Боротьба з невимовною трагедією

РОЗПОВІВ ДЖЕЙМС ДЖАРРАНО

Бути дідусем і бабусею — одна з найбільших радостей життя. З великим нетерпінням ми з дружиною Вікі чекали народження першого внука. У нашої доньки Терези та її чоловіка Джонатана мала з’явитися дитина на початку жовтня 2000 року. Ми навіть не могли собі уявити, що доведеться зіткнутися з невимовною трагедією.

МИ З ДРУЖИНОЮ, а також наш син і його жінка вирушили у відпустку в суботу 23 вересня. Ми збиралися зустрітись з іншими родичами і провести тиждень на островах Аутер Бенкс, що в Північній Кароліні. Тереза з Джонатаном вирішили не їхати з нами, оскільки вона була на дев’ятому місяці вагітності, а на нас чекала довга дорога — приблизно 11 годин їзди з нашого дому в Огайо.

Ми хотіли відкласти відпустку, але Тереза наполягла, аби не робити цього. Вона запевнила нас, що з нею все буде гаразд. Крім того, її лікар вважав, що вагітність триватиме повний термін, а час пологів мав настати лише через пару тижнів.

Середа, 27 вересня 2000 року, була чудовим днем, і це нагадало мені, чому протягом останніх років наша сім’я їздила відпочивати саме сюди. Ми навіть не усвідомлювали, що до кінця того дня наше життя докорінно зміниться.

«Тереза зникла!»

Того вечора до мене зателефонував мій брат з Огайо. Відчувалося, що він сильно хвилювався і вагався. Зрештою він сказав: «Тереза зникла!» До справи було залучено поліцію, оскільки факти щодо її зникнення викликали підозру. Коли пополудні Джонатан приїхав додому, двері не були зачинені. Сніданок Терези все ще стояв на столі, а її сумочка лежала поряд. Дивним було й те, що туфлі — єдині туфлі, в яких вона могла ходити на дев’ятому місяці вагітності,— як звично, були біля дверей.

Джонатан зателефонував додому о 9.30. Тереза розповіла, що дзвонила якась жінка і сказала, що хоче прийти й оглянути машину, котру вони продавали. Потім Тереза збиралась піти у справах. Джонатан зателефонував в обід, але вдома її не застав. Він і далі дзвонив у післяобідній час, однак ніхто не відповідав. Коли Джонатан повернувся додому о 16.15, то помітив, що машини не було на місці. Він зателефонував у лікарню, бо думав, що, можливо, в Терези  почалися пологи. Але там її не було. Він також зателефонував деяким родичам, але ніхто не бачив його дружини. Джонатан був у розпачі, тому звернувся у поліцію. Приблизно о 18.00 поліція знайшла машину неподалік від дому. Але Терези й далі не було.

Далеко в Північній Кароліні ця новина нас приголомшила. Ми з дружиною і своїми дітьми спакували валізи й вирушили додому. Дорога була довгою та напруженою. Ми їхали цілу ніч і повернулися в Огайо наступного ранку.

Проблиск надії

Тим часом Джонатан разом із декотрими родичами, близькими друзями й іншими людьми цілу ніч співпрацювали з поліцією у пошуках Терези. Розшук продовжувався п’ять нестерпних днів. Нарешті в понеділок, 2 жовтня, з’явився проблиск надії. На той час поліція встановила, звідки надійшов телефонний дзвінок до дому Терези в середу зранку. Жінка, котра жила лише за декілька кварталів, дзвонила зі стільникового телефону.

Після бесіди з цією жінкою поліція щось запідозрила. Того ж вечора поліція повернулась до будинку жінки. Але коли вони підійшли до дверей, пролунав постріл із пістолета. Увірвавшись в будинок, поліцейські побачили, що жінка мертва. Вона застрелилася. На їхнє здивування, у кімнаті на другому поверсі знайшли новонароджене немовля. Неймовірно, але воно проспало всю ту метушню.

