Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Об’єкт нападу

Об’єкт нападу

Об’єкт нападу

ПОПРИ поступки Руській православній церкві, зроблені заради перемоги у Другій світовій війні, радянські урядовці далі тримали її в лабетах. У зв’язку з цим в опублікованій 1999 року книжці про історію КДБ (Комітет Державної Безпеки) «Меч і щит» говориться: «КДБ набагато більше був занепокоєний «підривною» діяльністю тих християн, над котрими не мав безпосереднього контролю» («The Sword and the Shield»). Які це були релігійні групи?

Найбільша з них — Українська греко-католицька церква, тепер Українська католицька церква. Вона налічувала приблизно 4 000 000 вірних. За словами автора згаданої книжки, «вісім з десяти греко-католицьких єпископів, а також багато тисяч священиків і віруючих померли за свою віру в сибірському ГУЛАГу [виправно-трудових таборах]». Ще однією мішенню КДБ були незареєстровані протестантські церкви, над якими держава також не мала безпосереднього контролю. За оцінками Комітету, наприкінці 1950-х років усі протестантські групи разом налічували приблизно 100 000 членів.

Свідків Єгови КДБ вважав протестантською групою, і, за його даними, 1968 року в Радянському Союзі їх налічувалось приблизно 20 000. До початку Другої світової війни у 1939 році Свідків Єгови було мало. Тому на них або взагалі не звертали уваги, або надавали їхньому існуванню невеликого значення. Однак ситуація докорінно змінилася, коли в Радянському Союзі несподівано опинилися тисячі Свідків Єгови. Як же це трапилось?

Початок швидкого росту

Волтер Коларс, автор опублікованої 1961 року книжки «Релігія в Радянському Союзі» («Religion in the Soviet Union»), зазначив два чинники різкого збільшення цієї групи віруючих. З одного боку, «на територіях, які Радянський Союз приєднав у 1939—1940 роках, в Латвії, Литві, Естонії та Молдові, вже діяло багато «активних груп Свідків Єгови». Крім того, до складу України увійшли землі Східної Польщі і Чехословаччини, де жило понад тисяча Свідків. У такий спосіб усі вони раптово опинились в СРСР.

Ще одним, «на перший погляд неймовірним», чинником зросту, за словами Коларса, були «німецькі концентраційні табори». Нацисти ув’язнили тисячі Свідків за відмову підтримати Гітлера і його загарбницьку війну. На думку Коларса, ув’язнені з Радянського Союзу були «вражені мужністю й стійкістю Свідків, і, можливо, тому вчення цього релігійного визнання приваблювало їх». Отже, багато молодих громадян СРСР повернулись із цих таборів з новознайденою вірою у Бога Єгову і його чудовий намір стосовно землі (Псалом 37:29; Об’явлення 21:3, 4).

Ось так у Радянському Союзі з’явилися тисячі Свідків. На початку 1946 року їх було тут принаймні 1600, а наприкінці десятиріччя — понад 8000. За цим ростом з тривогою спостерігав КДБ, що, як вже згадувалось вище, був особливо занепокоєний «діяльністю християн, над якими не мав безпосереднього контролю».

Починається наступ

Хоч Свідків у Радянському Союзі було порівняно небагато, влада стала їх переслідувати за активне проповідування. В Естонії наступ почався у серпні 1948 року, коли було заарештовано й ув’язнено п’ять відповідальних осіб. За словами естонського Свідка Лембіта Тоома, «незабаром стало зрозуміло, що КДБ хоче арештувати всіх». Таке саме ставлення до Свідків було скрізь у СРСР.

Комуністи зображали Свідків найгіршими злочинцями і найбільшою загрозою атеїстичній Країні Рад. Тому всюди їх цькували, арештовували й ув’язнювали. У книжці «Меч і щит» говориться: «Одержимість єговістами у вищих чинів КДБ — мабуть, найяскравіший вияв браку будь-якого відчуття міри у переслідуванні навіть найнезначніших форм інакомислення».

Ця одержимість яскраво виявилась у детальному плані наступу на Свідків, реалізованому в квітні 1951 року. Лише позаторік, у 1999 році, професор Сергій Іваненко, авторитетний російський вчений, написав у своїй книжці «Про людей, які ніколи не розстаються з Біблією», що на початку квітня 1951 року «понад 5 тисяч сімей Свідків Єгови з України, Білорусії, Молдавії та Прибалтики висилали «на вічне поселення» у Сибір, на Далекий Схід і в Казахстан».

