Я намагався робити правильні рішення

РОЗПОВІВ ГУСТАВО СІССОН

Коли мені було 12 років і я інтенсивно займався плаванням, мені захотілося стати лікарем. Однак майже в той самий час я почав вивчати Біблію і в результаті вирішив служити Богу. Що ж зрештою стало з усіма моїми планами та інтересами? Чи можна було їх якось сумістити?

У 1961 році Олівія Спрінґейт, місіонерка Свідків Єгови в Бразилії, почала вивчати Біблію з моєю мамою і зі мною. Проте через опір батька, шанованого лікаря у Порту-Алегрі, ми припинили навчання. Однак Олівія підтримувала з нами зв’язок, і згодом я розпізнав правду у тому, чого навчався. Але на той час захоплення плаванням відвернуло мою увагу від духовних справ.

Коли мені було 19 років, я познайомився у клубі, де займався плаванням, з привабливою дівчиною на ім’я Віра Люсія, і ми почали зустрічатися. Мама розповіла їй про наші вірування, і вона зацікавилась. Отже я розшукав Олівію, і вона розпочала з нами біблійне вивчення, попри опір батька Віри.

Віра Люсія продовжувала навчатись і зробила добрий поступ у пізнанні Біблії. Вона навіть почала проводити біблійні вивчення з працівниками у клубі. В той самий час я зосереджено готувався до національних змагань з плавання, які незабаром мали відбутися.

Ми вже понад рік вивчали Біблію і відвідували християнські зібрання, аж батько Віри почав щось підозрювати. Якось, коли ми повернулись з зібрання, він уже чекав на нас і став допитуватись, де ми були. Я сказав, що ми відвідували християнське зібрання і що хоча релігія, можливо, не відіграє важливої ролі для нього, для нас вона є справою життя й смерті. Він зітхнув і сказав: «Ну, якщо то справа життя і смерті, мені нічого не залишається, як лише погодитись з цим». З того дня його ставлення змінилось, і хоча він ніколи не став Свідком Єгови, але був близьким другом і товаришем у тяжкий час.

Я роблю рішення

Після національного чемпіонату я вирішив вже не брати участі у змаганнях, але здобувши дві перемоги і досягнувши рекорду в плаванні вільним стилем на 400 та 1500 метрів у Бразилії, отримав запрошення на  Панамериканські ігри у Калі (Колумбія) 1970 року. Незважаючи на те що Віра Люсія була проти моєї поїздки, я почав підготовку до змагань.

Оскільки у Калі я показав добрі результати, тренери запропонували мені взяти участь в Олімпійських змаганнях. Але тоді я згадав про мою незакінчену медичну освіту, а також чудові наміри Єгови, про які дізнався, і повністю залишив думку про спортивну кар’єру. Відтоді я зробив швидкий духовний поступ. У 1972 році, коли в Мюнхені (Німеччина) проходили Олімпійські ігри, Віра Люсія і я символізували своє присвячення Єгові водним хрещенням. Це спонукало мою маму відновити біблійне вивчення, і з часом вона також охрестилась.

Після цього опір батька посилився. Зрештою наша сім’я розпалась, і, оскільки я все ще навчався в університеті, ми жили на малу мамину пенсію та виручку від продажу дому. З цієї причини ми з Вірою відклали весілля. Мушу сказати, що від батька я навчився багато чудових уроків, які допомогли мені робити рішення в житті. Він часто говорив: «Не бійся відрізнятись від інших» або «Більшість не завжди має рацію». Одним з його найулюбленіших висловів був: «Цінність людини визначається тим, що́ вона дає іншим».

Будучи Свідком Єгови, я зміг застосувати батькові чудові поради на практиці. У 1986 році, коли він помирав, я був при ньому. На той час ми знову були друзями і поважали один одного. Думаю він пишався мною, оскільки, як і він, я став лікарем.

У 1974 році я закінчив медичну школу. На початку хотів стати лікарем широкого профілю, але пізніше, добре подумавши, вирішив, що зможу більше придатися християнським братам, якщо буду хірургом (Дії 15:28, 29). Отже я взявся за це нелегке завдання і наступних три роки вчився на хірурга.

Нелегкі правничі баталії

Дуже сумний випадок, до якого я був причетний, стався з 15-річною дівчиною-Свідком, в якої відкрилась внутрішня кровотеча. Вона була бліда й мала гіпотензію, але ясно мислила і рішуче не хотіла приймати кров. Збільшивши об’єм її крові, я зробив ендоскопію і, щоб припинити кровотечу, промив уражену ділянку охолодженим сольовим розчином. Спочатку дівчині стало легше, але через 36 годин, коли вона перебувала у реанімації, кровотеча раптом почалась знову. Незважаючи на старанні спроби, черговий лікар не зміг зупинити кровотечу та підтримати потрібний об’єм крові, і дівчина померла.

Коли це сталось, комітет з питань етики тимчасово припинив мою інтернатуру й повідомив про цей випадок обласну медичну раду. Мене звинувачували у порушенні трьох статей медичного кодексу з етики, що ставило під загрозу мій лікарський патент і разом з тим позбавляло мене засобів для існування.

Комітет визначив 30 днів, упродовж яких я мав подати щось на свій захист у письмовій формі. Мої адвокати підготували аргументи, які базувались на юридичному праві та конституції, а я приготувався захищатися на основі медичних і наукових даних, у чому мені допоміг місцевий Комітет зв’язку з лікарнями (КЗЛ) — група Свідків Єгови, яка сприяє співпраці між лікарнею і пацієнтом. Під час слухання справи, інформаційний комітет ставив запитання переважно про мою позицію як лікаря і як Свідка Єгови. Проте моя оборона здебільшого ґрунтувалась на медичних і наукових аргументах і на повідомленнях шанованих хірургів.

