Коли гора намагалася зійти в море

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ВЕНЕСУЕЛІ

МІЖ столицею Венесуели Каракасом та морем стоїть гора Ель-Абіла заввишки понад 2000 метрів. На півночі простягається вузька густонаселена смуга узбережжя. Тут є головний венесуельський аеропорт. Щоб добратися від нього до Каракаса, туристам потрібно перетнути тунель, висічений у самій горі.

Минулого грудня випали заливні дощі. Ель-Абіла дощенту просякла водою. Здавалося, що її схили прорвало, коли десятки тисяч кубометрів води спадали по них додолу. Як описала одна особа, видавалося, ніби гора намагається зійти в море. Усі будинки, від малих хатин до вілл, поглинула лавина води, мулу, каміння та дерев. Плавом пливли ліжка, холодильники, а навіть люди. Один старший чоловік сказав, що йому здавалося, наче прийшов кінець світу.

З часом дощ ущух, і вода почала спадати. За приблизними підрахунками, померло біля 50 000 людей і 400 000 залишилося без даху над головою. Були всі підстави, аби назвати цю зливу «найжахливішим стихійним лихом у історії Венесуели».

Ледве врятувалися

П’ятнадцятого грудня Хуан Карлос Лоренсо разом з батьком опинилися між двома розлитими річками. Вони вийшли з машини й забігли в будинок, де було ще  35 осіб. Однак незабаром почало заливати дім. Рівень води постійно зростав, так що усі піднялися на дах. Валуни й стовбури дерев ударяли по будинку. Вода хутко знесла стіни першого та другого поверхів, так що залишилися лише опори й дах. Хитка споруда здригалася від кожного удару.

Прилетів вертоліт, але його не могли посадити на будівлі, яка  майже розвалювалася. Коли він відлетів, Хуан Карлос та батько зі сльозами на очах попрощалися, бо були впевнені, що загинуть. Потім прилетіло ще два вертольоти. Тих, хто був на даху, по черзі підняли на борт, так що всі опинилися в безпеці. Пілоти тим часом вправно утримували машини на одній висоті. Як тільки вони відлетіли, будівля повалилася у вируючу воду. Як вчасно було залишено це місце!

Евакуювали тисячі людей. Їх рятували, використовуючи невеликі літаки, автомобілі та судна для перевезення військових. Довгі ряди людей, а декотрі з них ще й несли на плечах дітей, за допомогою мотузки було запроваджено через буруни до човнів. Хоча декому вдалося прихопити якісь особисті речі, багато хто мав на собі лише одяг.

Надана допомога

Із філіалу Свідків Єгови у Венесуелі почали надавати допомогу, як тільки дізналися про лихо. Однак дороги були або захаращені уламками, або просто розмиті. Щоб допомогти потерпілим, через кілька днів відкрили одну зі смуг головної автостради. Свідкам дозволили провезти медикаменти та кваліфікований персонал. Один службовець згодом сказав: «В уряді добре відомо, що Свідки Єгови одні з перших прибули з допомогою та почали евакуацію людей».

Свідки відшукували тих, кому була потрібна допомога. Організували транспорт, щоб перевезти евакуйованих у Каракас. Багато осіб приїхало туди ні з чим. У місті створили збірні пункти, щоб ці люди могли отримати їжу, одяг та ліки. Але більшість потребувала не лише харчів і одягу. Їм просто не було де жити. Та християнські брати охоче прийняли їх до себе.

Ще довго після цього лиха люди мешкали у своїх родичів та друзів. Хоель та Ельса, Свідки з Пуерто-Кабельйо, живуть у маленькій квартирі. З ними ще місяць по бурі жило 16 осіб. Чимало людей залишилися не лише без дому, а й без роботи. Місць їхньої праці вже просто не існувало.

Прикро, що курорт і портові міста, в яких колись вирувало життя, стали майже невпізнанними. Деякі машини стирчали з болота, інші — розплющилися від удару об стіни, зігнулися довкола стовпів або застрягли в дверях чи вікнах. Через пласт затверділого мулу (в декотрих місцях він був завглибшки 3 метри) вулиці піднялися так високо, що, коли по них іти, то можна зрівнятися з останнім поверхом, чи навіть дахом будинків.

Як зазначили декотрі венесуельці, це лихо навчило чогось цінного: не покладати надію на матеріальні речі (Луки 12:29—31). Багато хто зрозумів пораду Ісуса Христа: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій,— там буде й серце твоє» (Матвія 6:19—21).

[Карта/Ілюстрації на сторінках 16, 17]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ВЕНЕСУЕЛА

Каракас

Район стихійного лиха.

КОЛУМБІЯ

[Ілюстрація на сторінці 17]

Рубен Серано й те, що залишилося від його дому.

 [Ілюстрації на сторінці 18]

1. Добровольці зібрали допомогу в Каракасі.

2, 3. Члени збору «Майкетія» прибрали біля Залу Царства затверділий мул, пласт якого мав більше ніж 2 метри заввишки.

4. Ці Свідки втратили власні домівки й потім

зголосилися збудувати нові для себе та інших.

5. Один зі щойно збудованих домів у Сан-Себастьян-де-лос-Реєс.