Про це слід пам’ятати

Подумайте, скільки знадобилося зусиль для проведення цієї акції — за один день на такій великій території зібрати тисячі сімей Свідків! А чого вартувало скоординувати дії сотень, якщо не тисяч, людей спочатку для того, щоб розшукати Свідків, а потім, під покровом темноти, провести раптову облаву на всі їхні помешкання. Крім того, родини треба було посадити на вози та інший транспорт, довезти усіх на залізничні станції і розподілити по вагонах товарних поїздів.

Уявіть собі також страждання жертв. Як почувалися ці люди? Адже вони були змушені проїхати тисячі кілометрів протягом трьох або й більше тижнів, перебуваючи у переповнених вагонах з антисанітарними умовами, де за туалет правило лише відро. Спробуйте уявити, як їх кидали у сибірській пустелі, де в суворих умовах дуже важко вижити.

На цей місяць припадає 50-та річниця висилки Свідків Єгови 1951 року. Про їхню вірність в умовах переслідувань протягом кількох десятків років знято фільм, у якому колишні вигнанці згадують пережите. З цих розповідей видно, що, як і у випадку перших християн, спроби перешкодити людям поклонятися Богу приречені на невдачу.

Результат висилки

Невдовзі радянські керівники зрозуміли, що перешкодити Свідкам поклонятись Єгові набагато важче, ніж вони собі уявляли. Попри протести охоронців Свідки співали пісні, вихваляючи Єгову, коли їх везли у висилку, а на вагонах чіпляли написи «Їдуть Свідки Єгови». Один з них розповів: «По дорозі ми зустрічали на залізничних станціях інші поїзди з засланцями і бачили такі ж написи на вагонах». Це було величезним підбадьоренням!

Отже, засланці не опускали рук, а виявляли дух учнів Ісуса. У Біблії говориться, що після того, як апостолів побили і наказали більше не проповідувати, вони далі «безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа» (Дії 5:40—42). За словами Коларса, заслання «не поклало кінець «Свідкам» у Росії, а започаткувало новий етап в їхній проповідницькій діяльності. Вони навіть намагалися поширювати свою віру, поки стояли на станціях по дорозі в заслання».

Скрізь, куди виселяли Свідків, вони здобували добру репутацію слухняних, старанних працівників. Водночас вони, як і Христові апостоли, по суті, говорили своїм гнобителям: ‘Не можемо ми не казати про Бога’ (Дії 4:20). Багато хто слухав те, чого Свідки навчали, і приєднувався до них у служінні Богу.

Про наслідки влучно написав Коларс: «Висилаючи їх, радянський уряд якнайліпше посприяв поширенню їхньої віри. З відокремлених сіл [у західних республіках СРСР] «Свідків» вивезли в широкий світ, хоч це й був жахливий світ концентраційних та трудових таборів».

Спроби припинити ріст

Радянська влада випробовувала різні методи, намагаючись припинити діяльність Свідків Єгови. Оскільки жорстокі переслідування не дали бажаних результатів, почалась добре продумана фальшива пропаганда. Було все — книжки, фільми, радіопередачі, а також вишколені агенти КДБ, що проникали у збори.

Оскільки Свідків повсюдно зображали у викривленому світлі, багато людей ставилось до них зі страхом і недовірою. Про це свідчить стаття в канадському виданні журналу «Рідерс дайджест» за серпень 1982 року. Її написав Володимир Буковський, громадянин СРСР, котрий 1976 року емігрував до Англії. Він написав: «Якось увечері в Лондоні мою увагу привернув напис на одному з будинків «СВІДКИ ЄГОВИ...». Я не прочитав цього напису повністю, бо був приголомшений, мене охопив майже панічний страх».

Буковський пояснив свій марний переполох так: «У нашій країні цими сектантами влада залякує людей, як залякують чудовиськом дітей... У СРСР живих Свідків можна побачити тільки у в’язницях і концентраційних таборах. А тут — напис на фасаді будинку. Чи до них взагалі можна заходити?» Підкреслюючи причину тривоги, автор книжки написав: «У нас Свідків переслідують з такою ж люттю, як в інших країнах мафію; цих людей оточують такою ж таємничістю».

І все ж, попри жорстокі переслідування та облудну пропаганду, Свідки вистояли і їхня кількість зросла. Такі радянські книжки, як «Істини» свідків Єгови» (надрукована в СРСР 1978 року тиражем 100 000 примірників), закликали посилити пропаганду проти Свідків. Автор цієї книжки В. В. Конік, описавши, як Свідки продовжують проповідувати в умовах суворих обмежень, зазначив, що «існує необхідність з боку радянських дослідників релігії удосконалювати методи боротьби за подолання вчень свідків Єгови».

