Вікінги. Завойовники та колонізатори

БУВ червневий день 793 року н. е. Монахи з маленького острова Ліндісфарн, що також має назву Святий, розташованого неподалік Нортумберленду (Англія), спокійно займалися своїми справами. Вони не підозрювали, що до острова по хвилях стрімко наближалися лискучі невисокі човни. Причаливши до берега, люті на вигляд, бородаті чоловіки з мечами та сокирами повистрибували та помчали до монастиря. Вони напали на переляканих монахів і вчинили страшенну різанину. Нападники забрали з монастиря золото, срібло, коштовності й інші скарби. Після цього знову взяли курс на Північне море та зникли.

Цими грабіжниками були вікінги, брутальні навали яких привернули увагу населення Європи та започаткували еру вікінгів. Невдовзі вікінги викликали такий жах у серцях людей, що по всій Англії можна було почути молитву: «Господи, врятуй нас від люті норманів» *.

То хто ж такі ці вікінги? Чому вони так раптово й невідомо звідки з’явилися на сторінках історії, залишаючись в центрі уваги протягом трьох століть, і тоді цілковито зникли?

Землероби та завойовники

Прародичами вікінгів були германці, котрі десь за 2000 років до початку ери вікінгів почали переселятися з північного заходу Європи в Данію, Норвегію і Швецію — територію Скандинавії. Як і їхні попередники, вікінги займалися землеробством та тваринництвом, навіть ті, що брали участь у нападах. У холодніших частинах Скандинавії вони жили з полювання, рибальства та китоловства. Вікінги-купці жили великими поселеннями, з яких на своїх дужих кораблях вирушали в Європу, аби прокладати там торговельні шляхи. Що ж тоді змусило таких маловідомих і, на перший погляд, невинних людей лише за одне покоління набути такої недоброї слави?

Одна з можливих причин — перенаселеність. Хоча багато істориків  вважають, що це могло стосуватися лише заходу Норвегії, де площа оброблюваних земель досить обмежена. В «Оксфордській ілюстрованій історії вікінгів» (англ.) говориться: «Більшість представників ранніх поколінь вікінгів шукали багатства, а не земель». Це особливо стосувалося королів та вельмож, які потребували істотних доходів, щоб утримувати свою владу. Інші вікінги, можливо, залишали Скандинавію, щоб врятуватися від родових чвар і місцевих війн.

Ще однією причиною могло бути те, що багаті вікінги переважно мали більше ніж одну дружину. В результаті у них було багато дітей. Однак зазвичай лише первенець отримував родинний спадок, а решта дітей мусила сама давати собі раду. Як говориться в книжці «Народження Європи» (англ.), сини, які не мали спадку, «створили велику та небезпечну войовничу еліту, котра була змушена влаштовувати собі життя будь-яким способом: чи то завойовуючи території, на яких проживала, чи займаючись піратством в інших країнах».

Вікінги мали відповідний засіб пересування, завдяки якому могли напасти, пограбувати та миттєво зникнути. Це був човен, який називався дракар. Історики оцінюють дракар як одне з найліпших технологічних досягнень раннього середньовіччя. Неглибоке осадження, вітрила і весла цих лискучих суден робили вікінгів володарями кожного моря, озера та річки, до яких вони запливали.

Експансія вікінгів

Деякі історики вважають, що ера вікінгів почалася в середині VIII століття, саме перед їхнім нападом на Ліндісфарн. У будь-якому разі, цією навалою вікінги привернули до себе увагу. З Англії вони вирушили до Ірландії, знов-таки спрямувавши свою увагу на переповнені скарбами монастирі. З повними дракарами награбованого і з рабами вікінги відпливали на зиму додому. Проте у 840 році н. е. вони порушили цю традицію та перезимували на території, яку пограбували. Ірландське місто Дублін фактично почало своє існування як анклав вікінгів. У 850 році н. е. вікінги також провели зиму в Англії; їхнім першим поселенням був острів Танет в гирлі річки Темзи.

