Озеленення лісів Амазонії

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В БРАЗИЛІЇ

ЗГІДНО з повідомленням Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, упродовж 1990-х світ щороку втрачав мільйони гектарів природного лісу. В одній лише Амазонській низовині на території Бразилії ланцюгові пили й вогонь перетворили більшу від Німеччини ділянку сельвасів у звичайне пасовище. Ніколи не торкану стіну лісу тепер прорізують пасма потрісканого мулу, подекуди порослого бур’янами, та голі пні, які обпікає сонце.

Хоч факт, що знищують дедалі більше лісу, тривожить, все ж є промінчик надії. Почала приносити результати перспективна програма, відома як агролісництво. Згідно сказаного в одній публікації, це «метод вирощування дерев разом із сільськогосподарськими культурами чи пашею, і він є екологічно... безпечний». Як функціонує агролісництво? Що завдяки йому вже здійснено і що можна зробити в майбутньому? Аби отримати відповіді на ці запитання, дописувач «Пробудись!» відвідав у Манаусі, адміністративному центрі бразильського штату Амазонас, Державний інститут вивчення Амазонії.

Невдалий порятунок

Йоганнес ван Лейвен — голландський агроном з кафедри сільськогосподарського факультету вищезгаданого інституту. Впродовж останніх одинадцяти років він працює з фермерами, котрі мешкають у сельвасах — бразильських тропічних вологих лісах. Але передусім, як у цих лісах опинилося стільки фермерів? Через широкомасштабну механізацію сільського господарства в Центральній та Південній Бразилії дрібні фермери почали втрачати землі та засоби для існування. Це стало причиною переселень. Ті, хто вирощував  джут, який використовують для виробництва джутової тари, також зрозуміли, що стає неможливо заробляти на життя, бо цю тару замінив пластмасовий пакувальний матеріал. Інші, живучи в посушливих районах, були змушені залишати домівки й шукати більш родючий ґрунт. Куди ж їм іти? Дізнавшись про перспективу мати ділянку врожайної землі та житло у басейні Амазонки, вони почали торувати новий шлях до сельвасів.

Проте незабаром фермери зрозуміли, що оселилися на території, де випадають заливні дощі, висока вологість, жаркий клімат, а ґрунт — неплідний. Вони побули там два — чотири роки, і земля повністю виснажилася; тоді постала давня проблема: бідні люди на бідному ґрунті. Намагаючись зарадити цьому, фермери в розпачі вирубували ще більше лісу для землі під ріллю.

Безумовно, діяльність дрібних фермерів — не головна причина загибелі лісів Амазонії. Найбільшою мірою її зумовлюють великі тваринницькі ферми та агропромислові комплекси, гірнича й лісова промисловість, а також спорудження гідроелектричних дамб. Однак наплив дрібних фермерів, котрі займаються підсічним землеробством,— також один з факторів, які призвели до знищення лісу.

 Поради «живих бібліотек»

Ван Лейвен говорить: «Хоч би як впливала на стан лісу діяльність цих бідних фермерів, вони є тут і їм більше ніде подітися. Отож, аби сповільнити знищення лісів, потрібно допомогти цим людям добувати прожиток, працюючи на своїй землі, і не вирубувати при цьому нових ділянок». Ось тут починає діяти програма агролісництва. Завдяки їй можна навчитися так обробляти землю, щоб уникати деградації ґрунту та водночас використовувати одну й ту ж ділянку зрубаного лісу впродовж багатьох років. Як же вченим вдалося розробити різні аспекти цієї програми?

Програму агролісництва розробив Державний інститут вивчення Амазонії. Роки досліджень і опитувань та аналіз зразків ґрунту й рослин передували втіленню її в життя. Особливо важливу інформацію було отримано під час інтерв’ю з «живими бібліотеками»: індіанцями й кабокло — нащадками білих, чорношкірих та індіанців, чиї предки оселилися в басейні Амазонки.

Ті жителі Амазонії — справжня скарбниця знань. Вони знайомі з місцевим кліматом та типами ґрунтів, а це — чорнозем, червонозем, біла й червона глина та супісок; їм також відомі дуже багато видів фруктів, прянощів і лікарських рослин, що ростуть у місцевих лісах. Застосовуючи знання цих людей, агрономи й фермери стали партнерами в дослідницькій роботі, завдяки чому було вдосконалено якість програми.

Ліс — не шахта

Програму агролісництва вводили в дію поступово. Найперше треба було переконати фермерів, що ліс — не шахта, яку виробляють, а тоді залишають. Його можна відновлювати. Потім їм порадили вирощувати не лише маніок, банани, кукурудзу (маїс), рис, боби та інші швидкорослі культури, а також дерева. «Дерева?» — дивувались фермери. «Навіщо?»

Багато фермерів походять з районів, де в сільському господарстві вирощування дерев не є важливим; до того ж вони необізнані з тим, які дерева ростуть в Амазонії. Тому дослідники детально розповіли про переваги насадження дерев. Вони пояснили, що в лісовому ґрунті немає поживних речовин, потрібних сільськогосподарським рослинам. Дощ змиває ці речовини ще до того, як злаки, наприклад кукурудза, вберуть їх. На противагу цьому дерева здатні поглинати та накопичувати поживні речовини і зберігати ґрунт родючим, вони також дають корм і притулок тваринам. А ще фермери можуть використовувати дерева для живоплоту, щоб відмежовувати свої землі. І, звичайно, фруктові дерева — джерело прибутку, оскільки це і лісоматеріал, і плоди.

