Проблема всього світу

«Самогубство — серйозна проблема, що стоїть перед системою охорони здоров’я» (Дейвід Сетчер, керівник охорони здоров’я США, 1999 рік).

КЕРІВНИК охорони здоров’я США вперше виніс на загальне обговорення проблему самогубств. У США тепер більше людей гине з власної волі, ніж від рук інших. Тому сенат цієї країни оголосив, що запобігання самогубствам — одне з найважливіших завдань у масштабах всієї держави.

Однак 1997 року у США зареєстрували такий показник самогубств: 11,4 смертей на 100 000 осіб, тобто нижчий, ніж усесвітній показник, який вказала ВООЗ у 2000 році — 16 на 100 000. За останні 45 років показник самогубств у світі зріс на 60 відсотків. Тепер протягом лише року приблизно мільйон людей відбирає собі життя. Це означає, що кожні 40 секунд хтось гине!

А втім, цифри не можуть усього розповісти. Нерідко члени сімей заперечують, що смерть сталася з волі людини. Крім того, підраховано, що на кожне здійснене самогубство припадає 10—25 спроб. Як виявили результати одного опитування, 27 відсотків учнівської молоді США визнають, що у попередні роки серйозно обмірковували можливість позбавити себе життя; 8 відсотків опитаних пробували це зробити. Згідно інших вивчень, 5—15 відсотків дорослих думали про самогубство.

Суспільні умови

Люди ставляться до самогубства по-різному. Одні вважають це злочином, інші — малодушною втечею від труднощів життя, а хтось вбачає у ньому почесний спосіб вибачитись за помилку. Дехто навіть гадає, що самогубство може посприяти поширенню певних ідей. Чому існує така розбіжність у поглядах? Головну роль відіграють традиції суспільства. У «Психіатричному бюлетені Гарвардського університету» зазначається, що культурне середовище може навіть «налаштовувати на самогубство».

Розгляньмо приклад центральноєвропейської країни Угорщини. Д-р Золтан Рімер назвав високий рівень самогубств «сумною «традицією» угорців. Директор Угорського національного інституту охорони здоров’я Бала Буда відзначив, що угорці надто швидко вдаються до самогубства чи не з будь-якої причини. «Захворів на рак — рішення готове, адже відомо, як покласти край своєму становищу»— так пан Буда охарактеризував поширену реакцію людей.

Колись в Індії існував звичай саті, за яким вдова спалювала себе на похоронному вогнищі разом з тілом чоловіка. Хоча цей звичай давно заборонений, він ще не зник. Коли одна жінка таким чином обірвала своє життя, багато місцевих жителів вихваляли її. У тій же місцевості, за повідомленням журналу «Індія тудей», «протягом 25 років близько 25 жінок спалило себе на похоронних вогнищах».

Вражає те, що в Японії самогубства забирають утричі більше життів, ніж дорожньо-транспортні пригоди! У книжці «Японія. Ілюстрована енциклопедія» говориться: «Японська традиційна культура, яка ніколи не засуджувала самогубство, відома узаконеним ритуалом розпорювання собі живота (сеппуку, або харакірі)».

 У своїй книжці «Бусідо. Душа Японії» Іназо Нітоба, який з часом став заступником Генерального секретаря Ліги Націй, так пояснив захоплення смертю в суспільстві: «Цей винахід середньовіччя [сеппуку] був способом, яким воїни могли спокутувати свої злочини, вибачитись за помилки, уникнути ганьби, виправдати друзів та довести свою щирість». Хоч ритуальна форма самовбивства загалом відійшла у минуле, буває, що до неї вдаються заради впливу на суспільну думку.

У християнському світі, навпаки, самогубство довго вважалося злочином. До VI—VII сторіч Римо-католицька церква відлучала від церкви самовбивць і не відправляла для них похоронних обрядів. У деяких місцевостях релігійне завзяття породило дивні звичаї, наприклад, тіла самовбивць підвішували або проколювали їхні серця палицями.

Парадоксально, але тих, хто намагався вбити себе, карали смертю. У XIX сторіччі одного англійця повісили за спробу перерізати собі горло, тобто влада зробила те, що не вдалося цьому чоловікові. З плином часу покарання за спроби самогубства змінювались, але тільки 1961 року парламент Великобританії оголосив, що самогубство і спроби самогубства більше не вважаються злочинами. В Ірландії покарання за самогубство відмінили лише 1993 року.

Нині автори деяких публікацій радять самогубство як можливий вихід із певних ситуацій. У 1991 році вийшла книжка про сприяння самогубству серед невиліковно хворих, у якій розповідалося, якими способами можна покінчити з життям. Після цього дедалі більше людей, котрі не є невиліковно хворими, почали застосовувати один з наведених у книжці методів.

Чи самогубство і справді вирішує проблеми? А може існують вагомі причини жити далі? Перш ніж ми розглянемо ці питання, проаналізуймо, що ж призводить до самогубства.

[Вставка на сторінці 4]

Протягом лише одного року близько мільйона осіб у світі відбирають собі життя. Це значить, що майже кожні 40 секунд хтось гине!