Невдовзі датські та норвезькі вікінги прибули на Британські острови вже не як зграя нападників, а як військо з флотилією дракарів. Деякі з їхніх човнів були, можливо, завдовжки приблизно 30 метрів, і на них могло вміститися до 100 воїнів. Протягом наступних років вікінги підкорили північний схід Англії, територію відому як Дейнло (тому що там домінували датська культура і право). Однак на півдні Англії, в королівстві Весекс, саксонський король Альфред Великий та його наступники стримували напади вікінгів. Але згодом 1016 року після великої битви під Ашінгтоном і смерті короля Весексу, Едмунда, що сталась того самого року, провідник вікінгів Канут, котрий сповідував християнство, став єдиним королем Англії.

До центру Європи і далі

У 799 році н. е. датські вікінги почали загарбання Фризії — так тоді називалась прибережна територія Європи, що простягається приблизно від Данії до Нідерландів. Звідти вони попливли річками Луара і Сена та пограбували міста й села в самому центрі Європи. У 845 році н. е. вікінги навіть сплюндрували Париж. Король франків, Карл Лисий, заплатив їм понад 3000 кілограмів срібла, щоб вони покинули місто. Проте вони повернулися знову, напавши не лише на Париж, але й на такі віддалені міста, як Труа, Верден і Тюль.

Також вікінги плавали до Іспанії та Португалії, де 844 року н. е. вчинили перший  напад. Вони спустошили кілька маленьких міст, а навіть на деякий час заволоділи Севільєю. «Проте,— говориться в «Атласі історії культури вікінгів» (англ.),— арабські захисники вчинили такий шалений опір, що збройні сили вікінгів були майже розбиті й тому швиденько втекли». А втім, у 859 році н. е. вікінги повернулися, цього разу з флотилією із 62 кораблів. Спустошивши частину Іспанії, вони напали на Північну Африку. І хоча їхні кораблі були вже переповнені награбованим, вони взяли курс на Італію та пограбували міста Пізу і Ліну (колишня назва — Луна).

Вікінги, котрі походили зі Швеції, попливли на схід через Балтійське море по великих водних шляхах Східної Європи: річками Волхов, Ловать, Дніпро та Волга. Так зрештою вони потрапили до Чорного моря та багатих земель Візантійської імперії. Деякі вікінги-купці навіть досягли Багдада, пливучи через Волгу і Каспійське море. Врешті-решт шведські ватажки стали володарями слов’янських безмежних земель біля Дніпра та Волги. Ці загарбники отримали назву руси. Вважають, що від цієї назви пішло слово «Росія»,— «земля русів».

До Ісландії, Гренландії та Ньюфаундленду

Норвезькі вікінги зосередили свою увагу на багатьох віддалених островах. Наприклад, у VIII столітті вони захопили Оркнейські та Шетландські острови, а в IX сторіччі — східну Ірландію, Фарерські й Гебридські острови. Вікінги навіть колонізували Ісландію. Там заснували найвищий орган влади, Альтинг, який існує й досі та залишається найстарішим парламентом на Заході.

У 985 році вікінг на ім’я Ерік Рудий заснував колонію в Гренландії. Через деякий час, цього ж року, норман Б’ярні Херюльфсон залишив Ісландію, щоб оселитися разом з батьками в Гренландії. Але він збився з курсу і проминув Гренландію. «Б’ярні, мабуть, був першим норманом, котрий побачив Північну Америку»,— говориться в «Атласі історії культури вікінгів».

Лейф Еріксон, син Еріка Рудого, очевидно під впливом розповідей Б’ярні, після 1000 року поплив у західному напрямку від Гренландії до острова Баффінова Земля. Тоді він вирушив на південь вздовж узбережжя Лабрадору і зрештою доплив до якогось мису. Землю, до якої прилягав цей мис Лейф Еріксон згодом назвав Вінландом (Виноградна земля), оскільки там росло багато дикого винограду чи ягід *. Перед тим як повертатися в Гренландію, Лейф перезимував там. Наступного року брат Лейфа, Турвал, очолив експедицію  до Вінланду, але у сутичці з місцевими мешканцями Турвал був убитий. Проте пройшло лише кілька років і у Вінланді поселилося 60—160 вікінгів, але через зростаючу ворожість тубільців пробули там лише три роки і вже ніколи не поверталися. Пройшло майже 500 років, поки італійський дослідник, який служив Англії, Джованні Кабото оголосив Північну Америку власністю Англії.

