Возз’єднання корейських сімей. Новий початок?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В РЕСПУБЛІЦІ КОРЕЯ

ЦЕ БУЛА захоплива подія, що привернула увагу понад 1300 місцевих репортерів і більше ніж 400 закордонних кореспондентів. Вони з’їхалися, щоб побачити, як возз’єднуються сім’ї з Північної та Південної Кореї, сім’ї, які були розлучені майже 50 років.

Півстоліття багато корейців не підтримували жодних зв’язків зі своїми родичами: ні листами, ні факсом, ні телефоном. Через демілітаризовану зону, що розділяла країну, члени сімей були ізольовані одні від одних. Завдяки чому стало можливим це возз’єднання *?

Знаменне возз’єднання

П’ятнадцятого серпня 2000 року в міжнародному аеропорту Кімпо у Республіці Корея (Південна Корея) приземлився літак з прапором Корейської Народно-Демократичної Республіки (Північна Корея). Тим літаком прилетіли пасажири з Північної Кореї, які через Міжнародний Червоний Хрест дізналися, що деякі їхні родичі з Південної Кореї все ще живі. Той самий літак забрав 100 корейців з південної частини та взяв курс на північ, аби вони зустрілися зі своїми родичами. Уявіть собі: зустріти брата, сестру, матір, батька, сина, доньку або подружнього партнера, яких ви не бачили понад 50 років! Багатьом з тих, хто прибув на цю зустріч, було вже за 60 чи 70 років, і вони не бачилися зі своїми родичами ще відколи були підлітками!

Ця зустріч мала тривати лише чотири дні та три ночі, після чого всі повинні були  повернутися до своїх домівок. Саме тому члени багатьох сімей майже безперестану спілкувались! З огляду на можливість психічної травми та емоційного шоку, були напоготові лікарі, медсестри й машини швидкої допомоги. Не дивно, що вони мали багато роботи.

В об’єднання було залучено лише маленьку частину всіх роз’єднаних сімей. За деякими підрахунками, 690 000 осіб віком понад 60 років і 260 000 осіб віком більше ніж 70 років все ще розлучені зі своїми улюбленими родичами. Проте для цього возз’єднання з 76 000 громадян Республіки Корея, які звернулись за дозволом відвідати своїх рідних у Північній Кореї й відповідають певним вимогам, відібрали лише 100 осіб.

Серед них — 82-річний Ян Жін Юл. Через Червоний Хрест він довідався, що Ян Вон Юл, його 70-річний брат у Північній Кореї, шукає своїх родичів на півдні. Молодший брат Ян Жін Юла навчався в університеті в Сеулі, але коли 1950 року розпочалася війна в Кореї, він зник. Відтоді від Ян Вон Юла не було жодної звістки. Ці чоловіки, а також їхні дві сестри зустрілись аж через півстоліття!

Лі Пок Йон, якому 73 роки, зустрівся зі своєю 70-річною дружиною та двома синами. Востаннє він бачив сім’ю, коли його синам було лише два і п’ять років. Якось під час війни він вийшов з дому, щоб купити велосипед, але так більше й не повернувся. Відтоді про нього ніхто не чув. Під час їхнього гарячого возз’єднання його дружина, яка зараз страждає від паралічного тремтіння та діабету, запитала його про те, над чим роздумувала десятиліттями: «Чому ти так довго купував той велосипед?»

Лі Чон Піл, якому тепер 69 років, навчався в середній школі, коли 1950 року його розлучили з сім’єю, і з того часу вважали зниклим безвісти. Він зустрівся з Чо Вон Го, своєю 99-річною матір’ю, двома братами та двома сестрами, що жили на півдні. На жаль, старенька мати не впізнала сина.

Це лише декілька зворушливих возз’єднань, що відбулися. Декотрі місцеві та закордонні телевізійні станції транслювали цю подію в прямому ефірі. Спостерігаючи за цими зустрічами, глядачі теж плакали з радості! Багато бажали знати, чи будуть інші нагоди для зустрічі. Невдовзі возз’єднання закінчилось, і ця розлука була такою ж важкою. Рідні не знали, чи вони знову колись зустрінуться.

