Боже ім’я змінило моє життя!

РОЗПОВІЛА СЕНДІ ЯЗЗІ ЦОСІ

КОЛИ ми з сестрами сміялись і штовхали одна одну під ліжком, намагаючись заховатися, до нас постукали мормони *. Підійшовши зрештою до дверей, я грубо сказала їм, що ми належимо до народу навахо і не бажаємо розмовляти про жодну релігію білих.

У той час наші батьки поїхали на базар за необхідними товарами. Вони повернулись на заході сонця. Дізнавшись, як я повелася з мормонами, батьки дали мені добру пораду ніколи більше не ставитись до будь-кого з неповагою. Нас навчали шанувати інших та бути доброзичливими. Пам’ятаю, як колись прийшов несподіваний гість. Батьки приготували їжу просто неба і гостинно запросили його першим до столу. Ми пообідали пізніше.

Життя у резервації

Ми жили у Говел Месі (штат Арізона, США), 14 кілометрів на північний захід від резервації індіанців хопі, далеко від перенаселених міст та містечок. Ця територія лежить у південно-західній частині США, де можна милуватись чарівним пустельним пейзажем, який помережений незвичайними червоними утвореннями пісковику. Там є багато столових гір — високих, крутих плоских височин. Звідти ми могли спостерігати за нашими вівцями, які паслися на віддалі 8 кілометрів. Як же я любила спокій, що панував у цьому краї, моїй батьківщині!

Навчаючись у середній школі, я дуже зблизилася з моїми двоюрідними братами і сестрами, котрі підтримували індіанський рух *. Я пишалася, що була корінною американкою і могла висловлювати білим людям свої думки з приводу десятків років гноблення, яке, на мою думку, здійснювалось через Бюро у справах індіанців (БСІ). Але на відміну від моїх братів і сестер, я не виявляла відкрито своєї ненависті, а приховувала її у серці. Внаслідок цього я ненавиділа кожного, хто мав Біблію.

Я вважала, що саме через Біблію білі люди мають владу забирати наші землі й позбавляти прав та свободи проводити власні священні обряди! Я навіть підробила підпис свого батька, щоб уникнути участі у протестантських і католицьких релігійних церемоніях, коли нас змушували відвідувати церкву під час навчання у школі-інтернаті. Ці школи було призначено, щоб асимілювати нас і спонукати забути наш індіанський спадок. Нам навіть не дозволяли спілкуватись рідною мовою!

Ми дуже шанували нашу природу та околиці. Щоранку, повертаючись обличчям на схід, молилися та дякували, розсипаючи священний  маїсовий пилок *. Так я на практиці навчалась, як поклонятись у традиційний спосіб нашого народу, і я від усього серця з гордістю прийняла його. Вчення загальновизнаного християнства про те, що люди після смерті йдуть до неба, не приваблювало мене; не вірила я також у вогненні муки в пеклі. Я палко бажала жити на землі.

Протягом літніх канікул я любила перебувати зі своєю дружньою родиною. Моїми щоденними обов’язками було прибирати курінь,— житло індіанців навахо,— ткати та піклуватися про овець. Ми, індіанці навахо, вже століттями є пастухами. Щоразу, коли я прибирала наш курінь (дивіться фотографію внизу), то звертала увагу на маленьку червону книжку, в якій містились біблійна книга Псалмів і декілька книг з «Нового Завіту». Перекидаючи її з місця на місце, я ніколи не задумувалась про її зміст та значення. Але так і не викинула.

Шлюб — ілюзія і розчарування

Після закінчення середньої школи я хотіла поступити у професійне училище в Альбукерке (штат Нью-Мексико, США). Однак саме тоді зустріла свого майбутнього чоловіка. Отже, я повернулась у резервацію індіанців навахо, яку ми називаємо Рез, щоб вийти заміж. Мої батьки перебували у шлюбі вже багато років. Я хотіла наслідувати їхній приклад, тому одружилась. Мені подобалось бути господинею і вести сімейне життя, особливо коли народився наш син Лайонел. Ми з чоловіком були дуже щасливі, поки я не почула розпачливу новину!