Кінець ери вікінгів

Під кінець існування своєї ери, вікінги заснували ряд нових держав, якими правили династії скандинавів. Проте вони не залишалися чужинцями надовго, багато вікінгів зрештою асимілювалося з новознайденими культурами і навіть релігіями. Так, приміром, провідник вікінгів, Ролло, який захопив прибережну частину Франції, названу Нормандією (означає «Земля норманів»), навернувся на католицизм. Одним із його нащадків був Вільгельм, герцог Нормандський. Після битви під Гастінгсом 1066 року, яка згодом викликала ворожнечу між потомками норманів та англійськими вікінгами, переможний герцог Вільгельм був коронований на короля Англії.

Вільгельм негайно припинив будь-який подальший вплив скандинавів в Англії та започаткував нову феодальну еру з середньовічною французькою системою правління, землевласництвом і економікою. Отже, «якщо було б потрібно вибрати дату кінця доби вікінгів,— говориться в книзі Ельзи Роездол «Вікінги» (англ.),— це мав би бути 1066 рік». Одинадцяте століття також побачило, що початкові королівства вікінгів у Скандинавії перетворилися на незалежні національні держави.

Ці три сторіччя історії вікінгів переповнені подіями. Та все ж образ вікінгів як варварів-нападників з мечами та сокирами був би неповний. Вони також вміло пристосовувалися до віддалених колонізованих земель і навіть почали переймати місцеві культури. Як землероби, вікінги освоювали нові території, а як правителі, сиділи на чужоземних престолах. І справді, вікінги були не лише вправні мореплавці та воїни, а й майстерні рільники і політики.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 27]

РЕЛІГІЯ ВІКІНГІВ

Вікінги поклонялись багатьом міфічним богам, у тому числі Водану, Тору, Фрейру, Фреї та богині Хель. Водан, бог мудрості та війни, очолював пантеон. Його дружиною була Фрига. Бог Тор — вбивця велетнів та володар вітрів і дощу. Фрейр — хтивий бог миру та родючості. Його сестра Фрея — богиня кохання і родючості. Хель була богинею підземного царства.

Скандинавська міфологія стала основою для назв днів тижня в англійській та інших мовах. Наприклад, вівторок (Tuesday) названо на честь Тюра, сина Водана; середа (Wednesday) — день Водана; четвер (Thursday) — день бога Тора; п’ятниця (Friday) — день богині Фриги.

Подібно до своїх поклонників, боги вікінгів, як вважалося, набули власні статки завдяки злодійству, зухвальству та обману. Водан запевнив, що ті, хто героїчно загине в бою, будуть мати місце в небесному царстві Асгарді (поселення богів) у великому палаці Валгала. Там вони могли б досхочу бенкетувати і боротися. У могили знатних вікінгів часто поміщали човен або викладали каміння у вигляді корабля. Також клали їжу, зброю, прикраси, зарізаних тварин, можливо, навіть принесеного в жертву раба. Служницю королеви могли також поховати разом з господинею.

Шолом з рогами, котрий часто асоціюється з вікінгами, існував ще 1000 років до ери вікінгів і, очевидно, його вдягали лише на якісь церемонії. Якщо вікінги-воїни й носили шоломи, то вони мали звичайну конусоподібну форму і були зроблені з металу або шкіри.

[Карта на сторінці 26]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЕКСПАНСІЯ ВІКІНГІВ

НОРВЕГІЯ

↓

ІСЛАНДІЯ

ГРЕНЛАНДІЯ

Баффінова Земля

Лабрадор

Ньюфаундленд

ДАНІЯ

↓

АНГЛІЯ

ІРЛАНДІЯ

НІДЕРЛАНДИ

ФРАНЦІЯ

ПОРТУГАЛІЯ

ІСПАНІЯ

АФРИКА

ІТАЛІЯ

ШВЕЦІЯ

↓

РОСІЯ

Каспійське море

Багдад

УКРАЇНА

Чорне море

Стамбул

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Модель дракара вікінгів.

[Відомості про джерело]

Сторінки 2 і 24: Antonion Otto Rabasca, Courtesy of Gunnar Eggertson

[Ілюстрації на сторінці 25]

Зброя вікінгів.

Шолом вікінга.

[Відомості про джерело]

Зброя та шолом: Artifacts on display at the Museum of National Antiquities, Stockholm, Sweden

[Ілюстрація на сторінці 27]

Лейф Еріксон.