Чому вони стали головною мішенню?

Свідки Єгови були головним об’єктом нападів радянської влади, просто кажучи, через те, що наслідували апостолів Ісуса. У першому сторіччі апостолам наказали «про Те Ім’я [Ісуса] не навчати». Згодом, однак, їхні переслідувачі скаржились: «Ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим». Апостоли не заперечували, що проповідують незважаючи на заборону, але ввічливо відповіли: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії 5:27—29).

Нині Свідки Єгови також серйозно ставляться до наказу, який Ісус дав своїм послідовникам: «Проповідувати людям і свідчити» (Дії 10:42, Дерк.). У своїй книжці «Людська дилема Кремля» («The Kremlin’s Human Dilemma») Моріс Гіндус пояснив, що Свідки «завдавали Москві особливого клопоту і постійно перебували у конфлікті з радянською поліцією» через «неприборканий запал до євангелізації». Гіндус, крім того, додав: «Їх ніщо не зупиняє. Коли їх придушують в одному місці, вони з’являються в іншому».

«Наскільки мені відомо,— пише російський історик Сергій Іваненко,— організація Свідків Єгови була єдиною релігійною організацією в СРСР, яка виросла кількісно попри заборону і переслідування». Безперечно, інші релігії також продовжували існувати, у тому числі найвпливовіша з них — Руська православна церква. Дізнайтесь, як церква і Свідки витримали наступ радянської влади.

[Рамка на сторінці 6]

«Найбільш жорстоко переслідувана громада»

У Малій енциклопедії Росії, опублікованій 1964 року («A Concise Encyclopaedia of Russia»), зазначено, що Свідки Єгови «надзвичайно активно навертали на свою віру» і «в Радянському Союзі були найбільш жорстоко переслідуваною релігійною громадою».

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

ОДИН З ТИСЯЧ Федір Калін розповідає про висилку родини

Наша родина жила у селі Вільшаниця, що в Західній Україні. В ніч на 8 квітня 1951 року нас розбудили офіцери з собаками і сказали, що за наказом з Москви висилають у Сибір. Однак якщо підпишемо заяву про те, що вже не є Свідками Єгови, то можемо не їхати. Усі семеро членів родини, тобто мої батьки, брати й сестри, вирішили залишатися Свідками. Мені було тоді 19 років.

Один офіцер сказав: «Беріть квасолю, кукурудзу, борошно, маринади, капусту, бо ж чим дітей годуватимете?» Нам також дозволили зарізати кілька курей та свиню і взяти з собою м’ясо. Підійшли два вози з запряженими кіньми, ми усе завантажили, і нас повезли до містечка Хриплин. Там по 40—50 осіб повпихали у товарні вагони і замкнули.

У вагоні було кілька нар, але замало для всіх, та груба, де лежало трохи вугілля і дров. Ми готували їжу на грубі в своєму посуді. Але там не було туалету. Замість нього — відро. Згодом зробили отвір у підлозі, прикріпили там відро, а щоб користуючись ним, можна було якось закритися, навколо повісили ковдри.

Ось так у тисняві товарного вагону ми повільно їхали тисячі кілометрів невідомо куди. Спочатку були пригнічені. Але стали співати пісні Царства,— з такою силою, що потім ледве говорили,— і це вселяло в нас радість. Начальник відчиняв двері й наказував замовкнути, але ми співали до кінця. Коли поїзд зупинявся на станціях, багато людей дізнавались про висилку Свідків Єгови. Нарешті через 17 чи 18 днів перебування у товарному вагоні, нас висадили в Сибіру неподалік озера Байкал.

[Ілюстрація]

Я стою справа у задньому ряді.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

«АРМАГЕДДОН» Радянський пропагандистський фільм

Щоб зганьбити Свідків Єгови, в СРСР зняли фільм «Армагеддон». У ньому розповідається вигадану історію кохання хлопця, що служив у Радянській армії, і дівчини, яку нібито заманили до Свідків. У кінці фільму молодша сестра дівчини загинула у нещасному випадку, до якого спричинився наглядач Свідків. Його ж зобразили знаряддям американської розвідки.

В українській газеті «Червоний прапор» за 14 травня 1963 року про цей фільм, що розхвилював глядачів, було сказано: «Така атеїстична пропаганда є дієвою, переконливою, і її можна використовувати в інших селах країни, де показують подібні фільми».

[Ілюстрація на сторінці 6]

Тисячі людей були перевезені товарними вагонами у Сибір.