Розв’язання чи загострення проблеми?

«Найгірший спосіб підготувати в’язнів до життя на волі — принижувати й деморалізувати їх». (РЕДАКЦІЙНА СТАТТЯ В ГАЗЕТІ «АТЛАНТА КОНСТИТ’ЮШН»).

ЧАСТО ув’язнення — це лише певні тимчасові обмеження. Чи в’язень, виходячи з тюрми, справді сповна розплатився за свій злочин *? Що сказати про жертви або їхніх близьких?  «Той душогубець відібрав у мене дитину,— протестувала Ріта, коли вбивця її 16-річного сина опинився на волі, провівши за ґратами лише три роки.— Зупиніться на мить і спробуйте хоч приблизно уявити, що це таке». Згаданий випадок показує: судовий процес давно закінчився, стерлися з пам’яті заголовки передових статей у пресі, а біль не вгамовується ще довго.

Дана проблема впливає не лише на тих, хто став жертвою злочину, а й на всіх членів суспільства. Зрештою, ваш душевний мир, а можливо, і безпека безпосередньо залежить від того, чи у в’язниці правопорушник виправився, чи став ще запеклішим.

Злочинці «підвищують кваліфікацію»

В’язнична система не завжди виправляє правопорушників. Джіл Смолоу, журналістка часопису «Тайм», зазначає: «Коли кошти витрачають на будівництво нових тюремних камер, а не на те, щоб допомогти в’язням відновити почуття власної гідності, то злочинність лише зростає і набуває жорстокіших форм». Пітер *, провівши за ґратами 14 років, погоджується з цим. Він каже: «Більшість з тих, хто сидів зі мною у в’язниці, починали з незначних правопорушень, потім перейшли до злочинів проти власності і врешті закінчили важкими злочинами проти особи. В’язниця для них наче ремісниче училище, з якого вони виходять ще запеклішими».

Безперечно, тюрма на певний час ізолює зловмисників від суспільства, однак, здається, вона навряд чи щось робить для того, аби усунути злочинність на тривалий період. Підлітки та молодь з убогих районів міста, нерідко вважають ув’язнення ритуалом посвячення у справжні чоловіки. Дуже часто вони врешті стають закоренілими злочинцями. Лері раз за разом потрапляв до в’язниці і провів там значну частину свого життя. Він каже: «Тюрма зовсім не виправляє. Ті хлопці, вийшовши на волю, повертаються до старого».

Все це нагадує замкнуте коло, тому, мабуть, можна пояснити, чому згідно з одним вивченням, проведеним у США, половину всіх важких злочинів здійснює коло 5 відсотків колишніх зловмисників. Журнал «Тайм» зазначає: «Коли ув’язнені не мають якогось корисного заняття, вони часто витрачають час на накопичення образи, не кажучи вже про набуття кримінальних навичок, які... застосовуватимуть, відбувши строк».

Це характерно не лише для США. Джон Ватіс, лікар з військової тюрми в Греції, зауважив: «Наші в’язниці дуже успішно виховують грізних, брутальних і злісних людей. Повертаючись на волю, більшість злочинців хоче відімститися суспільству».

Кошти суспільства

Криза тюремної системи безпосередньо впливає на вміст вашого гаманця. Наприклад, за деякими підрахунками, у США на утримання одного в’язня платники податків щорічно віддають приблизно 21 000 доларів. На ув’язнених, котрим минуло  60 років, витрачають утричі більше коштів. У багатьох країнах довір’я громадськості до карної системи слабне ще з інших причин. Побоювання викликає те, що завдяки вмілим адвокатам, котрі знаходять якусь зачіпку в законі, злочинці передчасно виходять на волю або взагалі уникають тюремних стін. Зазвичай жертви не почуваються достатньо захищеними від подальшого насилля і рідко коли можуть повпливати на хід судового процесу.

Громадське занепокоєння зростає

Як описано на наступній сторінці, в’язні потрапляють у нелюдські умови, і це теж підриває довір’я людей до системи карних закладів. Зазнаючи несправедливого ставлення в тюрмі, злочинці навряд чи стануть ліпшими. Також у в’язниці сидить порівняно багато представників різних національних меншин. Такий фактор непокоїть членів деяких організацій з прав людини, бо вони не впевнені, чи це збіг обставин, чи расова дискримінація.

