноді спричиняє психологічні ускладнення, багато лікарів говорять про можливість зворотного зв’язку: психологічні ускладнення можуть призвести до появи підвищеної чутливості до хімікатів. Хоча доктор Міллер, згадана вище, та доктор Ніколас Ашфорд твердо вірять у фізичну природу чинників ПЧХ, вони визнають, що «події, котрі впливають на психіку, як, наприклад, смерть подружнього партнера або розлучення, можуть пригнітити функціонування імунної системи і викликати в деяких людей чутливість до хімікатів невеликих концентрацій. Звичайно, що зв’язок між психологічною та фізіологічною системами дуже складний». Доктор Шеррі Роджерс теж вважає, що ПЧХ спричиняють фізичні чинники, але зауважує, що «стрес підвищує чутливість до хімікатів».

Чи можуть хворі на ПЧХ щось зробити, аби поліпшити стан свого здоров’я чи принаймні послабити виявлення симптомів?

Як допомогти хворим на ПЧХ

Хоча поки що не знайдено якогось ліку від ПЧХ, багато хворих змогли послабити виявлення симптомів, а інші навіть повернулися до порівняно нормального життя. Що ж їм допомогло? Дехто слухався порад лікаря і намагався робити все, аби уникати хімікатів, котрі викликають небажані симптоми *. Джуді, хвора на ПЧХ, переконалася, що найліпше справляється зі своєю недугою, коли уникає хімікатів. Видужуючи від хвороби, викликаної вірусом Епстейна-Барр, Джуді надто довго мала контакт із пестицидом, який застосовувався у неї вдома, і зрештою захворіла на ПЧХ.

Джуді, як і багато людей з ПЧХ, реагує на численні побутові хімікати. Тому вона все чистить, миє і пере за допомогою господарського мила та питної соди. Вона вважає, що оцет найліпше пом’якшує тканину. Одяг Джуді та постільна білизна виготовлені лише з натуральних волокон і тканин.  Свій одяг після хімчистки її чоловік кладе у спільну шафу тільки тоді, коли добре його провітрить протягом декількох тижнів.

Звичайно, у сьогоднішньому світі хворим на ПЧХ неможливо уникнути будь-якого контакту з небажаними хімікатами. У виданні «Американський сімейний лікар» (англ.) говориться: «У багатьох випадках основною проблемою хворих на ПЧХ є ізоляція та відмова від товариства, оскільки вони намагаються уникати контакту з хімікатами». Автор статті радить хворим під наглядом лікаря працювати і спілкуватися з іншими, поступово збільшуючи свою діяльність. Водночас вони повинні докладати зусиль, щоб самим справлятися з приступами паніки та прискореним серцебиттям. А для цього слід вміти правильно розслаблюватись і регулювати дихання. Головне — допомогти хворому навчитися поступово пристосуватись до хімікатів, а не намагатися повністю їх уникати.

Також дуже важливо добре спати вночі. Дейвід, хворий на ПЧХ, тепер майже не має симптомів. За словами Дейвіда, одужанню частково посприяло те, що в його спальню надходить багато свіжого повітря. Такої ж думки дотримуються Ернест та його  дружина Лоррейн, які теж страждають на ПЧХ. Вони кажуть: «Добрий сон вночі значно підвищує опірність організму до хімікатів, контакту з якими неможливо уникнути протягом дня».

Ясна річ, для того аби одужати й підтримувати здоров’я у доброму стані, необхідно повноцінно харчуватися. Дехто навіть каже, що харчування — «один із найважливіших методів запобігання хворобам». Безперечно, аби одужати,— принаймні в межах можливого,— потрібно, щоб системи організму добре працювали. У цьому можуть допомогти харчові додатки.

Також доброму здоров’ю сприяють фізичні вправи. Крім того, організм виводить через шкіру токсини, коли ви потієте. А ще важливо позитивно мислити й мати почуття гумору, бути любимим і любити інших. Одна жінка-лікар навіть приписує усім своїм хворим на ПЧХ «любов і сміх». Так, «серце радісне добре лікує» (Приповістей 17:22).

А втім, перебування в приємному, радісному товаристві може завдавати найбільше проблем хворим на ПЧХ, котрі не можуть зносити ароматичних речовин, миючих засобів, дезодораторів та інших хімікатів, з якими більшість з нас стикається щодня. Як же особам з ПЧХ давати собі раду за таких обставин? З другого боку, що інші можуть зробити, аби допомогти таким хворим? Ці питання обговорюватимуться в наступній статті.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Чи вам потрібно стільки хімікатів?

Усім нам слід обмежувати до мінімуму контакт з потенційно токсичними хімікатами. До таких хімікатів належать ті, які ми тримаємо вдома. У книжці «Контакт з хімікатами» (англ.) говориться: «Схоже на те, що забруднювачі повітря в приміщенні — це найсильніші чинники, які викликають чутливість до хімікатів. У приміщенні є багато складних сумішей, котрі у невеликих концентраціях містять сотні різних летких органічних хімікатів» *.

Тож запитайте себе, чи вам справді потрібні всі хімікати, які є у вас вдома, особливо пестициди та продукти, що містять леткі розчинники. Чи ви пробували користуватись замість них нетоксичними речовинами? Якщо ж без шкідливого хімікату не обійтись, користуючись ним, завжди вдавайтесь до всіх запобіжних заходів. Також тримайте його в безпечному, недоступному для дітей місці, де його випари не завдавали б шкоди. Пам’ятайте, навіть хімікати в щільно закритих упаковках або посудинах можуть випаровуватись.

Крім того, слід зважати на те, що потрапляє на нашу шкіру. Багато хімікалій, у тому числі ароматичні речовини, проникають через шкіру в кров. В організм навіть іноді вводять ліки за допомогою пластирів. Тому, якщо ви проллєте токсичний хімікат на шкіру, «слід негайно ретельно змити його», говориться в книжці «Втома чи отруєння?» (англ.).

Багато людей з підвищеною чутливістю до хімікатів реагують на ароматичні речовини. Дев’яносто п’ять відсотків хімікатів, які застосовують для виготовлення таких речовин,— це синтетичні сполуки, одержані з нафти. З цією метою використовують ацетон, камфору, бензальдегід, етиловий спирт, гамматерпінен та багато інших хімічних складників. Про те, яку небезпеку для здоров’я становлять ці речовини, вже відомо. Скажімо, у США про це писало Агентство охорони навколишнього середовища. Так само шкодять хімічні сполуки, які входять до складу освіжувачів повітря. Згідно з «Медичним бюлетенем університету міста Берклі (Каліфорнія)», коли вчені-екологи досліджують дію освіжувачів повітря, вони ставляться до них як до «речовин, що забруднюють повітря в приміщенні, а не поліпшують його». Освіжувачі не усувають поганих запахів, вони їх просто замасковують.

У книжці «Свідомий ризик» (англ.) говориться: «Один із найважливіших принципів токсикології полягає в тому, що за певних умов усі хімікати токсичні».

[Примітка]