Таємниця Нан Мадола

Хто побудував цю «Венецію південних морів»? Як вони це зробили? І чому полишили її?

ЧИ ВИ любите захопливі таємниці, в яких відчувається присмак пригод? Тоді завітайте і познайомтеся з руїнами Нан Мадола, багатовіковою загадкою, яка приводить у замішання чимало туристів.

Нан Мадол — це захопливий лабіринт острівців та каналів, створених руками людей тисячі років тому на мілководному рифі на краю мікронезійського острова Понпей *. Підпливаючи до нього, ми побачили мангрові дерева та густу тропічну рослинність, через що руїни зникли з поля зору. Коли наш човен зробив плавний поворот, перед нами зненацька постали ці витвори інженерного мистецтва.

На початку з’явилися масивні мури; деякі з них були такої ж довжини, що й квартал міста. Ці великі мури, які на рогах плавно підносились угору, складалися з величезних базальтових брусів, розміщених навхрест.

 Назва Нан Мадол означає «місця між», і це вказує на мережу штучних каналів, які оточують острови. Європейські мореплавці 1800-х років були, ймовірно, першими сторонніми людьми, які потрапили на Нан Мадол. Вони були настільки пройняті благоговінням через побачене, що прозвали цей колишній політичний та релігійний центр Венецією південних морів. Але ті моряки ніколи не бачили Нан Мадола у повній красі, оскільки люди таємничо полишили його близько сторіччя перед їхнім прибуттям.

Наші два провідники розповіли, що Нан Мадол займає коло 80 гектарів землі. Кожен з 92 острівців мав спеціальне призначення. Декотрі з них слугували житловими центрами, інші використовувались для приготування їжі, виготовлення каное та для церемоніальних танців. Хоча острови мають різну форму й розмір, в загальному вони прямокутні, завбільшки з футбольне поле. Більшість острівців вкриті густою рослинністю, але те, що там можна побачити, викликає захоплення.

Фортеця королів

Найкращим оглядовим місцем таємничого Нан Мадола є імпозантна фортеця Нан Деувас. Хоча щоб побачити ці руїни можна пройти вбрід, ліпше потрапити туди на човні. Нан Мадол розрахований для руху по воді, і його канали такі ж широкі, що й чотирисмугова автострада. Крім того, вони доволі мілкі. У час припливу вода сягає не більше метра, що, без сумніву, протягом сторіч захищало Нан Мадол від вторгнення ворожих кораблів. Наші провідники обережно керували човном, щоб не пошкодити гребного гвинта до коралового дна.

Підпливши до Нан Деуваса, ми зійшли на сходи, які вели прямо у стародавнє святилище. Ми проминули парадний передпокій, мури якого були від 3 до 4 метрів завгрубшки й від 8 до 9 метрів заввишки. Ці міцні вежі витримали тропічні бурі й навіть тайфуни.

За велетенськими мурами перед нами з’явилось велике подвір’я, в середині якого стояв кам’яний склеп. Це священне місце поховань і оплакування королів. Просуваючись далі, ми побачили, як нам здалось, підземний коридор. Провідники заохотили протиснутись через вузький отвір у каміннях, і незабаром ми опинилися в маленькій, темній підземній камері, де були змушені присісти. «Ви перебуваєте у в’язниці,— пояснив один з провідників.— Тут тримали в’язнів Нан Мадола». Уявивши, як міг почуватися полонений, коли в’язничні «двері» надійно закривали двотонним каменем, ми були раді повернутись назад.

Незвичайні кам’яні брили

Мандруючи руїнами Нан Мадола, ми більше оцінили зусилля, докладені для його будівництва. Фундаментом острівців служить кораловий бут. На цих острівцях було вирішено розмістити важкі довгі базальтові бруски. Вони виглядають настільки дивовижними, що ранні відвідувачі думали, ніби їх створили люди. Пізніше з’ясувалось, що бруски мають натуральну форму призми, яка має від п’яти до восьми граней.

На острів було завезено тисячі  мегалітичних брусів; деякі з них заввишки п’ять метрів і вагою понад п’ять тонн. Вважають, що один з наріжних каменів важить 50 тонн! Оскільки на мілководді пліт під такою вагою просто затоне, нам стало надзвичайно цікаво, як ці величезні брили перевозили на Нан Мадол, а потім ставили на відповідне місце. Адже найближчі поклади базальту містились за багато кілометрів від цього місця — до нього треба було пройти майже половину довжини узбережжя острова Понпей!

З роками таємниця Нан Мадола породила легенди, в яких відображалась багата уява. За однією такою легендою, багато століть тому боги обдарували двох братів магічною здатністю «переносити в повітрі» важкі камені на місце будівництва. Інша легенда повідомляє, що колись Понпей населяла передова цивілізація, яка знала таємниці управління акустичними хвилями, завдяки чому люди могли піднімати у повітря важкі камені й переносити їх на відповідне місце.

Наші провідники розповіли більш правдоподібну історію: Нан Мадол будували за допомогою великої робочої сили і протягом багатьох сторіч. Найбільш імовірно, що базальтові брили піднімали самі люди за допомогою нахилених стовбурів пальмових дерев, які служили опорами. Однак все ще дивує те, як такі тяжкі бруски перевозили на Нан Мадол?

Чи таємницю колись розкриють?

Ніхто не може точно сказати, як було побудовано Нан Мадол, а тим більше, чому його полишили. Багато хто заявляє, що Нан Мадол зазнав нападу й був здобутий. Інші говорять, що чужинці завезли на Понпей якусь хворобу, і це спричинило вимирання населення. За ще однією гіпотезою, сильний тайфун знищив усі постачання їжі, змушуючи мешканців залишити цю місцевість. Хоч би якою була причина, Нан Мадол покинули щонайменше 200 років тому.

Це стародавнє диво викликає у нас так багато запитань і майже не дає відповідей. Відпливаючи, ми продовжували роздумувати: «Чи хтось колись розгадає таємницю Нан Мадола?»

[Примітка]

[Карта на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Понпей

[Ілюстрація на сторінці 16]

Причал і головний вхід до фортеці.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Масивний зовнішній мур.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Головний кам’яний склеп.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Деякі зі штучних каналів, що займають 80 гектарів землі.

[Відомості про джерело]

© 2000 Nik Wheeler