Діти заслуговують на опіку і любов

«ДАЙТЕ дитині трошки любові, і вона віддасть вам сторицею». Так написав англійський письменник і критик XIX сторіччя Джон Раскін. Мабуть, більшість батьків погодиться з тим, що варто виявляти до дітей любов, і не тільки тому, що вони відповідають любов’ю. Важливіше те, що любов батьків благотворно впливає на дітей.

У книжці «Любов та її місце в природі» («Love and Its Place in Nature») автор зазначає, наприклад, що без любові «діти вмирають». Відомий антрополог, уродженець Великобританії, Ашлі Монтеґю, навіть сказав: «Дитина, яку не люблять, біохімічно, фізіологічно й психологічно дуже відрізняється від дитини, яку оточують любов’ю. Нелюба дитина навіть розвивається інакше».

Газета «Торонто стар» повідомила про вивчення, результати яких підтверджують це. У ній говорилось: «Діти, які виросли без обіймів, ласки та пестощів... мають непомірно високий рівень гормонів стресу». Нехтування фізичним контактом з немовлям «може серйозно вплинути на його пам’ять і здібність до навчання».

Ці результати вивчень підкреслюють необхідність присутності батьків, бо як же інакше можуть розвинутись тісні стосунки між батьками і дітьми? На жаль, навіть у багатих країнах світу з’явилась тенденція задовольняти потреби дітей без прямої участі батьків. Дітей відсилають до загальноосвітніх і недільних шкіл, на роботу, до літніх таборів, дають гроші та відправляють на бази відпочинку. Відірвані від сімейного ядра, обертаючись, так би мовити, на його віддаленій орбіті, мільйони дітей починають відчувати себе — хоча і підсвідомо — занедбаними, зайвими та нелюбими у ворожому світі дорослих. Поширення таких настроїв серед маленьких громадян, мабуть, є однією з причин того, що в Берліні 3000 дітей живуть на вулицях. Характерні слова маленького Міхи: «Я більше нікому не потрібний». А дев’ятирічний німецький хлопчик з жалем промовив: «Ліпше б я був нашим собакою».

Жорстоке ставлення до дітей має різні форми

Недбале ставлення до дитини — це форма жорстокості, яка свідчить про брак, за словами Біблії, «природної любові» (Римлян 1:31; 2 Тимофія 3:2, Бач.). Ця форма жорстокості може стати перехідною до ще гіршої. Наприклад, з 1979 року, який було проголошено Міжнародним роком дитини, більшу увагу стали звертати на явища фізичної жорстокості і сексуального зловживання дітьми. Певна річ, важко отримати точні статистичні дані, крім того, вони різні в кожній країні. Але, без сумніву, шрами від сексуального зловживання, з якими діти вступають у доросле життя, позостануться чи не назавжди.

Будь-яка форма жорстокості показує дитині, що її не люблять і не потребують. І ця проблема, здається, росте. Як говориться у німецькій газеті «Вельт», «дедалі більше дітей виростають соціальними каліками». Там також написано: «Дітям бракує тепла родинного вогнища. На думку директора гамбурзького Дитячого центру [Ромайке Ґерда], у наші дні емоційний зв’язок між дітьми і батьками слабшає, або й взагалі втрачається. Такі діти не  відчувають турботи близьких людей, а їхнє прагнення бути захищеними ніколи не реалізується».

Діти, позбавлені права бути потрібними та любими, можуть озлобитись і мстити тим, хто не дбав про них, або зганяти лють навіть на усьому суспільстві. Принаймні десять років тому канадська спеціальна комісія у своєму звіті підкреслила потребу негайно вжити якихось заходів, аби відвернути втрату цілого покоління, яке «вважає, що суспільство ніяк не турбується про його долю».

Нелюбі й зайві хлопці та дівчата часом єдиний вихід, щоб позбутися своїх проблем, бачать у втечі з дому, але стикаються з іще гіршими труднощами в зачумлених злочинністю, наркоманією та розпустою містах. Наприклад, понад 20 років тому поліція підрахувала, що тільки в одному місті США живе 20 000 втікачів молодших 16 років. Їх назвали «продуктом розбитих сімей і жорстокості батьків-алкоголіків та наркоманів. Діти йдуть на вулицю і заробляють на життя, торгуючи своїм тілом, а згодом, побиті сутенерами і втративши почуття власної гідності, живуть у страху перед покаранням за непокору, якщо зважаться ухилитись від рекетирів». Прикро, але усі спроби змінити цю сумну ситуацію досі не увінчалися успіхом.

Діти, що ростуть у таких умовах, стають неврівноваженими дорослими і часто-густо нездатні належним чином виховувати власних дітей. Не звідавши щирого піклування і любові, вони виховують подібних до себе — дітей, що вважають себе зайвими і нелюбими. Один німецький політик влучно сказав: «Діти, яких не люблять, стають дорослими, які ненавидять».

Звичайно, багато батьків намагаються як можуть запевнити своїх дітей у тому, що вони люблять і потребують їх. Батьки не тільки говорять про свої почуття, але й доводять їх ніжною турботою й особистою увагою, на що заслуговує кожна дитина. І все ж проблеми залишаються, а вирішити їх власними зусиллями батьки, безсумнівно, не в змозі. Наприклад, у деяких країнах через недосконалість економічного і політичного ладу діти не забезпечені належним медичним обслуговуванням, можливістю набувати відповідну освіту, нормально харчуватись, до того ж вони змушені працювати і скніти у злиднях. Дуже часто їхнє становище погіршується через жадібність, корумпованість, егоїзм та байдужість дорослих.