Мій чоловік мав іншу жінку! Наш шлюб розбився через його подружню невірність. Я дуже страждала і просто зненавиділа його. Мені хотілось помститися! Але протягом судової справи щодо опіки над сином і фінансової підтримки мене охопили смуток і почуття нікчемності та безнадії. Часто я пробігала не один кілометр, щоб забутись і полегшити біль. Також швидко вибухала плачем і втратила апетит. Я відчувала себе цілком одинокою.

Згодом я почала зустрічатися з чоловіком, котрий мав подібні проблеми у подружжі. Нам обидвом завдали душевного болю. Він виявляв до мене симпатію та морально підтримував, що було мені так потрібно. Я розповідала йому про свої найглибші думки та почуття. Він усе вислуховував, і це свідчило, що він турбується про мене. Ми планували одружитись.

Пізніше я довідалась, що він також виявився невірним! Я розірвала наші стосунки, хоча це було дуже важко і болісно. Після цього відчула себе покинутою та пригніченою. Я стала дуже дратівливою, мстивою та почала думати про самогубство. Два рази навіть намагалась зробити це. Мені просто не хотілося жити.

 Перше знайомство з правдивим Богом

Я багато плакала, молячись до Бога, якого не знала. Однак вірила, що існує Верховна Особа, яка створила гідний подиву Всесвіт. Я захоплювалась гарними заходами сонця і роздумувала над тим, як чудово, що Хтось дозволив нам насолоджуватися цими дивами природи. У мене зростала любов до особи, якої я не знала. Я почала звертатися до нього: «Боже, якщо ти справді існуєш, допоможи мені, вкажи напрямок, у якому я повинна йти, і зроби мене знову щасливою».

Тим часом моя родина дуже переживала за мене, особливо тато. Батьки найняли знахаря, щоб зцілити мене. Тато говорив, що добрий знахар ніколи не вимагатиме від тебе грошей і застосовуватиме в житті те, чого навчає. Аби догодити батькам, я декілька разів брала участь у релігійних церемоніях за назвою Благословенний шлях індіанців навахо.

Днями я сиділа ізольованою в курені, де біля ліжка стояло лише радіо. Я з огидою слухала засудження церковника, бо не прийняла Ісуса у своє серце. Це викликало у мене обурення! Я вже не могла спокійно ставитись до релігії білих людей і навіть до власної! Тому вирішила сама відшукати Бога.

Перебуваючи на самоті в курені, я знову помітила ту маленьку червону книжку. Я дізналась, що це була частина Біблії. Читаючи Псалми, довідалась, що цар Давид теж страждав та сумував, і я відчула полегшення (Псалом 38:1—23; 51:1—21). Однак через гордість швидко нехтувала всім, що читала. Я не хотіла погодитися з релігією білих.

Незважаючи на депресію, я могла добре піклуватись про сина. Він став для мене джерелом підбадьорення. З часом я почала дивитись телевізійні релігійні програми, де пропонувалися молитви за інших. Якось відчайдушно зателефонувала за номером 800 по допомогу. Але коли почула, що потрібно буде заплатити 50 або 100 доларів, зі злістю кинула трубку!

Судові справи про розлучення пригнічували мене, особливо коли бачила, що чоловік обманює племінного суддю. Пройшло багато часу, поки ми розвелися, бо тривали баталії щодо опіки над сином. Але я перемогла. Протягом судових розглядів мене з любов’ю і розумінням підтримував батько. Він бачив, що все це завдає мені сильного болю.

Перше знайомство зі Свідками

Я вирішила не турбуватись занадто про завтрашній день. Якось зауважила, як одна родина навахо розмовляє з моїми сусідами. Я не стрималась і стала нишком спостерігати за ними. Відвідувачі займались у певному розумінні працею від дверей до дверей. Вони також завітали до мене. Сандра, індіанка навахо, представилася як Свідок Єгови. Ім’я Єгова прикувало мою увагу більше, ніж будь-що інше. Я запитала: «Хто такий Єгова? Ви, мабуть, належите до якоїсь нової релігії. Чому про це ім’я не вчать у церкві?»