Однак Терези не було. Наступних декілька годин поліція обшукувала будинок, аби знайти хоча б якість докази, що вона була там. Пошук закінчився у вівторок рано-вранці в гаражі. Знайшли закопане тіло Терези. Пізніше слідчий визначив, що вона знепритомніла від удару, потім її застрелили у спину. Смерть була миттєвою, після чого її немовля витягнули з утроби. Оглядаючись назад, трохи втішає те, що перед смертю вона не страждала.

Дитину забрали у лікарню, де її обстежили і переконались, що немовля в чудовому стані — йому не було завдано жодної подряпини. Тест ДНК підтвердив, що це дійсно наш онук. Джонатан дав йому ім’я, яке вони з Терезою вибрали разом,— Оскар Ґевін. Після недовгого перебування в лікарні у четвер, 5 жовтня, нашого внука, котрий важив 3,9 кілограма, передали його батькові. Коли хлопчика забирали, нашій радості не було меж, проте не можливо передати словами, які ми були пригнічені, що там не було Терези, яка б тримала його на руках.

Реакція людей

Наша сім’я була до сліз зворушена величезною підтримкою, у багатьох випадках від незнайомих людей. Протягом того часу, коли Терезу розшукували, сотні осіб зголосилися допомогти в пошуках. Багато хто пожертвував гроші. Кілька місцевих канцелярських крамниць безкоштовно виготовили тисячі оголошень про розшук. Добровольці розповсюджували ці оголошення як біля дому Терези, так і багато кілометрів від нього.

Коли одна наша християнська сестра, яка працює у місцевого адвоката, розказала йому про нашу ситуацію, він запропонував свою поміч. Ми погодились на цю допомогу, і вона виявилась величезним благословенням. Він допоміг нам із засобами масової інформації, а також у певних юридичних питаннях. До того ж адвокат порекомендував двох приватних слідчих, які дуже допомогли у цій справі. Їхня щира турбота надзвичайно зворушила наші серця.

Після того як нашого внука знайшли, підтримка посилилась. Декілька бакалійних крамниць прислали їжу і господарські товари. Багато людей пожертвували для Оскара одяг, одноразові пелюшки, дитяче харчування та іграшки. Ми отримали набагато більше, ніж було потрібно для Оскара, тому решту залишили для пологового відділення місцевої лікарні. Оскільки про цей випадок повідомлялось у засобах масової інформації, ми отримали тисячі листівок і листів — не лише з нашої місцевості, але з цілого світу.

 Особливо була відчутна велика підтримка на похороні Терези, який відбувся в неділю, 8 жовтня. Ми знали, що багато хто бажав прийти, але реакція людей перевершила наші сподівання. Ми домовились використати аудиторію місцевої середньої школи, яку повністю заповнило більше ніж 1400 осіб. Прийшли члени сім’ї, друзі, поліцейські, мер та інші люди. Представники засобів масової інформації теж були присутніми, і місцеві телевізійні станції знімали похоронну промову, яку також передавали через Інтернет. Крім того, сотні людей стояли в коридорі або тиснулись під парасолями на вулиці під холодним дощем, слухаючи програму через гучномовці. Промова дала велике свідоцтво про біблійні вчення.

Пізніше сотні людей терпеливо чекали у черзі, щоб висловити співчуття. Ми стояли майже три години, обіймаючи усіх, хто прийшов, і висловлюючи вдячність за їхню присутність. Після похорону місцевий готель люб’язно нагодував понад 300 наших членів родини, близьких друзів та інших, хто допомагав у пошуках нашого внука.

Не вистачає слів, аби висловити, як сильно ми цінуємо те, що́ люди — здебільшого незнайомі — зробили, аби допомогти. Цей випадок додав нам рішучості брати повнішу участь у християнському служінні, оскільки є ще багато людей доброго серця, яким хочемо розповісти добру новину про Боже Царство (Матвія 24:14).