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан назвав деякі головні чинники проблем, з якими сьогодні стикаються діти. Він написав: «Досі мільйони дітей терплять від жахливих принижень, які приносить з собою бідність; сотні тисяч страждають через конфлікти й  економічний хаос; десятки тисяч покалічила війна; ще більше осиротіли або померли від ВІЛ/СНІДу».

Але не все настільки погано! Такі органи ООН, як Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) та Всесвітня організація охорони здоров’я доклали великих зусиль для поліпшення долі дітей. Аннан зазначив: «Тепер більше дітей, ніж можна було очікувати навіть десять років тому, народжуються здоровими, дедалі більшій кількості дітей роблять щеплення; більше їх навчилося читати і писати; більше має можливість вчитися, бавитись і просто мати дитинство». Однак він застеріг: «Ще не час зупинятись на досягнутому».

Вони заслуговують на особливу увагу

Деяким дітям слід приділяти особливу увагу. На початку 1960-х років світ з жахом дізнався про народження у понад десяти країнах дітей-жертв талідоміду. Транквілізатор і снодійний препарат талідомід мав непередбачену побічну дію: вагітні жінки, які його приймали, народжували дітей із засохлими кінцівками або взагалі без них. Руки і ноги в таких дітей нагадували плавці.

Через сорок років найбільше дитячих каліцтв спричиняють міни *. За певними припущеннями, по цілому світі в землі лежить від 60 до 110 мільйонів вибухоспроможних мін. Щороку приблизно 26 000 людей гине або стає каліками, у тому числі багато дітей. З 1997 року, коли Джуді Вільямс нагородили Нобелівською премією миру за проведення кампанії за заборону мін, цій проблемі почали приділяти багато уваги. Але мінні поля існують і досі. Один німецький політик так висловився про спроби врятувати світ від мін: «Це все одно, що намагатись чайною ложкою вичерпати з ванни воду, коли вона тече туди з крана».

Ще одна група, котра потребує особливої уваги — це діти, які залишились без батьків. Творець людей, Бог Єгова, хотів, щоб діти виростали оточені любов’ю й увагою як матері, так і батька. Дитина потребує і гідна цього.

Аби задовольнити потреби дітей, що залишились без батьків, створюють притулки для сиріт і системи усиновлення. Однак, на жаль, найрідше усиновлюють саме тих обділених долею дітей, які найбільше потребують цього — хворих, з розладами здатності навчатися, інвалідів чи дітей іноземного походження.

Існують організації, які заохочують окремих людей регулярно жертвувати гроші й у такий спосіб «усиновлювати» дітей, які живуть у менш багатих країнах. Пожертвувані гроші йдуть на освіту дитини та на необхідні витрати. За бажанням, ці люди для зміцнення стосунків можуть листуватися з дітьми та обмінюватись фотографіями. Цей спосіб, хоч і доволі ефективний, далеко не ідеальне вирішення проблеми.

 Ще один цікавий захід для допомоги дітям-сиротам — це рух, якому 1999 року виповнилось п’ятдесят років.

«Надзвичайні дитсела»

У 1949 році Герман Ґмайнер заснував у Імсті (Австрія) «Надзвичайне дитяче село». З цього невеличкого починання виросла організація, до якої увійшли близько 1500 сіл, а в 131 країні Азії, Америки, Африки та Європи відкрились аналогічні заклади.

Ґмайнер керувався чотирма головними принципами — дитина потребує матір, братів і сестер, домівку та село. «Мати» є основою «сім’ї» з п’ятьма — шістьма або й більше дітьми. Вона живе з ними та намагається оточувати їх любов’ю й увагою, яких можна очікувати від справжньої матері. Діти залишаються разом у тій самій «сім’ї» з тією ж «матір’ю» аж до часу від’їзду з «дому». До такої «сім’ї» належать діти різного віку. Маючи і старших, і молодших «братів» та «сестер», діти вчаться піклуватися одні про одних, що допомагає їм не ставати егоїстами. Одне із завдань руху — об’єднати дітей у «сім’ї» якомога раніше. Рідні брати і сестри потрапляють у «сім’ю» завжди разом.

Села складаються з приблизно 15 «сімей», що мешкають в окремих будинках. Усіх дітей привчають допомагати «мамі» по господарству. Хоч батька може і не бути, хтось з чоловіків надає батьківські поради і підтримує дисципліну. Діти ходять у місцеву школу. Кожна «сім’я» отримує щомісяця усталену суму грошей на витрати. Їжу та одяг купують на місці. Мета полягає в тому, щоб познайомити дітей з життям сім’ї з усіма її проблемами і радощами, завдяки чому сироти можуть вести, наскільки дозволяють обставини, нормальне життя. Це готує їх до заснування у майбутньому власної сім’ї.

Ідеального розв’язання ще не знайдено

Організації, що влаштовують усиновлення, відкривають притулки для сиріт, «Надзвичайні дитсела», створили ЮНІСЕФ та аналогічні установи і групи, ставлять добрі цілі, намагаючись підтримувати обділених дітей. Але ніхто не може зробити так, щоб діти взагалі не були обділені. Хоч би як представники цих організацій хотіли, вони не можуть дати здорові кінцівки маленькому інваліду, розвинути здібності розумово неповноцінної дитини, возз’єднати дитину з батьками, що живуть окремо або розлучились, чи віддати її в обійми люблячих батьків, якщо їх немає серед живих.

Попри усі свої зусилля, люди просто не спроможні знайти ідеального розв’язання проблем дітей. Але вони будуть вирішені! І можливо, навіть раніше, ніж ви очікуєте. Як?

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Дитина потребує і гідна любові обох батьків.