Вона доброзичливо розгорнула Біблію на Псалмі 83:19, де говориться: «Нехай вони знають, що Ти,— Твоє Ймення Господь [«Єгова», НС], Сам Ти, Всевишній, на цілій землі». Вона пояснила, що Бог має особисте ім’я і що його Син Ісус Христос був свідком Єгови. Сандра запропонувала розповісти мені про Єгову та Ісуса і залишила книжку «Правда, яка веде до вічного життя» *. Хвилюючись, я сказала: «Добре. Я хотіла б дізнатись про цю нову релігію!»

Я відразу ж прочитала книгу. Вона відрізнялася від інших книжок, її зміст був незнайомим для мене. Там пояснювалось, що життя має зміст, і саме цього я потребувала, аби в мені знову запалала цікавість до життя. Я почала вивчати Біблію і, на радість, отримала відповідь на багато запитань. Я вірила всьому, про що навчалась. Це мало зміст, тому мусило бути правдою!

Я почала навчати біблійній правді Лайонела, коли йому було шість років. Ми разом молилися. Підбадьорювали один одного думкою, що Єгова попіклується про нас, треба лише довіряти йому. Деколи у мене не вистачало сил давати собі раду. Однак  ситуація повністю змінювалась, коли синок обіймав мене своїми маленькими рученятами і впевнено та підбадьорливо говорив: «Мамусю, не плач. Єгова потурбується про нас». Як же це підкріпляло мене та додавало рішучості продовжувати вивчати Біблію! Я безупинно молилась про керівництво.

Вплив християнських зібрань

Вдячність Єгові спонукувала нас подорожувати в обидва кінці 240 кілометрів, щоб відвідувати зібрання Свідків Єгови у Туба-Сіті. Ми приїжджали двічі на тиждень літом, а взимку через сувору погоду їздили тільки раз на тиждень — на цілу неділю. Якось, коли зламалася наша машина, ми добиралися до Залу Царства автостопом. Довгі подорожі виснажували, але слова Лайонела, що ми ніколи не повинні пропускати зібрань, хіба що помирали б, допомогли мені зрозуміти важливість того, аби не сприймати духовного навчання від Єгови як щось належне.

На зібраннях, коли ми співали пісні Царства, в яких наголошувалось на вічному житті без страждань, мені на очі швидко наверталися сльози. Від Свідків Єгови я черпала потіху й підбадьорення. Вони виявляли гостинність, запрошуючи нас на обіди й відпочинок, а також на сімейне вивчення Біблії. Свідки цікавились нами та вислуховували. Особливо поділяли наші переживання старійшини, які зміцнювали нашу впевненість, що Бог Єгова попіклується про нас. Я була щаслива, що знайшла справжніх друзів. Вони підносили нас на дусі та навіть плакали зі мною, коли здавалось, що я зовсім не маю сил (Матвія 11:28—30).

Два важливих рішення

Саме тоді, коли я почала відчувати задоволення від турботи Єгови, повернувся мій друг, щоб загладити свої провини. У мене все ще були до нього почуття, тому я не могла відкинути його виправдань. Ми запланували одружитись. Я думала, що правда змінить його. Це була найбільша помилка у моєму житті! Я не була щаслива. Мене сильно мучило сумління. На жаль, він не захотів прийняти правду, чого я і боялась.

Тоді я звірилась одному старійшині. Ми разом обговорили мою ситуацію на підставі Біблії, і він помолився зі мною про моє рішення. Я зробила висновок, що Єгова ніколи не заподіє мені шкоди і не завдасть болю, але недосконалі люди можуть, незалежно від того, наскільки ми любимо їх. Я зрозуміла, що фактичні шлюби не приносять безпеки. Отже постановила розірвати наші стосунки, хоча це було дуже важко і болісно. У мене могли з’явитися фінансові проблеми, тому я повинна була покладатися на Єгову з усього серця.

