Карфаген. Місто, яке загрожувало Риму

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ

НА ПІВНІЧНОМУ узбережжі Африки, в околицях столиці Тунісу, лежать руїни стародавнього міста Карфаген. Туристи можуть взагалі й не помітити їх, адже тут небагато що приваблює око. Тимчасом це рештки одного з найвизначніших міст античності, яке мало не розгромило могутній Рим. Як написав римський історик Лівій, «царі та народи у тривожному очікуванні спостерігали за боротьбою між двома найбагатшими містами світу», адже йшлося не про що інше, як про панування над світом.

Заснування міста

У другому тисячолітті до н. е. фінікійці населяли лише вузьку смугу землі на узбережжі Середземного моря, яка простягається вздовж території сьогоднішнього Лівану, а також на північ і південь від нього. Вони були вправними мореплавцями і вирушали на захід у пошуках золота, срібла, заліза, олова і свинцю. Продавали фінікійці дерево (наприклад, знаменитий ліванський кедр), пофарбовані у пурпурно-червоний колір тканини, парфуми, вино, спеції та інші вироби *.

Подорожуючи на захід від своєї метрополії, фінікійці заснували поселення на узбережжях Африки, Сицилії, Сардинії і, можливо, біблійний Таршіш у південній Іспанії (1 Царів 10:22; Єзекіїля 27:2, 12). Традиційно вважається, що Карфаген засновано у 814 році до н. е., тобто Рим був молодший від свого суперника на близько 60 років. Спеціаліст зі стародавньої історії Північної Африки Серж Лансель зазначає: «Заснування Карфагена, яке відбулось приблизно наприкінці IX сторіччя до н. е., на багато століть  визначило як політичну, так і культурну долю західного Середземномор’я».

На світанку імперії

Карфаген почав будову імперії з півострова, який, за словами історика Франсуа Декре, схожий на «величезний якір, закинутий у море». На підвалинах, закладених раніше фінікійцями, Карфаген створив монополію на торгівлю металами, що утверджувалась силою потужного флоту і найманого війська.

Не зупиняючись на досягнутому, карфагеняни постійно шукали нові ринки збуту. Вважають, що коло 480 року до н. е. мореплавець Гімількон висадився на березі багатого на олово півострова Корнуолл (Великобританія). Приблизно через 30 років Ганнон, представник однієї з шляхетних родин Карфагена, повів 60 кораблів із 30 000 людей на бортах, аби засновувати нові колонії. Проходячи через Гібралтарську протоку та огинаючи африканське узбережжя, Ганнон, можливо, побував у Гвінейській затоці і навіть біля узбережжя Камеруну.

Завдяки заповзятливості й підприємливості своїх мешканців, Карфаген зажив слави найбагатшого міста у стародавньому світі. У книжці «Карфаген» (фр.) говориться: «На початку III сторіччя [до н. е.] технічні знання карфагенян, флот і комерція... висунули місто на головні позиції». Римський історик грецького походження Аппіан сказав про карфагенян: «Силою вони могли рівнятися з греками, багатством — з персами».

Під владою Ваала

Розпорошених по всьому західному Середземномор’ї фінікійців об’єднували релігійні вірування. Карфагеняни успадкували від своїх предків-фінікійців релігію мешканців Ханаану. Століттями Карфаген щороку посилав людей в Тир, щоб вони приносили жертви у храмі Мелькарта. У Карфагені головним об’єктом поклоніння було подружжя богів — бог Ваал-Гаммон (це ім’я означає «Господар жаровні») і богиня Таніт, яку ототожнювали з Астартою.

Найгорезвіснішою ознакою релігії карфагенян було приношення в жертву дітей. Діодор Сицилійський розповідає: коли у 310 році до н. е. на Карфаген напали вороги, його мешканці, щоб задобрити Ваал-Гаммона, принесли в жертву 200 дітей з благородних родин. У «Релігійній енциклопедії» (англ.) говориться: «Приношення у викупну жертву невинної дитини було крайнім заходом для умиротворення. Це, мабуть, робилося задля добробуту родини і громади».