У представленому свідченні говорилось, що пацієнтка відмовилася від переливання крові, і я не мав жодного впливу на її рішення. Слухання справи також виявило, що серед чотирьох залучених  лікарів лише я почав певне лікування, беручи до уваги бажання пацієнтки та її стан.

Потім мою справу передали комітету, який мав розглянути її на пленарному засіданні. Я зробив 10-хвилинний виступ у свій захист, зосереджуючись, як і в попередньому письмовому звіті, виключно на медичних аспектах. Після того як мене вислухали, два члени комітету зазначили, що хоча я не зробив переливання крові, лікування, застосоване мною, мало тверду наукову підставу. Інший лікар наголосив, що безкровне лікування є ефективним, до того ж при ньому зареєстровано менше летальних випадків. Останній член комітету сказав, що річ не в тім, чи переливання крові є ефективним методом лікування, чи ні. Питання полягає у тому, чи лікар може нав’язувати пацієнтові лікування, якого той не бажає. Далі він зазначив, що не думає, аби лікар мав таке право. Таким чином більшістю голосів (12 до 2) члени комітету проголосували за те, щоб зняти з мене всі обвинувачення.

Захист прав пацієнтів

Адміністрація деяких лікарень отримала судове рішення, аби примушувати пацієнтів-Свідків до переливання крові, і часом я представляв у судовому слуханні справи докази, які допомагали скасовувати ці рішення. Один такий випадок стосувався Свідка, у якого в стравоході набрякли кровоносні судини, що призводить до небезпечної шлункової кровотечі. У той час як його поклали в лікарню, він вже страждав на сильну анемію. Рівень гемоглобіну був 4,7 грама на децилітр *. Спочатку хворого не примушували до переливання крові й проводили лише підтримувальну терапію.

Пробувши тиждень у лікарні, пацієнт був здивований, коли до нього прийшов представник суду з рішенням застосувати переливання крові. На той час його гемоглобін піднявся до 6,4 грамів на децилітр і стан був стабільний. Здавалося, що суддя виніс рішення на основі не останніх даних про рівень гемоглобіну, а попередніх.

КЗЛ запропонував допомогу. Пацієнт попросив мене оглянути його. Після того як я зробив це, мені вдалось перевести його в лікарню, де він міг отримати лікування без застосування крові. Водночас адвокати пацієнта опротестували рішення суду про примусове переливання крові.

Мене викликали в суд, де суддя запитала про стан пацієнта. Протягом слухання справи вона уповноважила мене продовжувати лікувати хворого, поки триватимуть дебати щодо судового рішення. До часу, коли слухання поновилось, стан хворого поліпшився і його виписали з лікарні. Коли мене знову викликали давати свідчення, адвокат лікарні вимагав, аби я довів, що рекомендоване мною лікування має наукову підставу. Він опинився у дуже незручному становищі, коли я показав статтю з медичного журналу, виданого саме тією лікарнею, яку він представляв, де було рекомендовано таке лікування!

Ми з радістю почули рішення суду про те, що наша позиція обирати спосіб лікування без застосування крові правомірна. Лікарня повинна була заплатити усі витрати, у тому числі кошти, пов’язані з юридичними справами. Хоча лікарня подала апеляцію, вона знову програла.

Турбота про родину

Відтоді як я став Свідком, мене завжди підтримує Віра. Вона є відданим супутником, чеснотною жінкою і зразковою матір’ю. Як їй усі ці роки вдається справлятися з різними труднощами, утримувати дім і піклуватися про дітей — тепер енергійних молодих людей? Усе це можливе завдяки тому, що вона має сильну любов до Єгови й християнського служіння.

 Коли в нас народились сини, ми старались з раннього віку навчати їх біблійних вчень і принципів. Незважаючи на те що ми провадимо напружене життя, то щороку протягом декількох місяців намагаємось виконувати норму повночасного піонера. І ми робимо все, що в наших силах, аби регулярно читати Біблію, проводити щоденне обговорення біблійних віршів та брати участь у християнському служінні. На даний час наша сім’я щотижня проводить аж 12 біблійних вивчень.

Ми разом з Вірою залучаємо синів у нашу діяльність, водночас поважаючи їхні особисті інтереси. Ми вважаємо, що для належного виховання дітей батькам необхідно брати до уваги три основні моменти. По-перше, правильне навчання, яке ґрунтується на Божому Слові, Біблії. По-друге, добрий приклад, який чітко показує дітям, що батьки мають здоровий побожний страх. І по-третє, відповідне товариство з християнами різного віку й суспільного становища, завдяки чому члени родини можуть збагачуватись, спостерігаючи за розмаїтістю рис і здібностей. Ми з дружиною поставили за ціль впроваджувати все це у своє життя.

Згадуючи наше служіння Єгові, яке триває вже майже 30 років, ми можемо сказати, що, безсумнівно, він обдаровував нас найліпшим, давав багато радості й благословень. Хоча я не брав участі в Олімпійських іграх, але все ще люблю плавати й пропливаю декілька кілометрів щотижня. Безперечно, будучи лікарем і Свідком Єгови, я веду дуже напружене життя, але надзвичайно ціную, що можу допомагати моїм християнським братам і сестрам продовжувати наполегливо служити Єгові перед лицем випробувань.

Часто мене запитують, чи я не турбуюсь, що втрачу роботу, коли настане Божа нова система і більше не буде хвороб. Я відповідаю, що буду першим, хто підстрибне з радості, коли «буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик» та «не скаже мешканець «Я хворий» (Ісаї 33:24; 35:6).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 15]

Оперування хворого.

[Ілюстрації на сторінці 15]

З Вірою Люсією. Наше сімейне вивчення.