Занепад олімпійських ідеалів

БАРОН П’єр де Кубертен, запропонувавши відродити Олімпійські ігри, впровадив шляхетні ідеали. Наприклад, його вважають автором девізу сучасних Ігор: «Головне в Олімпійських іграх не перемога, а участь... Важливо не перемагати, а чесно змагатися».

Кубертен вважав, що чесна конкуренція виробляє добрий характер, виховує розсудливість і принциповість. Він навіть говорив про «релігію спорту». На його думку Олімпіади могли б навчити людей жити в мирі.

Однак будь-які надії на це розвіялися вже на той час, коли Кубертен помер 1937 року. Адже одного разу Ігри припинили через світову війну, а потім стали помітні тенденції до розв’язання другої великої війни. Сьогодні олімпійські ідеали вже у глибокому занепаді. Чому?

Олімпійські змагання і допінги

Щоб здобути перевагу в змаганнях, спортсмени вже десятки років вживають речовини, котрі підвищують фізичні можливості. Це лихо не обійшло також Олімпійські ігри. Хоч 25 років тому було введено суворий, як гадали, антидопінговий контроль, учасники Олімпійських ігор усе ж таки вживають заборонені речовини.

Одні спортсмени, аби збільшити свою силу, приймають стероїдні препарати, інші — збудливі засоби. Серед спринтерів та інших атлетів популярно приймати людський гормон росту, оскільки він допомагає швидко справитись з виснаженням після інтенсивних тренувань і збільшує м’язову силу. А бігуни на довгі дистанції, плавці та учасники лижних гонок надають перевагу зміненому за допомогою  генної інженерії еритропоетину, оскільки він підвищує витривалість, стимулюючи утворення червонокрівців.

Не дивно, що колишній голова антидопінгового контролю Олімпійського комітету США д-р Роберт Воі назвав спортсменів «ходячою лабораторією». Він сказав також: «Олімпіади перетворились на експериментальну базу вчених-хіміків і лікарів, що відкидають принципи етики». А яка ж роль антидопінгового контролю? Керівник лабораторії антидопінгового контролю в США д-р Дональд Кетлін говорить: «Досвідчені спортсмени, не бажаючи відмовлятись від допінгів, переключилися на такі речовини, які ми не здатні виявити».

Корупція

Оскільки лише кілька міст можуть претендувати на право проведення Ігор, щоб завоювати його, дехто не зупиняється ні перед чим. Приблизно два роки тому навколо Міжнародного олімпійського комітету (МОК) розгорівся скандал. Заява про те, що члени МОК отримали близько 400 000 доларів за надання місту Солт-Лейк-Сіті права проводити у себе Зимові ігри-2002, поставила під сумнів принциповість осіб, від яких залежить вибір.

Коли потенційні міста-організатори Ігор пропонують щедрі дари тим, хто вирішує, де буде проводитись Олімпіада, межа  між гостинністю і явним підкупом практично не помітна. У Солт-Лейк-Сітівському скандалі були замішані не менше 20 членів МОК і шістьох з них виключили зі складу комітету. Коли ж мова йде про Ігри-2000 в Австралії, то усі намагання зберегти незаплямований образ звелися нанівець, коли президент Австралійського олімпійського комітету визнав: «Ми перемогли не тільки завдяки красі міста і спортивним приміщенням».

Підозри ростуть через марнотратство деяких шанованих членів МОК. Останній голова Міжнародної федерації з греблі швейцарець Томмі Келлер сказав одного разу, що на його думку декотрі службовці у сфері спорту ставляться до Олімпійських ігор як до засобу «поліпшення свого становища». Він додав, що рушійною силою, очевидно, є «гонитва за грошима і задоволення власних амбіцій».

Потужний ринок

Ніхто не заперечуватиме, що для проведення Олімпійських ігор потрібні великі кошти. Ігри завжди захоплюють увагу телеглядачів і створюють можливість для показу прибуткових рекламних програм, тому спонсорство такого заходу є колосальним економічним важелем.