Агентство Ассошіейтед Пресс у звіті за 1998 рік звернуло увагу на важке становище колишніх в’язнів з тюрми в Гоумзбурзі (штат Пенсільванія, США), котрі твердять, що там на них проводили хімічні експерименти, і тому тепер вони домагаються відшкодування. У США групи ув’язнених на час робіт знову почали сковувати одним ланцюгом. Що сказати про це? Міжнародна Амністія повідомляє: «В’язні, скуті разом путами, мусять працювати по 10—12 годин, причому часто під палючим сонцем, зупиняючись лише, аби ковтнути води, й маючи годину для обіду. (...) Туалетом для цілої групи служить єдине відро, що стоїть за чимось подібним до ширми. Але й тоді їх не розковують. Коли немає можливості скористатися цією «вбиральнею», то вони змушені оправлятися просто на землю, перед іншими». Звичайно, таке існує не в кожній тюрмі. Але подібна жорстокість робить нелюдами як тих, хто до неї вдається, так і самих в’язнів.

Користь для суспільства?

Звісно, в більшості країн люди почуваються безпечніше, коли запеклі злочинці сидять за ґратами. Подекуди ув’язнення похвалюють з інших причин. В австралійському містечку Кума збиралися закрити тюрму, однак жителі почали протестувати. Чому? Бо вона забезпечує роботою тамтешніх мешканців, які борються з економічною кризою.

Останнім часом, аби зменшити державні видатки, уряди декотрих країн продали тюрми приватним підприємствам. На жаль, більше в’язнів і довші строки позбавлення волі бізнесменам на руку. Отож, правосуддя й комерція можуть тісно переплестися.

Загалом всіх цікавить найголовніше: чи в’язниці виправляють злочинців? Зазвичай цього не стається, проте ви, мабуть, здивуєтесь, що декотрим правопорушникам допомогли змінитися. Дізнаймось як.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 6, 7]

 Зазирнувши за ґрати

ПЕРЕПОВНЕНІ В’ЯЗНИЦІ. Тюрми у Великобританії спіткала гостра проблема — забагато ув’язнених! І не дивно. У Західній Європі ця країна займає друге місце за кількістю в’язнів на душу населення. Тут на 100 000 жителів припадає 125 в’язнів. Найбільша бразильська тюрма в Сан-Паулу розрахована на 500 злочинців, однак там їх — 6000. У Росії тюремні камери мали б поміщати по 28 осіб, проте в них сидить по 90—110 чоловік. Ситуація настільки складна, що в’язні сплять позмінно. У певній азіатській державі в камері площею 3 квадратних метри купчилося 13 чи 14 правопорушників. Чиновники Західної Австралії знайшли спосіб, як подолати такі труднощі — камери там роблять з вантажних контейнерів.

НАСИЛЛЯ. Тижневик «Шпіґель» повідомляє, що в Німеччині через «війну між конкуруючими угрупованнями, котрі прагнуть займатися незаконним секс-бізнесом, лихварством, торгівлею алкоголем та наркотиками», жорстокі в’язні вбивають і катують одні одних. Ще одна причина брутальності серед ув’язнених — приналежність до різних етнічних груп. У цьому ж тижневику сказано: «Тут за ґратами сидять представники 72 різних національностей. Незгоди та розбіжності в поглядах, що, зрештою, ведуть до насилля,— неминучі». Як зазначили наглядачі певної південноамериканської тюрми, в середньому щомісяця від рук убивць гине 12 в’язнів. А згідно з повідомленням у лондонській газеті «Файненшл таймс», ув’язнені стверджують, що ця кількість удвічі більша.

СЕКСУАЛЬНЕ ЗЛОВЖИВАННЯ. Згідно зі статтею «Пік зґвалтувань у тюрмах», опублікованою в газеті «Нью-Йорк таймс», за скромними підрахунками, у Сполучених Штатах Америки «щороку за ґратами ґвалтують понад 290 000 чоловіків». Тут же продовжують: «Зазвичай це жахливе насилля не обмежується поодиноким випадком — нерідко над жертвою знущаються щодня». Певна організація підрахувала, що у в’язницях США на день трапляється приблизно 60 000 випадків статевої наруги.

ЗДОРОВ’Я ТА ГІГІЄНА. Про поширення у тюрмах хвороб, що передаються статевим шляхом, свідчить чимало фактів. Повсюдно увагу громадськості привертає поширення туберкульозу серед в’язнів у Росії та певних африканських країнах, а також халатність стосовно надання медичних послуг, забезпечення гігієни, відповідного харчування, з якою можна зіткнутися в багатьох тюрмах по світі.

[Ілюстрація]

Переповнена в’язниця в Сан-Паулу (Бразилія).

[Відомості про джерело]

AP Photo/Dario Lopez-Mills

[Ілюстрація на сторінках 4, 5]

В’язниця особливо суворого режиму Санте (Париж).

[Відомості про джерело]

AP Photo/Francois Mori

[Ілюстрація на сторінці 6]

Жінки-в’язні в Манагуа (Нікарагуа).

[Відомості про джерело]

AP Photo/Javier Galeano