Фермерів також заохотили насаджувати багато дерев різних видів та сортів. Для чого? Аби мати різноманітні фрукти та деревину. Тоді не буде такого, що фермер збере великий урожай лише одного чи двох видів фруктів і буде змушений продати їх по низькій ціні, бо всі решта продаватимуть те ж саме в однакову пору.

Програма дає «плоди»

Які ж дерева вирощують? «Зараз ми використовуємо від 30 до 40 видів фруктових дерев, які вказані тут»,— відповідає агроном Лейвен і передає список 65 видів дерев з екзотичними назвами. Щоб довести ефективність програми, Лейвен показує фотографії ділянки зрубаного лісу, зроблені через деякі проміжки часу. (Дивіться інформацію в рамці «Як можна відродити ліс»).

Побувавши на продуктових базарах Манауса, можна побачити, що програма вже приносить «плоди». На місцевих ринках зараз продають більше ніж 60 різних видів фруктів, зібраних у цій території. Стосовно ж майбутнього, агрономи сподіваються, що, чим далі фермери впроваджуватимуть агролісництво, тим повільніше винищуватимуть ліси. Зрештою, коли фермер буде знати, як використовувати ту саму землю кілька разів, можливо, він не вирубуватиме дерев, щоб мати іншу ділянку під ріллю.

Ці похвальні зусилля навряд чи відвернуть глобальну екологічну загрозу. Проте завдяки їм видно, чого можна досягти, шануючи дорогоцінні природні ресурси.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 24]

Апельсин та барбадоська вишня здають позиції

Апельсин, загальновідомий символ вітаміну С, тьмяніє поряд з фруктом, який називають «новим королем вітаміну С». Навіть барбадоська вишня, монархиня серед фруктів, багатих на цей вітамін, повинна визнати поразку. Що ж то за новий володар? Це маленький фіолетовий фрукт завбільшки з виноградину, який зазвичай росте в заплавах Амазонської низовини. Його назва? Каму-каму. Чи він заслуговує на панування? В одному бразильському журналі зазначається, що в 100 грамах апельсинів міститься 41 міліграм вітаміну С, а в 100 грамах барбадоської вишні — 1790 міліграмів. Проте стільки ж каму-каму має вражаючу кількість вітаміну С — 2880 міліграмів, це в 70 разів більше, ніж в апельсинах!

[Відомості про джерело]

Барбадоська вишня та каму-каму (Silvestre Silva/Reflexo)

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 25]

Розмноження дерев відсадками

Погодившись частково застосовувати програму агролісництва, фермери отримують від агронома Йоганнеса ван Лейвена більш детальний план — проспект їхньої майбутньої фруктової ферми. Замість того, щоб навмання вирощувати разом будь-які дерева, розробляють комп’ютерні моделі агроекосистем. Завдяки цьому визначають, котрі види потрібно садити та як саме. Щоб розсадити групами дерева малого, середнього та великого розміру, потрібно особливих умінь.

Наприклад, гуайяву, ґуарану та дерево купуасу (Theobroma grandiflorum), які входять до першої групи, садять зовсім поряд. Вони низькорослі й рано починають плодоносити. До другої групи належать дерева середніх розмірів: біріба́ (Rollinia mucosa), авокадо та пальма мурумуру (Astrocaryum vulgare). Їм потрібно більше місця. Вони починають приносити плоди пізніше, ніж дерева першої групи. Третя група — великі дерева, наприклад бразильський горіх, пікіа (Caryocar villosum) та червоне дерево. Вони потребують ще більшого простору. Одні дерева з цієї групи дають плоди, інші — цінну деревину, а деякі — і те, і друге. Коли всі три групи ростуть разом, ферма схожа на справжній ліс.

[Ілюстрації]

Йоганнес ван Лейвен (справа).

Місцеві фрукти на ринку в Манаусі.

[Відомості про джерело]

J. van Leeuwen, INPA, Manaus, Brazil

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 26]

Як можна відродити ліс

1. (Лютий 1993 року). Дерева на цій ділянці лісу в Центральній Амазонії було зрубано та спалено у вересні 1992 року. У січні 1993 тут посадили саджанці ананасів, а через місяць — інші фруктові дерева.

2. (Березень 1994 року). Саджанці вже виросли, а фруктові дерева стають дедалі більшими. З написів на кольорових пластикових табличках, які стоять поряд з рослинами, можна дізнатися, що тут росте дерево Pouteria caimito, бразильський горіх, пальма Bactris gasipaes та інші види. Фермери обпололи свої городи. Для дерев це також добре, і, немовби висловлюючи свою вдячність, вони почали відновлювати родючість ґрунту.

3. (Квітень 1995 року). Швидкорослі культури дали врожай, який фермери вже спожили чи продали, а численні фруктові дерева ростуть далі.

[Відомості про джерело]

Фото 1—3: J. van Leeuwen, INPA-CPCA, Manaus, Brazil