Я любила Єгову і вирішила служити йому. Дев’ятнадцятого травня 1984 року я символізувала присвячення свого життя Богу Єгові водним хрещенням. Мій син Лайонел також охрещений Свідок Єгови. Нас дуже переслідувала родина та колишній чоловік, але ми продовжували надіятися на Єгову. І це не принесло розчарування. Через 11 довгих років мої родичі заспокоїлись і змирилися з нашим новим способом життя.

Я дуже люблю їх і лише бажаю, щоб вони навчились про Єгову і також стали щасливими. Мій батько, який вважав, що втратив мене через мою депресію і думки про самогубство, мужньо підтримував мене. Він був задоволений, що знову бачить свою дочку щасливою. Я зрозуміла, що молитви до Єгови, відвідування зібрань Свідків  Єгови і застосування порад з Божого Слова дуже важливі для емоційного видужання.

Надія на майбутнє

Я з нетерпінням очікую часу, коли всі сліди страждання, недосконалості, неправди й ненависті повністю щезнуть. Уявляю землю навахо, де буде цвісти різноманітна рослинність, як-от персикові та абрикосові дерева, що колись тут росли. Я бачу в уяві, як радіють різні племена, що беруть участь у перетворенні своїх посушливих земель на гарний рай, де течуть річки та падає дощ. Уявляю, як ми живемо разом з нашими сусідами хопі й іншими племенами і не суперничаємо, як це відбувається в наш час. Вже тепер бачу, як Боже Слово об’єднує всі раси, племена та клани. У майбутньому я теж маю надію спостерігати за сім’ями та друзями, котрі завдяки воскресінню об’єднаються зі своїми дорогими померлими. Це буде час великої радості з можливістю жити вічно. Не можу уявити людини, яка б не хотіла дізнатись про таке чудове майбутнє.

Теократичний ріст у землі навахо

З глибоким хвилюванням можна було спостерігати за появою Залу Царства у Туба-Сіті й ростом чотирьох зборів у резерваціях навахо і хопі *, в містах Чинлі, Каєнті, Туба-Сіті та Кімс Каньйоні. Коли у 1983 році я вперше записалась до Школи теократичного служіння, то лише могла мріяти, що колись вона проводитиметься мовою навахо. Сьогодні це вже не мрія. Починаючи з 1998 року, школа проходить мовою навахо.

Розповідати іншим про те, що Бог має особисте ім’я, приносить безмежні благословення. Неможливо описати словами, як радісно читати та ділитися з іншими звісткою рідною мовою, яка зміцнює віру. Цю інформацію ми знаходимо у таких брошурах, як «Утішайтеся вічним життям на землі!», «Чого Бог вимагає від нас?» і найновішій «Ви можете стати Божим другом!». Я вдячна класу вірного і мудрого раба за очолювання цієї освітньої біблійної праці, завдяки якій усі народи, племена і мовні групи можуть отримувати пожиток, у тому числі індіанці навахо, або «діна» (Матвія 24:45—47).

Я працюю повний робочий день, щоб утримувати себе, але з задоволенням регулярно служу допоміжним піонером. Ціную те, що неодружена, і можу служити Єгові без відволікань. Я з радістю розповідаю людям свого народу та іншим, особливо тим, хто у відчаї, що «Господь [«Єгова», НС] зламаносердим близький, і впокорених духом спасає» (Псалом 34:19).

Я більше не вважаю, що Біблія — це книга білих людей. Боже Слово, Біблія, написане для кожного, хто бажає навчитися з нього та застосовувати його поради. Коли вас відвідають Свідки Єгови, дозвольте, аби вони показали вам, як бути по-справжньому щасливими. Вони приносять вам добру новину про Боже ім’я, Єгова,— ім’я, яке змінило моє життя! Так, Боже ім’я — Єгова.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 21]

Типовий курінь індіанців навахо.

[Ілюстрація на сторінці 21]

З сином Лайонелом.

[Ілюстрація на сторінці 23]

З російськими друзями на міжнародному конгресі в Москві 1993 року.

[Ілюстрація на сторінці 24]

З моєю духовною родиною у зборі в Каєнті (штат Арізона, США).