Погляд Біблії

Чи тужити за померлими неправильно?

«НЕ ХОЧУ Ж Я, БРАТТЯ, ЩОБ НЕ ВІДАЛИ ВИ ПРО ПОКІЙНИХ, ЩОБ ВИ НЕ СУМУВАЛИ, ЯК І ІНШІ, ЩО НАДІЇ НЕ МАЮТЬ» (1 СОЛУНЯН 4:13).

БІБЛІЯ містить надію для померлих. Воскресіння, які здійснив Ісус, а також його вчення вказують на те, що померлі колись повернуться до життя (Матвія 22:23—33; Марка 5:35, 36, 41, 42; Луки 7:12—16). Як ця надія повинна впливати на нас? Вищезгадані слова апостола Павла свідчать, що ця надія може потішати, коли помирає улюблена особа.

Якщо смерть відібрала у вас близьку людину, ця трагедія, безперечно, принесла емоційний біль. Тереза, чоловік якої помер у віці 42 років невдовзі після операції на серце, каже: «Я пережила справжній шок! Перше, що я відчула,— величезний страх. На зміну прийшов біль, який збільшувався з плином часу. Я багато плакала». Чи така реакція свідчить про брак віри в обіцянки Єгови воскресити померлих? Чи Павлові слова означають, що тужити за померлими неправильно?

Біблійні приклади туги за померлими

Відповідь на ці запитання можна знайти, дослідивши подібні приклади в Біблії. З багатьох розповідей видно, що смерть найближчого родича супроводжувалась періодом жалоби (Буття 27:41; 50:7—10; Псалом 35:14). Почуття, пов’язані з такою тугою, були надзвичайно сильні.

Розгляньмо, як деякі чоловіки віри сумували з приводу смерті улюбленої особи. Наприклад, Авраам вірив, що Бог має силу воскресити померлого (Євреїв 11:19). Навіть з таким твердим переконанням, «прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею» після її смерті (Буття 23:1, 2). Коли сини Якова обманули батька та сказали, що його улюблений син Йосип помер, «роздер Яків одіж свою, і... плакав за ним його батько» (Буття 37:34, 35). Багато років пізніше роздуми про смерть любого сина все ще гнітили Якова! (Буття 42:36—38). Цар Давид також не приховував, що сильно горює з приводу смерті своїх синів, Амнона та Авесалома. Хоча обидва вони спричинили страждання Давидові і його сім’ї, все-таки це були його сини, і їхня смерть дуже засмутила цього чоловіка (2 Самуїла 13:28—39; 19:1).

Часами у жалобі був цілий ізраїльський народ, наприклад, після смерті Мойсея. У  Повторенні Закону 34:8 повідомляється, що ізраїльтяни оплакували його 30 днів.

Зрештою, прикладом є сам Ісус Христос. Лазар, його близький друг, помер. Коли Ісус побачив, як сестри Лазаря, Марта і Марія, та його друзі плакали, то «в дусі розжалобився та й зворушився». Хоча він знав, що через кілька хвилин поверне свого друга до життя, все-таки «закапали сльози Ісусові». Ісус любив своїх дорогих друзів, Марту і Марію. Отож, коли побачив, як вони страждають через смерть брата, це глибоко зворушило його (Івана 11:33—36).

Авраам, Яків, Давид та Ісус — усі сильно вірили в Єгову та його обіцянки, але, незважаючи на це, сумували за померлими. Чи їхня туга була ознакою духовної слабкості? Чи смуток цих людей вказував на брак віри у воскресіння? Зовсім ні! Туга за померлими — це природна реакція на смерть улюбленої особи.

Чому ми тужимо

Бог ніколи не мав на меті, щоб люди вмирали. Початковий намір Єгови, який він виявив Адаму та Єві, полягав у тому, щоб земля перетворилась на чудовий рай, де жила б сповнена любові, щаслива родина. Смерть з’явилася б лише тоді, коли перша людська пара вибрала б непокору Єгові (Буття 1:28; 2:17). На жаль, Адам і Єва таки виявили непослух, і через це «прийшла... смерть у всіх людей» (Римлян 5:12; 6:23). Отже, смерть є нашим жорстоким ворогом і ніколи не входила у Божий початковий намір (1 Коринтян 15:26).

Тому зрозуміло, що, як неприродне явище, смерть улюбленої особи спричиняє глибокий емоційний біль близьким їй людям. Вона створює величезну порожнечу в їхньому житті. Тереза, вдова, про котру згадувалось раніше, говорить про свого чоловіка: «Я впевнена, що побачу його знову після воскресіння, але зараз мені його так не вистачає. Саме це завдає болю». Втрата батька чи матері може нагадати нам, що ми теж смертні. Смерть молодої людини особливо засмучує через те, що життя так швидко обірвалось (Ісаї 38:10).

Безперечно, смерть — неприродне явище. Тому слід сподіватися, що вона завдаватиме болю, і Єгова не вважає тугу за померлими браком віри у воскресіння. Як видно з прикладів Авраама, Якова, Давида, ізраїльського народу та Ісуса, відкрито виявляти свій душевний біль — не ознака браку духовності *.

Звичайно, ми, християни, засмучуємося з приводу смерті, але не сумуємо так, «як і інші, що надії не мають» (1 Солунян 4:13). Коли журимось, ми не впадаємо в крайнощі, оскільки не перебуваємо в незнанні щодо стану померлих. Нам відомо, що вони не страждають, а ніби перебувають у стані глибокого, спокійного сну (Екклезіяста 9:5; Марка 5:39; Івана 11:11—14). Крім того, ми повністю переконані, що Ісус, «воскресення й життя», виконає свою обіцянку повернути до життя «всіх, хто в [«пам’ятних», НС] гробах» (Івана 5:28, 29; 11:24, 25).

Отже, якщо ви тепер сумуєте, нехай вас потішить усвідомлення того, що Єгова розуміє ваш біль. Хай це знання та надія на воскресіння пом’якшать ваш смуток і допоможуть справитися з болісною втратою.

[Примітка]