Обличчя сучасних війн

ІЗ СУСІДНЬОЇ африканської країни несподівано прибуло 1548 біженців, для котрих поспіхом організували табір. На багнистій просіці в пальмовому лісі поставили намети синього та захисного кольорів. Не було ні електрики, ні постель, ні проточної води, ні туалетів. Падав дощ. Утікачі ціпками копали невеликі рівчаки, щоб вода не заливала наметів. Дві міжнародні організації з надання допомоги гарячково намагалися якось поліпшити їхні умови життя.

Цим нещасним біженцям вдалося на старезному вантажному судні полишити свою країну, де вже роками бушувала громадянська війна. Під час бою не застосовували танків чи потужних бомбардувальників. Усе почалося з того, що в державу вдерлося десь 150 самовпевнених солдатів з автоматами. Вони захоплювали село за селом, вимагаючи від мешканців данину, поповнюючи свої лави новими людьми та вбиваючи всіх, хто наважувався протидіяти, і все це тяглося роками. Зрештою ціла країна опинилася під владою тих військових.

У таборі біженців була молода жінка Естер. Ось що вона розповіла: «У тій війні я втратила чоловіка, і це найжахливіша подія в моєму житті. Його застрелили. Там так страшно! Почуєш чийсь крик, і тобі здається, наче прийшла твоя черга. Як тільки бачиш когось зі зброєю, думаєш, що він хоче тебе вбити. Розслабитися просто неможливо. Лише тут я врешті сплю ночами. Удома про таке й не мріяла. Тепер у мене сон, мов у немовляти».

«Незважаючи на те, що намети промокли до нитки?» — запитав кореспондент «Пробудись!».

 Естер засміялась і відповіла: «Порівнюючи з домом, тут я спатиму ліпше навіть у болоті».

Амброз, десятирічний хлопець, більшість свого життя мусив разом з сім’єю втікати із зон воєнних дій. Він сказав: «Як хочеться побачити мир і повернутися до школи! Я ж дорослішаю».

Кпейна — дев’ятирічне дівча з гарними карими очима. На запитання, що найперше вона пригадує в своєму житті, дівчинка без вагань відповіла: «Війна! Бої!»

Віднедавна війни, подібні до тієї, від якої рятувалися ці люди, точаться в багатьох місцях. За певними даними, із 49 великих конфліктів, що велися з 1990 року, у 46 застосовували виключно легку зброю. Тоді як для успішної битви мечами або списами потрібні вміння й сила, війну із застосуванням ручної вогнепальної зброї можуть вести не лише військові, а практично кожен *. Часто у військо набирають підлітків і дітей та змушують їх грабувати, калічити й убивати.

Багато сутичок точаться всередині держав, а не між ними. Там немає поля бою, на яке виходять вишколені солдати: воєнні дії ведуть переважно цивільні особи, а відбуваються вони в селах і великих та малих містах. Солдати не дуже переймаються порушенням правил війни, оскільки зазвичай не мають жодної військової підготовки, через це жорстокі напади на неозброєних чоловіків, жінок і дітей стали повсюдним явищем. Вважають, що у війнах нашого часу мирне населення становить 90 відсотків жертв. Головну роль у цих сутичках відіграє легка та ручна вогнепальна зброя.

Звичайно, зброя не є безпосередньою причиною конфліктів: люди почали воювати задовго до того, як було винайдено порох. Проте запаси тих нищівних знарядь, мабуть, спонукують швидше до боротьби, ніж до миру. Вони можуть призводити до більш тривалих воєн та ще кривавіших розправ.

Хоч у сучасних війнах використовують легку зброю, наслідки її використання — важкі. Упродовж 1990-х років від неї загинуло більше ніж чотири мільйони осіб. Ще 40 мільйонів стали або переміщеними особами, або біженцями. У країнах, де ведеться війна, ручна зброя залишає глибокі рани на суспільстві як у політичному, так і в соціальному, економічному й екологічному планах. Міжнародна спільнота виділяє астрономічні кошти для надання екстреної допомоги, турботи про біженців, збереження миру та втручання миротворчих військ.

Чому ж ручна вогнепальна зброя відіграє головну роль у сучасних сутичках? Звідки вона береться? Що можна зробити, аби обмежити чи позбутися взагалі її смертоносної дії? Ці питання розглядатимуться в наступних статтях.

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

UN PHOTO 186797/J. Isaac