У 1921 році археологи відкрили місце, яке пізніше назвали Тофетом, взявши за назву біблійне слово, вжите у 2 Царів 23:10 (Хом.) та Єремії 7:31. Розкопки виявили багато шарів урн, в яких лежали обвуглені рештки тварин (замінних  жертв) і маленьких дітей, похованих під плитою з написами про жертвоприношення за обітницею. За підрахунками, у Тофеті лежать рештки понад 20 000 дітей, яких принесли в жертву протягом лише 200 років. Тепер деякі ревізіоністи вважають, що в Тофеті ховали всього-на-всього мертвонароджених дітей і дітей, які були замалі для поховання на кладовищах. Проте, як зазначає Лансель, якого ми цитували вище, «карфагеняни, очевидно, приносили в жертву людей, і цього не можна категорично заперечувати».

Боротьба за панування

Коли у VI сторіччі до н. е. Тир занепав, Карфаген став домінувати серед західних фінікійців. Однак на шляху до влади поставали і перепони. Ще здавна пунічні й грецькі купці сперечалися за панування на морі. Тож приблизно 550 року до н. е. вибухнула війна. У 535 році до н. е. карфагеняни в союзі з етрусками витіснили греків з острова Корсика і заволоділи Сардинією *. Через це конфлікт між Карфагеном і Грецією за стратегічно важливий острів Сицилію ще більше загострився.

Тим часом нарощував силу Рим. Договори між Карфагеном і Римом надавали першому переваги в торгівлі й перекривали Риму доступ до Сицилії. Однак, оскільки римляни підкоряли собі Апеннінський півострів, дедалі більший вплив Карфагена на підступах до Італії становив для них загрозу. Грецький історик II сторіччя до н. е. Полібій писав: «Римляни бачили... що карфагеняни вже панують не лише над Африкою *, але й над великою частиною Іспанії та над усіма островами Сардинського й Терренського морів. Якби карфагеняни захопили Сицилію, то стали б дуже надокучливими та небезпечними сусідами, оскільки вони оточили б Італію з усіх боків і загрожували б кожному куточку країни». Певні сили в римському сенаті, з огляду на комерційний бік справи, наполягали на вторгненні у Сицилію.

Пунічні війни

У 264 році до н. е. римляни використали загострення ситуації на Сицилії як привід для інтервенції. Порушуючи угоду, вони вислали на острів війська. Так почалася  Перша Пунічна війна. Цей конфлікт, під час якого відбулися кілька найбільших морських битв античності, затягнувся більш як на 20 років. Зрештою 241 року до н. е. карфагеняни зазнали поразки і залишили Сицилію. Рим також відібрав у них Корсику і Сардинію.

Щоб надолужити втрачене і відновити міць Карфагена, полководець Гамількар Барка почав будувати імперію в Іспанії. На південно-східному узбережжі заклали місто «Новий Карфаген», і протягом кількох років доходи від розробки багатих іспанських рудників поповнили казну Карфагена. Розбудова держави на іспанському узбережжі вела до конфлікту з Римом, і в 218 році до н. е. розпочалась нова війна.

Карфагенську армію очолив один із синів Гамількара, Ганнібал, ім’я якого означає «Улюбленець Ваала». У травні 218 року до н. е. він вирушив з Карфагена у свій славетний і довгий похід. Армія, яка складалась з африканців та іспанців, а також мала майже 40 слонів, пройшла через Іспанію, Галлію та Альпи. Римляни не очікували цього наступу і зазнали ряд нищівних поразок. Другого серпня 216 року до н. е. в битві при Каннах, «одній з найжахливіших катастроф римської армії», Ганнібал розгромив удвічі більші сили противника. Втрати римлян становили приблизно 70 000 воїнів, а карфагенян — лише 6000.

Здавалось, ще трохи, і Рим буде завойовано! Однак римляни не припиняли чинити опір і протягом 13 років вели виснажливу війну з Ганнібалом. Карфагенян полишили союзники, також вони зазнали поразок в Іспанії та Сицилії. Отже, коли римські війська висадилися в Африці, карфагеняни були змушені відкликати Ганнібала з Італії. Наступного, 202 року до н. е., римський полководець Сціпіон Африканський розбив армію Ганнібала біля міста Зама, що на південному заході від Карфагена. Це пунійське місто змусили віддати свій флот, його мешканцям заборонялось вести війни без дозволу Риму, і, крім того, вони повинні були протягом 50 років сплатити величезну контрибуцію. Ганнібал утік в іншу державу, і приблизно 183 року до н. е. наклав на себе руки.