Півстоліття роз’єднання — чи кінець близько?

П’ятнадцятого серпня 1945 року Корея скинула з себе ярмо 36-річного колоніального правління Японії. Проте невдовзі внаслідок політичної ситуації, яка склалась на той час, Корею було поділено. Витісняючи японців з Корейського півострова, американські війська здобули контроль над територією, що простягається на південь від 38-ї паралелі, а радянські війська — над північною територією. Згодом вибухнула війна, але й вона не вирішила проблему. Тому в Кореї з’явилось  два уряди. Починаючи з 1945 року та протягом війни там було роз’єднано тисячі сімей. Коли нарешті в 1953 році війна закінчилась, демілітаризована зона з наземними мінами розділила країну надвоє.

Упродовж десятиліть ознак примирення майже не було. Однак 13 червня 2000 року в аеропорту в Сунані, що поблизу міста Пхеньян, приземлився літак, яким прилетів президент Республіки Корея, Кім Де Чжун. Глава Корейської Народно-Демократичної Республіки, Кім Чен Ір, вже чекав в аеропорту, щоб привітати його. Здавалося, що несподівано з’явилась надія. Ці два керівники ще ніколи не зустрічалися. Але цього разу вони поводились як брати, що довго не бачили один одного. Після цього розпочався триденний саміт, протягом якого обидва керівники зобов’язалися працювати, аби покласти край півстолітній ворожнечі та прямувати до примирення. Одним з перших результатів цього саміту було возз’єднання членів сімей. Інші програми мали незабаром вступити в дію.

Ці два керівники також дійшли згоди щодо відбудови залізниці, яка пролягає між північною та південною частинами країни. До вересня 2001 року повинні закінчитись ремонтні роботи 12 кілометрів залізниці в південній частині Кореї та 8 кілометрів у північній. Ця магістраль проходитиме через демаркаційну лінію, аби знову з’єднати дві частини Кореї. А коли залізницю врешті-решт під’єднають до Транскитайської магістралі, вона простягнеться з Корейського півострова через Китай до Європи. Це дійсно буде, як сказав президент Кім Де Чжун, «новий Шовковий шлях із заліза». Ще одна залізниця перетне посередині демаркаційну лінію та з’єднається з російською Транссибірською магістраллю.

Чи справді ці програми звіщають про новий початок, покаже час. Тимчасом зусилля, прикладені для об’єднання родин, гідні похвали. Проте очевидним є те, що людство потребує всесвітнього правління Божого Царства (Матвія 6:9, 10). Ще 1912 року Свідки Єгови почали вживати заходів для поширення звістки надії в країнах Сходу. Багато людей у північній частині Корейського півострова почули цю звістку, і велика кількість осіб прийняла її. Однак за часу правління Японії чимало з них було ув’язнено через відмову воювати.

Після закінчення Другої світової війни цих християн, Свідків Єгови, звільнили з в’язниці, і вони почали спілкуватись одні з одними. Більшість з них поїхали на південь, де вони могли втішатись свободою віросповідання. У червні 1949 року було створено перший збір у Сеулі, і на сьогодні він перетворився у велику організацію з понад 87 000 активних Свідків у Республіці Корея. Серед них є тисячі, які теж розлучені зі своїми родичами з півночі.

Події, можливо, розгортатимуться так, що всі роз’єднані сім’ї в Кореї зможуть об’єднатись. І що більш важливо, кінець цьому роз’єднанню дасть змогу 22 мільйонам мешканців Корейської Народно-Демократичної Республіки почути біблійну звістку.

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 13]

Чоловік з дружиною (вгорі) та мати з сином (внизу) возз’єдналися.

[Ілюстрація на сторінці 14]

Поклоніння предкам: чоловік вклоняється перед портретом батька, який помер, не дочекавшись зустрічі.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Ян Жін Юл (зліва), возз’єднався зі своїм молодшим братом (у центрі) з півночі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 13]

Фотографії на сторінках 13—15: The Korea Press Photojournalists Association