Від повільної смерті до щасливого життя

РОЗПОВІЛА ДІАМАНТІ ДАТСЕРІС

«Я живу, відчуваючи подих смерті». Я постійно пам’ятала про це, коли лежала в лікарняному ліжку, а з крапельниці в мої вени повільно вводилася кров. Протягом понад 20 років мене запевняли в тому, що це був єдиний спосіб підтримувати життя — якщо взагалі його можна було б так назвати.

Я НАРОДИЛАСЬ у 1969 році в місті Ієрапетрі, розміщеному на грецькому острові Крит. Незабаром після цього мої батьки отримали зловісну новину. Лікарі сказали, що в їхньої дитинки виявлено бета-таласемію, або анемію Кулі. Велика бета-таласемія — це дуже тяжка спадкова хвороба крові, яка найчастіше зустрічається у мешканців Греції, Італії, Близького Сходу, Південної Азії або Африки.

Лікарі пояснили моїм батькам, що при цьому захворюванні червонокрівці не виробляють достатньо гемоглобіну — білка, який переносить кисень до клітин. Внаслідок цього мої клітини не отримували достатньо кисню. Червонокрівці залишалися в крові лише протягом короткого часу, тому що печінка й селезінка знищували та видаляли їх. Ці органи відповідальні за знищення неповноцінних або зруйнованих еритроцитів.

Моїм батькам сказали, що єдиним знаним методом лікування таласемії є регулярне переливання крові й виведення надлишку заліза. Проте лікарі пояснили, що при постійному переливанні зростає кількість заліза в серці й печінці, а це може бути смертельним. Переливання крові — лікування, яке запобігає смерті хворих у перші десять років життя,— зазвичай є основним фактором, що сприяє отруєнню залізом і призводить до летальних наслідків. Подібно до мене, хронічно хворі на таласемію, яким переливають кров, здебільшого помирають від розладу серцевої діяльності, так і не доживши до 30-літнього віку.

Живу, «відчуваючи подих смерті»

З раннього дитинства тінь смерті висіла наді мною. Словами неможливо описати, наскільки важко жити з такою жахливою перспективою. У мене не було жодних планів на майбутнє і ніяких надій на нормальне доросле життя. Я відчувала, що таласемія подібна до бомби сповільненої дії, яка ось-ось вибухне.

Піклуючись про моє здоров’я, батьки стали дуже обачними. Мене виховували з нескінченним переліком «заборон» та пересторог типу «не бігай!», «заспокійся!», «будь обережною!».

Мама була греко-православною, а через мою хворобу стала ще більше релігійною. Вона щиро молилася до ікон про допомогу. Щоб поліпшити моє здоров’я, мама возила мене по віддалених монастирях, які славилися зціленнями вірою, і давала мені різні талісмани й амулети. На це було витрачено багато грошей, але ніщо не допомогло.

Я вірила в Бога і любила його, хоча не знала, як йому поклонятись. У розпачі я плакала й молилася: «Боже, якщо ти дійсно  є і любиш мене, то, будь ласка, допоможи мені».

Відчайдушний пошук потіхи

З віком моє здоров’я швидко погіршувалося, значною мірою через надлишок заліза в крові. Тому я стала використовувати пристрій, який зменшує кількість заліза. Кожної ночі я мусила вводити голку під шкіру в живіт, щоб цілу ніч спеціальний розчин хелатного заліза повільно вводився в моє тіло. Щоночі мені доводилося зносити одну й ту ж болісну процедуру. Часто протягом тих безсонних ночей я бажала померти. Відчувала, що Бог нехтує моїми благаннями про допомогу.

У 16-річному віці я почала спілкуватися з групою молодих людей, які захоплювалися музикою «хеві метал». У відчайдушному пошуку потіхи я побачила, що та музика, вихваляючи жорстокість, безжалісне насилля і сатанізм, дає можливість певною мірою втекти від дійсності. Кінець кінцем, оскільки зло повсюдно існувало навколо мене, я погодилася з ідеєю, що цим світом керує якась зла вища сила. Незабаром виявилися наслідки того, що мої приятелі вживали наркотики та захоплювалися сатанізмом,— їх завжди шукала поліція.

Нескінченні переливання крові відбилися на моїй зовнішності. Через надмір заліза під очима утворились чорні круги, а шкіра стала жовтою. Одяг не поліпшував мого вигляду — я носила чорне вбрання і шкіряну куртку, які були прикрашені шевськими заклепками та черепами; подібний одяг був типовим для моїх приятелів. На щастя, я ніколи не вживала наркотиків.

Продовжуючи слухати музику «хеві метал», яка наголошувала на смерті, наркотиках, демонах, спіритизмі та крові, я відчула, що Сатана спіймав мене в пастку. Ночами я була пригнічена і часто плакала. І саме в цей найгірший момент мого життя засяяв промінь надії.

