Чого можна навчитися з минулого?

«Для істориків немає нічого важливішого, ніж визначити причини й наслідки» ДЖЕРАЛЬД ШЛАБАХ, ДОЦЕНТ ІСТОРІЇ.

ІСТОРИКИ часто запитують, як і чому відбулися певні події? Наприклад, історія повідомляє про падіння Римської імперії. Але чому вона впала? Через корупцію та любов до розкошів? Чи через те, що імперією стало надто важко керувати, а утримання її армій обходилося задорого? А, може, ворогів Риму стало надто багато і римляни почувалися перед ними безсилі?

Ближче до наших часів у країнах Східної Європи несподівано впав комунізм, що колись був загрозою для Заходу. Що призвело до цього? І чого це нас вчить? Власне на такі запитання історики намагаються знайти відповіді. Однак наскільки на висновки істориків впливають їхні особисті упередження?

Чи можна довіряти історії?

Слід сказати, що історики більше нагадують детективів, ніж науковців. Вони досліджують документи минулого, піддаючи їх аналізу та сумнівам. Їхня мета — дізнатися правду, але предмет вивчення часто буває невиразний. Одна з причин полягає у тому, що історики вивчають життя людей, думки яких — особливо думки померлих — вони не можуть прочитати. Крім того, у істориків може скластися небезсторонній погляд або ж розвинутися упередження. Тож деколи навіть найліпша праця насправді є інтерпретацією автора, яка передає його суб’єктивні судження.

Однак те, що історик має власний погляд, не обов’язково означає, що його праця не варта довір’я. Хоча біблійні книги Самуїла, Царів та Хронік містять паралельні розповіді, написані п’ятьма особами, але в них немає жодних значних суперечностей чи неточностей. Те ж саме можна сказати про чотири Євангелія. Багато біблійних письменників навіть розповіли про власні помилки та нерозсудливі вчинки, що в світських працях трапляється дуже рідко (Числа 20:9—12; Повторення Закону 32:48—52).

Читаючи історичний твір, потрібно брати до уваги не лише упередження, але й мотиви  автора. «Будь-який історичний запис, котрий зробили ті, хто при владі або добивається її, чи їхні друзі, потрібно піддавати великому сумніву»,— сказав Майкл Стенфорд у книжці «Посібник для вивчення історії». Сумнівність мотивів виявляється також тоді, коли в історичній праці простежується прихований або й відвертий заклик до націоналістичних чи патріотичних почуттів. На жаль, іноді це можна сказати навіть про шкільні підручники. В урядовій постанові однієї країни було досить відкрито сказано, що мета викладання історії — «зміцнити націоналістичні та патріотичні почуття у серцях людей... оскільки знання минулого народу — один з найдієвіших інструментів формування патріотизму».

Перекручення історичних фактів

Деколи події минулого викладають не лише тенденційно, але просто перекручують. Наприклад, у колишньому Радянському Союзі «з усіх документів викинули ім’я Троцького, так що зник сам факт існування цього комісара», говориться у книжці «Правда в історії» (англ.). Ким був Троцький? Одним з вождів Російської більшовицької революції, другою особою після Леніна. Коли Ленін помер, Троцького через розходження у поглядах зі Сталіном виключили з Комуністичної партії й пізніше вбили. Саме ім’я комісара усунули з радянських енциклопедій. Подібні перекручення історії, що доходять навіть до спалення дисидентських книжок,— звичайна справа в країнах з диктаторським режимом.

Але перекручення історії — це дуже давній звичай, і коріння його сягає в глибину віків, принаймні до часів Єгипту та Ассирії. Пихаті, зарозумілі фараони, царі та імператори робили все можливе, щоб постати перед прийдешніми поколіннями в якнайліпшому світлі. Тому їхні досягнення зазвичай перебільшувалися, а те, що не приносило їм честі чи було ганебним, наприклад поразки у війні, применшувалось або іноді взагалі не згадувалося. Наскільки ж відрізняється від них історія Ізраїля, викладена в Біблії! У ній повідомляється і про помилки, і про шляхетні діла як царів, так і підданих.

Як історики перевіряють достовірність стародавніх документів? Вони порівнюють їх з податковими записами тих часів, кодексами законів, оголошеннями про аукціони рабів, діловими та приватними листами й записками, написами на глиняних черепках, бортовими журналами та речами, знайденими у могилах і гробницях.  Все це часто проливає більше світла на офіційні документи або показує, що вони не відповідають дійсності. Коли ж існують якісь білі плями або ситуація не до кінця зрозуміла, чесні історики переважно кажуть про це, навіть якщо можуть запропонують власну версію доповнення інформації. У кожному разі розсудливі читачі, бажаючи отримати більш об’єктивне пояснення, звертаються не лише до одного джерела.

І хоча шлях історика до правди нелегкий, користь від його праці величезна. В одній книжці про історію говориться: «Попри те що писати про світову історію дуже складно... знати її важливо, а навіть необхідно». Завдяки історії можна не лише зазирнути в минуле, але й ліпше зрозуміти сьогоднішню ситуацію людства. Наприклад, не важко помітити, що древні люди багато в чому були подібні до наших сучасників. Власне ці схильності людського характеру, які проявлялися знову й знову, мали великий вплив на історичні події, і, можливо, тому народився вислів «історія повторюється». Але чи це узагальнення правильне?