Згадаймо Олімпіаду-88. Дев’ять мультинаціональних кампаній заплатили МОК понад 100 мільйонів доларів за дозвіл використовувати символи Ігор на світовому ринку. У 1996 році у зв’язку з проведенням літніх Ігор в Атланті було заплачено 400 мільйонів доларів. У цю суму не входять навіть права на телетрансляцію. Американське телебачення заплатило за право на трансляцію Олімпійських ігор з 2000 до 2008 року понад 3,5 мільярда доларів. Повідомляють, що протягом чотирьох років кожен з 11 спонсорів із різних частин світу заплатить 84 мільйони доларів. Звучать висловлювання про те, що якщо раніше Олімпійські ігри уособлювали ідеал людських чеснот, то сьогодні Олімпіада — це переважно нагода збагатитись і тепер уособлює людську жадібність.

 Що сталось?

На думку деяких знавців, кризу олімпійського руху спричинили дві події на початку 80-х років. Перша — надання окремим міжнародним спортивним федераціям права обирати спортсменів для участі в Іграх. Хоч МОК дозволяв виступати тільки аматорам, федерації стали допускати до певних олімпійських змагань, за які відповідають, професійних спортсменів. Професіонали ж мають свої професійні цілі. Чесні змагання не приносять доларів за рекламу. Перемога стала цінуватись понад усе. Нічого дивного, що таке ставлення стимулювало вживання допінгів.

Другою важливою подією було рішення МОК 1983 року отримувати прибутки від того, що один експерт з маркетингу  назвав «найдорогоціннішим у світі символом, який досі не приносив доходів» — олімпійських кілець. Через це виникла атмосфера розгнузданої комерціалізації, яка стала розпізнавальним знаком Олімпіад. Джейсон Зенґірлі сказав: «Незважаючи на всі розмови про роль Олімпіад у сприянні миру і єдності людей всього світу... вони насправді нічим не відрізняються від... будь-яких інших спортивних заходів, розрахованих лише на успіх у публіки». Чи це означає, однак, що ідеали, висунуті під егідою олімпійського руху, взагалі недосяжні?

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 5]

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ

→ Емблема Олімпійських ігор складається з п’яти кілець, що символізують п’ять континентів: Австралію, Азію, Африку, Європу, Північну та Південну Америку. Вони переплетені на знак міжнародної спортивної дружби.

→ Девіз олімпійського руху: «Citius, Altius, Fortius», що в перекладі з латинської означає «швидше, вище, сміливіше». Варіант його перекладу «швидше, вище, сильніше» запропонував один просвітитель з Франції.

→ Олімпійський вогонь горів під час античних Ігор на жертовнику Зевса. Тепер в Олімпії від сонячних променів запалюють факел і переправляють на місце проведення Ігор.

→ Традиція проведення Олімпійських ігор існує вже тисячі років. Перша письмова згадка про Олімпійські ігри датується 776 роком до н. е., але на думку багатьох дослідників, їх почали проводити ще на п’ять століть раніше.

[Відомості про джерело]

AP Photo/Eric Draper

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 6]

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ В СІДНЕЇ

Відтоді, як у вересні 1993 року Сідней обрали організатором Олімпійських ігор-2000, місто спішно готується прийняти десятки тисяч гостей. Багато зроблено, щоб прибрати місця для проведення змагань і побудувати нові спортивні споруди вищого класу, перетворити старі смітники загальною площею 760 гектарів на парки та водойми.

Сіднейське олімпійське містечко, збудоване для проживання всіх спортсменів і обслуговуючого персоналу, є найбільшим у світі містечком, що використовує сонячну енергію. Там також є «Супердом» — найбільший у Південній півкулі критий центр культури і спорту. У ньому є найпотужніша в Австралії приватна електроенергетична система, що працює на сонячній енергії, і майже не продукує речовин, які спричиняють парниковий ефект.

Над горизонтом позаду «Супердому» здіймається найбільший у світі Олімпійський стадіон на 110 тисяч місць. Його спорудження коштувало 435 мільйонів доларів. Під головною аркою могли б стати один біля одного чотири літаки «Боїнг-747»! Напівпрозора покрівля захищає глядачів від ультрафіолетових сонячних променів. «На декілька місяців 2000 року,— говорить директор стадіону Алан Пачінґ,— це місце стане серцем Австралії». Пан Пачінґ навіть передбачає, що «після цієї події [стадіон], як і оперний театр, стане символом країни».

[Ілюстрація на сторінці 4]

Барон П’єр де Кубертен.

[Відомості про джерело]

Culver Pictures

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 7]

AP Photo/ACOG, HO