Як відгукнувся збір

Від самого початку цього страхіття ми відчували постійну підтримку з боку наших християнських братів і сестер. Ця безмежна підтримка надходила від нашого та сусідніх зборів Свідків Єгови.

Навіть ще до нашого приїзду з Північної Кароліни старійшини збору допомогли організувати пошуки Терези. Багато наших братів і сестер взяли на роботі вихідний, аби приєднатися до розшуку. Деякі повідомили своїх роботодавців, що готові втратити заробіток, але декотрі роботодавці відпустили їх, зберігаючи платню. Упродовж тих днів, коли Терезу розшукували, декотрі духовні брати залишалися з Джонатаном, щоб він не був наодинці. Багато братів і сестер просто приходили та прибирали в нашому будинку. Інші допомагали годувати добровольців і відповідали на телефонні дзвінки.

Приблизно через шість тижнів після смерті Терези моя дружина і Джонатан зіткнулися з гнітючою трудністю — переглянути речі Терези і забрати все з будинку. Джонатан відчував, що не зможе більше залишатися в домі, де вони жили разом з Терезою, тому він вирішив його продати. Переглядати речі Терези було важко, адже все нагадувало про неї та посилювало почуття втрати. Але й тоді наші брати і сестри прийшли на допомогу. Вони спакували її речі і  навіть зробили необхідний ремонт перед продажем будинку.

А найважливіше, брати і сестри давали нашій сім’ї духовну та емоційну підтримку. Вони телефонували і приходили, щоб підбадьорити нас. Багато з них посилали зворушливі листівки і листи. Ця ніжна підтримка тривала не лише перші кілька днів і тижнів, але багато місяців після трагедії.

Деякі брати і сестри сказали, що готові вислухати нас у будь-який час, і ми прийняли їхню сердечну пропозицію. Так потішає, що можеш ділитися почуттями з друзями, котрих ти любиш і яким довіряєш! Дійсно, вони на ділі довели те, про що говорить біблійна приказка: «Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом» (Приповістей 17:17; 18:24).

Вплив на нашу сім’ю

Слід визнати, що нашій сім’ї та мені було нелегко пережити вбивство Терези. Воно дійсно змінило наше життя. Часами я злюся, що вона не з нами. Я скучаю за її обіймами і поцілунками.

Моя дружина була надзвичайно близька з Терезою. Не проходило і дня, щоб вони принаймні не поговорили. Вони проводили багато годин, розмовляючи про вагітність Терези, а також разом готували дитячу кімнату.

Вікі описує свої почуття: «Мені бракує стількох речей. Бракує проповідування з нею. Бракує того часу, коли ми ходили за покупками. А найбільше завдає болю те, що не бачу Терези поряд з її дитиною,— це просто крає моє серце. Я знаю, як сильно вона любила Оскара ще навіть до його народження. Вона знала, що матиме хлопчика. Після того як я пошила ковдру для дитинки і подарувала Терезі, вона написала мені таку листівку:

«Дорогенька матусю!

Дуже тобі дякую за чудову дитячу ковдру. Я дуже ціную всю важку працю, яку ти вклала в неї. Просто хочу ще раз подякувати тобі за всю твою допомогу та підбадьорення, аби допомогти мені пережити один з найважчих періодів у моєму житті. Я завжди пам’ятатиму це і буду тобі вдячна. Колись чула: виростеш й усвідомиш, що найліпшою подругою є мама. Дякую Єгові кожного дня, що мені не забрало багато часу, аби усвідомити це. Я завжди тебе любитиму».

Також важко було дивитись на те, що довелося пережити нашому зятю. Коли Оскар був у лікарні, Джонатан стикнувся з найважчою справою. Оскільки він вирішив тимчасово переїхати до нас, то мусив перевезти все з дитячої кімнати, в якій вони все влаштували разом з Терезою. Він спакував дитячого коника, ліжечко та м’які іграшки і перевіз до нашого дому.