Чи історія дійсно повторюється?

Чи можна на основі минулого безпомилково передбачити майбутнє? Деякі події справді повторюються. Наприклад, колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер сказав: «Кожна цивілізація, що колись існувала, обов’язково доходила до свого кінця». І додав: «Історія є низкою зусиль, що потерпіли невдачу, прагнень, що не здійснилися... Тож історик змушений жити з передчуттям неминучої трагедії».

Але ніколи не існувало двох імперій, які загинули б однаково. Вавилон впав 539 року до н. е. за одну ніч, підкорений мідянами та персами. Греція розпалася на кілька царств після смерті Александра Македонського й зрештою підкорилася Риму. Що ж до занепаду Римської імперії, то це питання залишається спірним. Історик Джеральд Шлабах запитує: «Коли ж насправді впав Рим? Та й чи він взагалі впав? Щось змінилося у Західній Європі між 400 та 600 роком н. е. Але багато залишилося таким самим» *. Безперечно, деякі аспекти історії справді повторюються, але інші ні.

Один з уроків історії, який постійно повторюється,— це неспроможність людини добре керувати. Протягом усіх віків зусилля добрих урядів зводилися нанівець через егоїзм, недалекоглядність, пожадливість, корупцію, непотизм й особливо через нестримне бажання здобути й утримати владу. Тому минуле заплямоване запеклим суперництвом, невдалими угодами, війнами, громадськими заворушеннями та насиллям, несправедливим поділом багатств та економічним крахом.

Розгляньмо, приміром, що говориться в «Колумбійській історії світу» (англ.) про вплив західної цивілізації на світ: «Коли Колумб та Кортес показали мешканцям Західної Європи, які можливості відкриваються перед ними, їхня жадоба прибутків, слави та новонавернених розгорілася з нечуваною силою і західна цивілізація, переважно насильно, була впроваджена на території, що охоплює майже цілу земну кулю. Спонукані нестримним бажанням поширити межі свого впливу й маючи набагато ліпше озброєння, завойовники перетворили решту світу в придаток великих європейських держав... Жителі цих континентів [Африки, Азії і Північної та Південної Америки] стали, коротко кажучи, жертвами безжалісної, нелюдської експлуатації». Які ж правдиві слова записані у Біблії в Екклезіяста 8:9: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї»!

Можливо, власне ці прикрі сторінки минулого спонукали німецького філософа сказати, що єдине, чого можна навчитися з історії,— це те, що люди нічого з неї не вчаться. У Єремії 10:23 говориться: «Не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком». Ця неспроможність людини кермувати своїм кроком повинна турбувати нас особливо сьогодні. Чому? Тому що ми стикаємося  з проблемами, небувалими і щодо їхньої кількості, і щодо масштабності. Тож як з ними справитися?

Безпрецедентні проблеми

Ще ніколи в історії людства всій нашій Землі не загрожувало стільки проблем відразу: знищення лісів, ерозія ґрунтів, поширення пустель, масове зникнення видів рослин і тварин, зменшення озонового шару, забруднення, глобальне потепління, загибель океанів та бурхливий зріст кількості населення.

«Ще одна проблема, яка постала перед сучасним суспільством,— це сама швидкість змін»,— говориться у книжці «Зелена історія світу» (англ.). Ед Арц, редактор журналу «Ворлд воч», пише: «Ми зіткнулися з чимось настільки незнаним для всіх нас, що попри численність фактів не в стані зрозуміти цього феномена. «Незнане» — це злива біологічних і фізичних змін у світі, який підтримує наше життя».

З огляду на ці та споріднені з ними проблеми історик Падн Е. Тилинґгаст зазначає: «Напрямки розвитку суспільства стають незмірно складнішими, і багато з нас стикається з жахливими дилемами. Яке розв’язання може нині запропонувати спантеличеним людям професійний історик? Здається, ніякого».

Професійні історики справді можуть не знати, що робити або що порадити, але цього, безперечно, не скажеш про нашого Творця. Він навіть передрік у Біблії, що в останні дні світ переживатиме «тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1—5). Але Бог зробив навіть більше — те, що історикам не під силу. Він, як ми побачимо у наступній статті, показав вихід із скрутного становища.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 5]

«Будь-який історичний запис, котрий зробили ті, хто при владі або добивається її... потрібно піддавати великому сумніву» ІСТОРИК МАЙКЛ СТЕНФОРД.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Імператор Нерон.

[Відомості про джерело]

Roma, Musei Capitolini

[Ілюстрації на сторінці 7]

Протягом усіх віків ‘людина панувала над людиною на лихо для неї’.

[Відомості про джерела]

«Переможці», П’єр Фрітел. (Зліва направо): Рамзес II, Аттіла, Ганнібал, Тамерлан, Юлій Цезар (у центрі), Наполеон I, Александр Македонський, Навуходоносор і Карл Великий. З книжки «The Library of Historic Characters and Famous Events», т. III, 1895; літаки: USAF photo