Наймолодше пасмо Скелястих гір

ВТОМА змусила нас зрештою зупинитися, витягти похідний примус і готувати сніданок. За п’ять днів нам вдалося подолати майже 5000 кілометрів, проїхавши від штату Нью-Йорк до Вайомінга. Під час сніданку ми розглядаємо околиці.

Яскраве сонячне світло аж засліплює очі, а свіже повітря додає бадьорості й сили. Дорогою ми багато разів зупинялися, щоб поїсти, але жодного разу не бачили такої приголомшливої краси! Ми перебуваємо неподалік озера Джексон у Національному парку Гранд-Титон. Перед нами — величний гірський краєвид. Це найзахопливіше видовище, яке довелось побачити, подорожуючи західними штатами США, а проїхали ми 16 000 кілометрів. Ми впевнені, що як тільки випаде нагода повернутися сюди, то зробимо це без вагання.

Гранд-Титон сягає близько 4200 метрів над рівнем моря, а інші вершини цього пасма — понад 3700 метрів. Хоч вони не такі вже й маленькі, однак і не найвищі з гір. Хребет Титон взагалі можна не помітити, якщо під’їхати до нього з невідповідного боку. Із заходу видно лише невисокі пагорби, які не викликають особливого захоплення. Але якщо під’їхати з південного боку, ці гори здіймаються так круто, що їхня висота над долиною сягає понад півтора кілометра. І не зауважити їх просто неможливо.

Повернення

Ми довго мріяли, якби-то знову відвідати те казкове місце, і от через кілька років наші мрії збулися. Цього разу ми прилетіли в долину Джексон-Гоул (Вайомінг), а далі поїхали машиною на північ — до гір Титон. Запрошуємо приєднатися до нашої подорожі, яка розпочинається від крижаного озера Дженні, що виблискує, наче самоцвіт, коло підніжжя найвищої гори цього пасма.

Вранішнє холодне повітря викликає у нас легке тремтіння. Сонце ще не зійшло,  але бачимо, що не тільки нам не спиться. Інші завзяті любителі гір теж уже на ногах. Дехто хоче закарбувати на плівці величні гори, оповиті золотисто-рожевим серпанком перших променів сонця. Раптом ми зупиняємось як вкопані: просто на нас дивиться велика олениця! Вона завмерла від напруги і тривоги, оскільки неподалік, за десять метрів, пасеться її дитинча. Ми якомога повільніше дістаємо фотоапарат. Затамувавши подих, прицілюємось і — клац! Тепер можна рухатись далі. Наш день лише починається.

Ми приєднуємося до групи туристів, що сідають у човен, і невдовзі дістаємося туди, звідки починається півторакілометрова стежина. Вона веде до так званого Місця натхнення. Виходимо з човна, і нас огортає холодне лісове повітря. Крута стежина підіймається дедалі вище, а озеро ніби зменшується позаду нас. Здаля доноситься гуркіт водоспаду. Важко дихаючи, ми виходимо з лісу й зупиняємось коло оголених порід. Промінчики вранішнього сонця ласкаво ковзають по наших обличчях, а ми на повні груди вдихаємо холодне гірське повітря. Унизу іскриться сапфірною синявою озеро Дженні. Облямоване стрічкою дерев, які височіють на своєрідному валі, це озеро наче вийшло з-під різця великого ювеліра.

А над нами здіймаються височенні вершини, що називаються Соборною групою. Природознавець д-р Фриксел, який вивчав це пасмо в 1930-х роках, написав: «Ці гостроверхі шпилі, зносячись над усім довкола, спрямовують наш погляд і думки ще далі в неосяжну вись». Наче зачаровані, ми насолоджуємось красою грандіозного Місця натхнення. І хоча наша мандрівка в горах лише почалася, вже бачимо, що не дарма сюди приїхали.

 Несподівано стежина перестає вести вгору, а стелиться по дну каньйону Каскад. Незабаром над нами нависають стрімкі скелі, по яких мчать гірські потоки. «Що ж за сила сформували ці гори?» — думаємо ми. Але тут наштовхуємося на дівчинку, якій від захоплення аж дух перехопило. Ледве перевівши подих, вона шепоче: «Ми бачили лося! Швидше, він ще там!»

Ми перестаємо думати про походження гір, хапаємо фотоапарат і поспішаємо, щоб закарбувати на плівці одного з найвеличніших мешканців цього парку. Дівчинка веде нас до місця, звідки його можна побачити. Ми підходимо до її родичів, які мовчки показують, куди треба дивитися. І от у драговині на березі річки бачимо величезного лося-самця. Зачудовані, підносимо фотоапарат і пошепки дякуємо за благословення, що перебуваємо тут цієї чудової миті.

Геологія і тектонічні плити

Навколо нас стільки див, що можна просто забути запитатися, як виник цей незвичайний ландшафт. Отже адміністрація парку докладає великих зусиль, аби ліпше ознайомлювати відвідувачів з історією й красотами цієї місцевості. Для цього видано багато брошур і організовано туристичні маршрути, якими ведуть лісники-природознавці.