Що допомогло нам пережити трагедію

Коли втрачаєш кохану людину таким трагічним способом, виникає багато запитань та емоцій, які спантеличують тебе. Колись я як християнський старійшина намагався заспокоїти інших та допомогти їм справитися з подібними запитаннями і почуттями. Однак коли це стається з тобою, емоції можуть затьмарити тверезе мислення.

Скажімо, знаючи стан Терези і те, що нас не буде вдома тиждень, я молився до Єгови, аби він її охороняв. Належить визнати, що коли нашу доньку знайшли вбитою, я спочатку запитував, чому мої молитви не були вислухані. Звичайно, я знаю, що Єгова не гарантує чудесного захисту кожному зі своїх людей. Я продовжував молитися про розуміння. Мене заспокоїло те, що Єгова захищає своїх людей духовно, тобто він робить усе потрібне, аби охоронити наші стосунки з ним. Такий захист є найважливішим, оскільки може вплинути на наше вічне майбутнє. У цьому розумінні Єгова справді захистив Терезу; вона вірно служила йому до самої смерті. Я знайшов розраду, дізнавшись, що її надія на майбутнє життя у руках люблячого Бога.

Особливо потішило чимало біблійних віршів. Ось кілька віршів, що допомогли мені справитися з горем:

 «Настане воскресення праведних і неправедних» (Дії 24:15). Довгий час я вірив у біблійну обіцянку воскресіння на райській землі, але тепер ця надія стала для мене ще реальнішою. Саме усвідомлення того, що я знову зможу обійняти Терезу, додає мені сили, аби жити далі.

«Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть» (Луки 20:37, 38). Утішає знання того, що мертві, які колись воскреснуть, навіть зараз «живуть» у пам’яті Єгови. Отож з його погляду наша Тереза жива.

Вікі хотіла б поділитися декотрими біблійними віршами, які особливо підкріпили її:

«Неможливо, щоб Бог казав неправду» (Євреїв 6:18, Хом; Тита 1:2). Оскільки Єгова не може казати неправду, я знаю, що він виконає свою обіцянку воскресити мертвих.

«Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в [«пам’ятних», НС] гробах,— [Ісусів] голос почують, і повиходять» (Івана 5:28, 29). Вислів ‘пам’ятні гроби’ вказує на те, що Тереза буде в пам’яті Єгови доти, доки його Син, Ісус Христос, не воскресить її. Знаю, що для неї немає безпечнішого місця, ніж досконала пам’ять Єгови.

«В усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Филип’ян 4:6, 7). Особливо молюся, щоб дух Єгови додавав мені сили. Коли я дуже сумую, то звертаюсь до Єгови і кажу: «Мені потрібно більше твого духу», і він допомагає мені пережити ще один день. Іноді я не можу навіть вимовити слова, однак він додає сил продовжувати жити далі».

Єгова справді допоміг нам справитись з цією невимовною трагедією. Але ми й досі сумуємо за нашою дорогою Терезою. Думаємо, що ця туга повністю не мине доти, доки ми не зможемо її знову обійняти у новому світі Єгови. Тим часом ми сповнені ще більшої рішучості вірно служити Єгові. Джонатан постановив якнайліпше виховувати Оскара і прищеплювати йому любов до Єгови, а ми з Вікі допомагатимемо йому, як тільки зможемо. Наше щиросерде бажання — бути в Божому новому світі, аби привітати Терезу та познайомити її з сином, якого вона так і не змогла пригорнути.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Наша донька Тереза слухає, як б’ється серце її дитинки.

[Ілюстрації на сторінках 20, 21]

На похороні ми відчули величезну підтримку.

[Ілюстрація на сторінці 23]

З моєю дружиною Вікі на весіллі Терези.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Наш онук Оскар.