Поворотний пункт у моєму житті

Мені було вже 20 років, і якось моя подруга дала почитати книжку, котру отримала від Свідків Єгови. Це була публікація «Біблія. Слово Боже чи людське?» *. Подругу не цікавила та книжка, але я, передивившись її зміст, була дуже вражена. Там було ясно показано, що біблійні принципи можуть поліпшити життя людини. На мене також сильно вплинула інформація про переслідування ранніх християн і їхню готовність жертвувати своїм життям заради віри. Прочитавши цю книжку, я хотіла поділитися з іншими тим, про що довідалася. Саме тоді зустріла Маноліса, який знав про Єгову та біблійну звістку, тому що декотрі його родичі були Свідками Єгови. Він привів мене на зібрання місцевих Свідків Єгови, і влітку 1990 року вони розпочали зі мною вивчати Біблію.

Завдяки цьому біблійному вивченню я дізналася про те, що наш Творець дійсно піклується про нас і що він не відповідальний за хвороби та біль, від яких страждає багато людей (1 Петра 5:7). Я зрозуміла, що Сатана ввів гріх і смерть у цей світ і що Єгова незабаром знищить усе, вчинене Сатаною, усунувши цю стару систему й замінивши її досконалим новим світом (Євреїв 2:14). У райських умовах богобоязливі люди знову стануть досконалими. Тоді вже ніхто не скаже: «Я хворий!» (Ісаї 33:24).

Водночас я довідалася, що Біблія говорить нам «стримуватися від... крові» (Дії 15:20, 29; Буття 9:4). У міру того як моє  сумління почало формуватися під впливом високих біблійних норм і принципів, воно спонукало мене зробити особисте рішення щодо переливання крові. Я вирішила ніколи не погоджуватися на це.

Протягом понад 20 років мене переконували в тому, що єдиний спосіб підтримувати життя — це регулярно робити переливання крові. Чи я, слухаючись біблійного наказу, підпишу собі смертний вирок? Що подумають батьки про мою відмову від переливання крові? Чи лікарі та інші медичні працівники намагатимуться здійснювати на мене тиск?

Вирішальні рішення

У палких молитвах я поклала всі свої тривоги на Єгову (Псалом 55:23). Також вирішила лікуватися, застосовуючи інші медичні методи. Після ретельних пошуків я виявила, що переливання крові можна замінити старанно добраною дієтою, багатою на залізо і вітаміни. Але понад усе вирішила підпорядкуватись Божому закону так, як про це написано в Біблії.

Зрозуміло, що мої батьки були дуже засмучені. Від раннього дитинства вони робили все можливе, аби підтримати моє життя, і тут я відмовляюся від переливання крові! Проте зрештою вони сказали, що поважатимуть моє рішення в цьому питанні.

Потім я пояснила свій релігійний погляд медперсоналу лікарні, повідомивши, що домагатимусь альтернативних методів лікування, аби уникнути переливання крові. Лікарі неохоче погодилися виконати моє бажання.

Коли раніше мені робили переливання, я подружилася з декотрими молодими особами, які також страждали від таласемії. Вони дуже здивувалися, довідавшись про моє ставлення до крові. Одна з подруг саркастично сказала мені, що незабаром мене будуть «відносити четверо», тобто, згідно з цим грецьким виразом, я помру. На жаль, пізніше вона була серед п’яти пацієнтів, які померли внаслідок переливання їм зараженої крові!

Від серпня 1991 року мені вже не робили переливання крові. Всупереч усім передбаченням, я все ще живу і почуваюсь досить добре. Дотримуючись дієти, багатої на вітаміни та залізо, я підтримую своє здоров’я, незважаючи на періодичні ускладнення та постійні обмеження, спричинені таласемією.

Але найважливіше те, що я веду змістовне життя — життя, збагачене близькими взаєминами з моїм Творцем, Богом Єговою. У липні 1992 року я символізувала своє присвячення Єгові водним хрещенням. Того ж дня охрестився і Маноліс, мій дорогий друг, який привів мене до християнського збору Свідків Єгови, котрі мені дуже допомагали. Через 18 місяців після цього ми одружилися. Потім я з радістю спостерігала за тим, як моя мама та молодша сестра стали охрещеними служителями Єгови. Батько теж змінив ставлення до Свідків Єгови, і час від часу відвідує християнські зібрання.

Хоча смерть є ворогом, але я навчилася не боятися його (Псалом 23:4). Чи ми живемо, чи помираємо, все для Єгови. Наше життя в його руках (Римлян 14:8). Я завжди буду дякувати йому за те, що він врятував мене від життя з єдиною перспективою повільної смерті. Він дав мені надію на вічне життя! (Об’явлення 21:1—4).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 21]

Я відчайдушно шукала потіхи.

[Ілюстрація на сторінці 22]

Зі своїм чоловіком Манолісом.