У пошуках рішень

ВІД заснування Організація Об’єднаних Націй виявляла зацікавлення дітьми та їхніми проблемами. У кінці 1946 року було створено Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН (ЮНІСЕФ) як тимчасову організацію для надання допомоги дітям у розорених війною країнах.

У 1953 році вона набула постійного статусу. В офіційній назві Дитячого фонду ООН збережено стару абревіатуру ЮНІСЕФ. Понад півстоліття ЮНІСЕФ постачає дітям у всьому світі їжу, одяг, надає медичну допомогу і намагається поліпшити їхнє становище.

З прийняттям ООН Декларації прав дітей у 1959 році проблемам дітей надали ще більшої ваги. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 5). Цей документ мав привернути увагу до проблем дітей і сприяти вирішенню їх за участю громадськості, шляхом фінансових внесків тощо.

Але «через двадцять років,— говориться у «Щорічнику Кольєра за 1980 рік» (англ.),— з 1,5 мільярда дітей у світі чимало не могло повністю скористатися цими правами, а особливо тими, що стосуються харчування, здоров’я та матеріальної забезпеченості». Отже відповідно до своєї програми діяльності й усвідомлюючи необхідність надалі розв’язувати проблеми дітей, ООН оголосила 1979 рік Міжнародним роком дитини. Уряди, цивільні, релігійні й доброчинні організації світу швидко відгукнулись, розпочавши пошук вирішення проблем.

Лише «жорстокий жарт»?

За даними ЮНІСЕФ, діти у країнах, що розвиваються, на жаль, не відчули великої користі від Міжнародного року дитини. Наприкінці року приблизно 200 мільйонів дітей, як і раніше, недоїдало, 15 мільйонів померло до п’ятого року життя і половина з них, як вважають,— від недоїдання. Протягом цього року в тих же країнах з кожних ста  щохвилини народжених дітей 15 померло, не проживши й дванадцяти місяців. Початкову школу закінчить менше ніж 40 відсотків дітей. Коментуючи звіт ЮНІСЕФ, автор передової статті газети «Індіан експресс» з жалем сказав, що Рік дитини виявився «жорстоким жартом».

Дехто передбачав невдачу. Наприклад, на початку року Фабріціо Дентіче написав у журналі «Еспрессо»: «Для виправлення ситуації потрібно чогось більше, ніж Року дитини». Редакція журналу прокоментувала: «Таке становище обумовлене нашим теперішнім способом життя, і саме його слід змінити».

У зв’язку з пошуками розв’язань проблем дітей у вересні 1990 року в штаб-квартирі ООН проходила Всесвітня зустріч на найвищому рівні. Вона була однією з найбільших. Зустрілося чи не найбільше в історії урядових керівників, адже були присутні понад 70 глав держав та урядів. Ця зустріч відбулася з нагоди запровадження в дію 2 вересня 1990 року Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року. На кінець вересня угоду ратифікували 39 країн.

«Конвенція,— заявив недавно представник ЮНІСЕФ,— стала найшвидше прийнятою угодою про права людини і створила небувало сприятливі умови для дітей у всьому світі». І справді, станом на листопад 1999 року Конвенцію прийняла 191 країна. ЮНІСЕФ пишається тим, що «протягом десятиріччя після прийняття Конвенції у ході реалізації прав дітей і їх захисту спостерігається більший поступ, ніж за будь-який інший аналогічний період історії людства».

Однак німецький президент Йоганнес Рау сказав: «Прикро, що сьогодні нам треба нагадувати про права дітей». Або нагадувати, що вони і надалі мають серйозні проблеми! Визнаючи, що «роботи ще багато», представники ЮНІСЕФ у листопаді 1999 року розповіли: «За підрахунками, щороку в усьому світі помирає  12 мільйонів дітей молодших п’яти років, причому більшість смертей можна було б легко відвернути. Приблизно 130 мільйонів дітей у країнах, що розвиваються, не вчаться в початковій школі... Коло 160 мільйонів страждають від недоїдання... Багато небажаних дітей скніє у притулках для сиріт та інших закладах, де не отримують освіти і належної медичної допомоги. Ці діти часто-густо зазнають фізичного знущання. За підрахунками, 250 мільйонів дітей зайняті якоюсь формою праці». Було також зазначено, що 600 мільйонів дітей живуть у цілковитій бідності, а 13 мільйонів до кінця 2000 року втратять принаймні одного з батьків через СНІД.

Політичні лідери поки що ніяк не можуть знайти вдалого розв’язання цих проблем. Крім того, проблеми дітей існують не тільки у країнах, що розвиваються. На Заході багато дітей страждають з інших причин.

[Вставка на сторінці 4]

«Прикро, що у наш час усе ще треба нагадувати про права дітей».

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 5]

Витяг з Декларації прав дітей

● Право на ім’я та громадянство.

● Право на прихильність, любов, розуміння і матеріальну захищеність.

● Право на відповідне харчування, житло і медичне обслуговування.

● Право на спеціальний догляд, якщо дитина фізично, психічно чи соціально неповноцінна.

● Право на першочерговий захист і допомогу за всіх обставин.

● Право на захист від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації.

● Право повноцінно розважатись, відпочивати і здобувати безплатну та обов’язкову освіту, яка сприяла б розвитку індивідуальних здібностей і завдяки якій дитина могла б стати корисним членом суспільства.

● Право на різносторонній розвиток в умовах свободи і гідності.

● Право на виховання в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства.

● Права, зазначені в цій Декларації, мають визнаватися за всіма дітьми незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини.

[Відомості про джерело]

За матеріалами «Евріменс Юнайтед нейшнс».

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

UN PHOTO 148038/Jean Pierre Laffont

UN photo

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

Фотографії на сторінках 4 і 5: Giacomo Pirozzi/Panos Pictures