Прадавній лісоруб далі трудиться

ЛЮДИ створили чимало інструментів для зрубування дерев, наприклад: сокири, звалювальні клини, колуни та пили. Існують також звалювальні трактори із загостреними захватами, які можуть стинати грубезні стовбури. Але найдавніші знаряддя придумані не людиною. Це гостренькі зуби бобра — прадавнього лісоруба.

Дорослий бобер сягає у довжину коло 130 сантиметрів й важить до 30 кілограмів. Оскільки його верхні та нижні різці постійно ростуть, він мусить їх увесь час стирати. Спереду різці вкриті шаром твердої емалі, завдяки чому й мають гострі краї. Ці природні зубила, які спрямовані досередини й підсилені дуже міцними щелепними м’язами, легко гризуть найтвердішу деревину.

Тепла шубка й унікальний хвіст

Жителі холодних районів знають, яким цінним є тепле непромокальне пальто. На щастя, бобер не мусить бігати по магазинах за таким одягом, оскільки має власну густу шубку. Колір хутра буває різний: від світло-каштанового до темно-бурого. Крім того, воно двох видів: нижнє густе підшерстя складається з дуже тоненьких волосинок з крихітними борідками, які замикаються, щоб вберегти бобра від води та холоду. А довгі й грубі остеві волоски захищають підшерстя і допомагають тварині обтруситися з води. Додайте до цього ще глянцюватий полиск та м’якість, що нагадує оксамит, і ви зрозумієте, чому людям так подобається одяг з бобрового хутра! Колись у Канаді шкірки цієї тваринки навіть використовували для обміну, як гроші!

Кожен бобер має коло основи хвоста дві пари незвичайних залоз. Одна пара виробляє спеціальну олію, а друга — боброву струмину, ароматичне виділення із сильним, але невідразливим запахом. Тварина використовує продукти цих залоз по-різному, в тому числі для змазування хутра, щоб зробити його водонепроникним, а також для приваблення інших бобрів. Люди теж цінують боброву струмину й використовують її у парфумерії.

Ще одна особливість бобра — його незвичайний хвіст. Формою він нагадує весло, в довжину сягає близько 30 сантиметрів і служить тварині для багатьох цілей. У воді, наприклад,  хвіст бобра виконує роль стерна, допомагаючи пливти. А на суходолі тваринка послуговується хвостом для утримання рівноваги, коли гризе дерево. У разі небезпеки бобер ляскає хвостом по воді, попереджуючи усіх своїх родичів у межах чутності про загрозу. Але мусимо спростувати одне неправильне уявлення: бобри не використовують хвоста як мулярську кельню, щоб наносити багно на свої дамби.

Їжа та вода

Чим живиться ця тваринка? Найбільше вона любить ніжний внутрішній шар кори та пагони тополі й верби. Тому, стинаючи дерево для будівельних цілей, бобер може заодно добряче попоїсти. Іноді, коли один маленький «дереворуб» надто захопиться своєю роботою, інший може непомітно підкрастися й потягти трохи смачної кори.

Взимку бобер користає з унікального складу харчів. Аби створити його, він, найперш, вириває під водою глибоку нору. Це не справляє тварині особливих труднощів, оскільки вона може перебувати без повітря коло 15 хвилин. Потім бобер зносить у воду над норою гілки осики, верби та інших дерев. Він назбирує їх все більше й більше, аж поки вони не досягнуть дна нори. Пізніше,  коли водоймище цілком скує крига й через сніг бобрам на суходолі буде нічого робити, колонія тваринок матиме наповнену всяким добром підводну «комору».

Якщо говорити про воду, то небагато сухопутних тварин почуваються в ній так добре, як бобри. Окрім водонепроникного густого хутра, змащеного олійкою, бобра захищає від холоду у крижаній воді шар підшкірного жиру. Ці тваринки навіть паруються під водою! І оскільки вода відіграє таку важливу роль у житті бобрів, ви ніколи не побачите їх далеко від якогось озера або потоку.

Бобри та люди

Бобри дуже слухняні і швидко прив’язуються до людей, які добре до них ставляться. Тваринки регулярно чистяться й миються, дбаючи про особисту гігієну. У давнину індіанці часто тримали бобрів як домашніх тварин коло своїх таборів. Однак перш, ніж завести в домі бобра, добре подумайте. Річ у тім, що ці тваринки ніколи не перестають будувати. «Якщо тримати їх у хаті,— пише еколог Еліс Аутвотер,— вони поперегризають ніжки столів та стільців і почнуть будувати між меблями маленькі дамби». Така ж доля може спіткати дерева в саду та стовпці парканів.

Але між бобрами й людьми виникають ще серйозніші проблеми. Деякі землевласники нарікають, що через дамби підіймається рівень води у потоках й розливи нищать їхнє майно. Науковці ж та інші природолюби вказують на користь від діяльності бобрів. Наприклад, завдяки греблям, які будують бобри, зберігається й очищається вода, а це створює відповідні умови для життя різних представників флори й фауни. Дехто навіть каже, що, дякуючи бобровим ставкам, посухи не завдають природі такої великої шкоди.

За підрахунками натуралістів, у континентальній частині США сьогодні налічується коло 10 000 000 бобрів. Але 500 років тому на цій території, згідно з іншими підрахунками, їх жило понад 200 000 000. Лише подумайте: у лісах Північної Америки перед прибуттям туди перших європейців трудилися десятки мільйонів «лісорубів». Все ж ці перші поселенці не побачили там пустища, цілком позбавленого дерев, а навпаки величезні буйні ліси. Бобри дійсно відіграють дуже важливу роль у збереженні довкілля нашої планети. Тож можемо радіти, що прадавній лісоруб далі працює!

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 22, 23]

«Працьовитий, як бобер»

Той, хто створив цей англійський вислів (busy as a beaver), мабуть, часто спостерігав, як бобри загачують потоки або будують свої хатки. Коли дивишся, як ці тваринки стинають дерева та тягнуть колодки на будівельний майданчик, вони справді здаються невтомними. Іноді бобри навіть виривають канали для сплаву будівельного матеріалу до місця призначення.

Але як тваринки споруджують свої греблі? Перш за все, аби закріпити майбутню будову, вони встромлюють у дно потоку гілки. Якщо русло в тому місці широке, бобри будують дамбу випуклою, з вигином проти течії, щоб запобігти знесенню. Вони ще й ще тягнуть у воду колодки та гілки, аж поки не повстане гребля відповідної висоти, а тоді заповнюють дірки мулом та камінням. Щоб надати своїй будівлі міцності, тваринки укріплюють її із захищеного боку, встромлюючи у дно потоку під кутом гілки. Ці невтомні трудівники навіть регулярно ремонтують свої споруди!

Невдовзі перед греблею з’являється спокійний ставок. Тут бобри будують свої безпечні хатки. Спочатку, поки гребля ще не завершена, вони виривають у березі ріки просту нору, а пізніше споруджують посеред потоку куполоподібну хатку з мулу та гілок. Аби не потрапити в зуби хижаків, бобри роблять до своїх домівок підводні входи. Всередині, в хатці, вони почуваються безпечно, тож можуть відпочивати й виводити потомство.

Бобри справді неймовірно працьовиті. Натуралісти з штату Вайомінг (США) випустили в місцевості, де уже давно не бачили цих тваринок, п’ять самців і п’ять самок. Коли через рік дослідники повернулися, то побачили, що бобри уже створили п’ять колоній і спорудили 55 гребель!

[Ілюстрації на сторінці 24]

Бобер за роботою; боброва хатка та гребля; маля.