У вирі почуттів

ОДИН старший чоловік згадує: «Коли сказали, що в мене небезпечна хвороба, я намагався відігнати страх, але почуття непевності брало верх». Його слова підкреслюють те, що хвороба, крім фізичного, завдає ще й душевного болю. Усе ж є люди, котрі успішно долають це. Багато з них хотіли б запевнити вас, що існують способи справлятися з хронічною хворобою. Проте перш ніж розповісти, що можна зробити, розгляньмо детальніше, які почуття, вірогідно, огорнуть вас на початку.

Недовір’я, заперечення, дисфорія

Ваші почуття можуть значно різнитися від почуттів інших. Однак за словами як медиків, так і хворих, ті, кого спіткала недуга, часто мають подібні почуття. Після шоку та недовір’я, що з’являються на початку, іноді виникає заперечення: «Не може бути», «Напевно припустилися якоїсь помилки», «Мабуть, переплутали результати аналізів». Жінка, хвора на рак, пригадує, як зреагувала, дізнавшись про це: «Хотілося з головою накритись покривалом, і, виглянувши потім, побачити, що вже все минулося».

Проте коли починаєш усвідомлювати, якою є реальність, заперечення може поступитися місцем дисфорії — почуттю безнадійної пригніченості. «Скільки мені ще залишилось?», «Чи я приречений решту життя відчувати біль?»,— імовірно, схожі запитання зливою спадають на вас. Мабуть, дуже хочеться повернутись у час, коли ще не було встановлено діагнозу, але це неможливо. Трохи згодом ви можете опинитись під лавиною інших болісних та владних почуттів. Ось деякі з них.

Непевність, розпач, страх

Супутники важкого захворювання — глибокі почуття непевності та розпачу. Чоловік, котрий страждає від хвороби Паркінсона, каже: «Часом непередбаченість моєї недуги дуже засмучує. Ніколи не знаю, чого сподіватись». Крім того, хвороба може наганяти страх. А якщо вона приходить несподівано, він часами стає просто руйнівним. Але страх буває ще підступніший, коли ви довідуєтеся про недугу після довгих років переживань, бо за симптомами, які у вас спостерігалися, неправильно встановлювали діагноз. Спершу, можливо, навіть відчуєте полегшення, бо інші зрештою повірять, що ви таки хворі, а не прикидаєтесь. Та незабаром приходить жахливе усвідомлення того, що́ цей діагноз означає.

Інколи турбує і страх втратити контроль над своїм життям, особливо якщо  у вас самостійна вдача. Руки можуть опускатися при думці, що дедалі більше залежатимете від інших. Мабуть, не даватиме спокою ще одне: хвороба починає панувати над життям і диктує кожен крок.

Гнів, сором, самотність

Імовірно, відчуття чимраз більшої безпорадності, виллється у гнів. «Чому я? За що така кара?» — можете запитувати себе. Різке погіршення здоров’я здаватиметься несправедливим і безглуздим. Крім того, вас може охопити сором та розпач. Один паралізований чоловік пригадує: «Було так соромно, що все це сталося зі мною через якусь безглузду аварію!»

Часом хворі теж відчувають, що стають більш самотніми. Ізольованість фізична легко призводить до ізольованості соціальної. Коли ви через недугу ув’язнені вдома, либонь, вже не буде змоги спілкуватися з друзями. А ви, як ніколи, прагнете спілкування. Спочатку вас безперервно відвідують та телефонують, однак потім це стається дедалі рідше.

Оскільки болісно, що друзі тримаються осторонь, ви, можливо, замкнулися в собі. Зрозуміло, аби почати спілкуватися знову, вам потрібно трохи часу. Але якщо в цей період і далі будете віддалятись від людей, соціальну ізольованість (коли інші не відвідують вас) замінить емоційна (коли ви не хочете бачити інших). У всякому разі, можливо, доводиться боротися з сильним почуттям самотності *. Часами навіть замислюєтесь, чи переживете ще один день.

Можна навчитися від інших

Усе ж надія є. Якщо останнім часом ви серйозно хворієте, то, можливо, декотрі практичні заходи, допоможуть вам знову до певної міри керувати своїм життям.

Безумовно, ця серія статей не врятує вас від усіх труднощів, пов’язаних з хронічним захворюванням. Однак сподіваємось, подана інформація допоможе знайти шлях, як змиритись та зарадити собі. Жінка, хвора на рак, аналізуючи свої душевні переживання, дійшла висновку: «Після заперечення прийшов сильний гнів, а потім я почала міркувати над тим, що ж можна вдіяти». Спробуйте зробити так і ви. Чому б не звернутися до тих, хто вже пережив подібне, й не довідатись, як допомогти собі?

[Примітка]

[Вставка на сторінці 5]

«Чому я? За що така кара?» — можете запитувати себе.