Ми довідалися, що, хоч ґрунт під ногами й здається досить стійким, насправді він подібний до весняної криги на озері — тобто не такий вже й монолітний! На думку геологів, земна кора складається із тектонічних плит, які лежать на розплавленій масі гірської породи й перебувають у русі. Цікавим для нас є те, що, коли ці плити зіштовхуються, можуть утворитися гірські пасма.

У горах Титон, здається, одна плита, діючи наче лом, підняла вгору другу. І так повстало те, що геологи називають фронтальним складчастим блоком. За словами фахівців, пасмо Титон, з погляду геології, утворилося відносно недавно. Тому в нашій брошурі його названо «наймолодшим і найбільш захопливим пасмом Скелястих гір».

 З-під різця води і льоду

Ці пояснення нам сподобалися, але вони викликали ще більше запитань. Пригадалась наша подорож біля озера Дженні. Чому ці гори такі гостроверхі? А ще, як утворився той дивний вал навколо озера, який поріс лісом? Що кажуть геологи? Все це діло «рук» води. Згідно з їхньою теорією, колись у далекому минулому льодовики «виорали» каньйони пасма Титон. А вал навколо озера, який називають морена, або льодовикове відкладення, сформувався внаслідок руху льодовика. Морена стримує деякі з льодовиків, що топляться у наші дні, а крім того, робить ґрунт родючим.

Ця теорія пояснила, чому довкола озера серед кам’янистих схилів і порослих полином рівнин так буяє рослинність. Розповідь нашої провідниці виявилася дуже цікавою, тож ми попросили її продовжувати далі. Вона сказала, що гостроверхі вершини виникли завдяки іншому феномену. Тут уже лід зазубрював гори. Вода проникала у щілини в скелі і, замерзаючи, розширювалася. Зрештою відламувалися цілі кам’яні брили, залишаючи сліди, як від зубила. Ми щиро подякували нашій провідниці за її пояснення та любов до цих гір.

Тваринний світ

Це місце цікаве не лише своїм дивовижним геологічним походженням, але й численними представниками царства звірів. Завдяки ним наша подорож по славнозвісній річці Снейк стала ще незабутнішою. Насолоджуючись довколишньою красою, ми спостерігаємо за білоголовими орланами та яструбами-скопами, які ширяють високо в небі й час від часу каменем падають вниз, щоб вихопити з річки рибу. Наш екскурсовод-біолог розповів нам цікаву річ. Хоч орлан більший і виглядає грізніше, однак він гірший рибалка, ніж скопа. Екскурсовод навіть бачив кілька разів, як орлан відбирав у скопи рибу. І що б ви думали: просто на наших очах орлан налетів на молоду скопу і бідоласі не залишалося нічого іншого, як випустити свій улов і полетіти геть.

Скільки ж задоволення ми отримали, спостерігаючи за тваринами в їхньому природному середовищі! Неподалік розташовано національний оленячий заповідник, тож багато оленів проводять літо у парку Гранд-Титон. Ми частенько з’їжджали на узбіччя, щоб помилуватися стадами оленів, які повільно переступали, пощипуючи траву. Також багато разів з веранди нашого будиночка милувалися лосем, що мирно пасся між вербами. Вночі ці тварини ніби спеціально виходять покрасуватися перед приїжджими, які зібралися подивитися, як вони пасуться. Часто вечорами попри втому ми затримувалися на хвилю, щоб насолодитися майже чорним оксамитовим небом, всіяним блискучими зірками, яке ми, жителі міст, так рідко бачимо.

Останній день приніс нам прощальний дарунок. Страх змішався із захопленням, коли ми їхали між стадом бізонів. Ці величезні кудлаті тварини йшли собі обабіч дороги. Як же нам хотілось залишитися тут! Але настав час повертатись додому.

Сидячи в літаку перед зльотом, ми роздумуємо про нашу подорож. З приємністю згадуємо про те, що на хвилю стало нашим: гори, чисте повітря, тварини. Як чудово, що вдалося сповнити свою давню мрію і вдруге відвідати пасмо Титон! Наймолодший нащадок Скелястих гір справді прекрасне дитя.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 19]

Поради мандрівникам

Щоб звикнути до розрідженого гірського повітря, потрібен час. Сама долина перебуває на висоті понад 1800 метрів над рівнем моря. Деякі туристи з низин можуть відчувати вплив висоти: головний біль, дратівливість тощо. Людям старшого віку, особливо з хворим серцем чи респіраторними проблемами, варто перед такою поїздкою порадитися зі своїм лікарем.

Добре приготуйтеся до мандрівки. Пам’ятайте, що на великій висоті в напівпустельних умовах людський організм швидко втрачає воду. Тому візьміть достатньо води.

Це дикий парк, в якому живе багато великих і гарних звірів, котрі, однак, є дикими. Дехто з відвідувачів наважується підійти до тварин ближче, але це небезпечно, оскільки їхню реакцію важко передбачити. Тож слухайтеся провідника, котрий знає, як поводитися з дикими звірами у їхньому природному середовищі. Завдяки цьому ви не лише довідаєтеся багато цікавого, але й не ризикуватимете життям.

[Карти на сторінці 17]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК ГРАНД-ТИТОН.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Гора Моран, пасмо Титон.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Верхній каньйон Каскад.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Бізон.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Білоголовий орлан.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Захід сонця в Гранд-Титоні.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Лось.