«Delenda est Carthago!»

У час миру Карфаген знову розбагатів і йому вдалося сплатити контрибуцію лише за десять років. На думку непримиренних ворогів Карфагена, заповзятливість його мешканців, а також політичні реформи були вельми небезпечними. Майже два роки, аж до самої смерті, кожен свій виступ у сенаті римський державний діяч похилого віку Катон завершував фразою: «Delenda est Carthago!», тобто «Карфаген мусить бути зруйнованим!»

Зрештою у 150 році до н. е. порушення договору дало римлянам очікуваний привід. Вони оголосили війну, яку називають  «війною знищення». Три роки тривала облога міста, котре володіло 30 кілометрами укріплень, частина яких мала висоту 12 метрів. І ось 146 року до н. е. римляни прорвали оборону. У той час як на них кидали з дахів усілякі предмети, вони були змушені пробиратися вузькими вуличками та ще й вступати у нещадні рукопашні бої. Опис цих жахливих подій підтверджують знайдені під розкиданими кам’яними брилами людські кістки.

Після шести страшенних днів приблизно 50 000 голодних мешканців, які зібралися нагорі в укріпленій головній цитаделі міста, Бірсі, здалися. Ті, що не хотіли бути страченими чи стати рабами, зачинилися в храмі Ешмуна і підпалили його. Римляни спалили усе, що залишилось від міста, Карфаген було зруйновано вщент і проклято, будь-яке поселення на цьому місці заборонено.

Отже, за 120 років Рим поклав край будь-яким мріям Карфагена створити імперію. Історик Арнольд Тойнбі написав: «Війна Ганнібала вирішувала питання, чи прийдешньою елліністичною світовою державою буде Карфагенська чи Римська імперія». В одній енциклопедії («Encyclopædia Universalis») говориться: «Якби виграв Ганнібал, він би обов’язково заснував світову імперію, подібну до імперії Александра». Виявилось, що Пунічні війни були дебютом Римської імперії, який зрештою допровадив Рим до світового панування.

«Африканський Рим»

Здавалося, долю Карфагена було вирішено остаточно. Проте вже через сто років Юлій Цезар постановив заснувати на його місці колонію. На честь Цезаря її назвали колонія Юлія Картаґо. Римські інженери перетворили Бірсу на майдан, перемістивши при цьому, мабуть, 100 000 кубічних метрів землі, щоб сховати усі сліди минулого. На тому місці було зведено храми та пишні громадські споруди. З часом Карфаген став «одним з найбагатших міст римського світу», другим за розмірами містом на Заході після Риму. Аби задовольнити потреби 300 000 мешканців, тут було збудовано театр і амфітеатр, величезні лазні, а також 132-кілометровий акведук і цирк на 60 000 місць.

Християнство прийшло в Карфаген приблизно в середині II сторіччя н. е. і швидко тут поширилось. Близько 155 року н. е. тут народився знаменитий теолог і апологет Тертулліан. Під впливом його праць латинська мова стала офіційною мовою Римо-католицької церкви. У цьому місті 258 року н. е. зазнав мученицької смерті єпископ Карфагена Кіпріан, винахідник семиступневої ієрархії церковного духівництва. Ще один виходець з Північної Африки — Августин (354—430 роки н. е.), названий найбільшим мислителем християнства раннього періоду, зіграв велику роль у злитті церковної доктрини з грецькою філософією. Вплив північноафриканської церкви був таким, що один церковнослужитель сказав: «О Африко, це ти сприяєш справі нашої віри з найбільшим завзяттям. Усе, що ти вирішуєш, схвалює Рим і наслідують володарі світу».

Однак дні Карфагена були пораховані. І знову його доля нерозривно пов’язувалась з Римом. Коли ослабла Римська імперія, почав занепадати і Карфаген. У 439 році н. е. місто захопили й сплюндрували вандали. Через сто років ним заволоділи візантійці, тому занепад міста трохи затримався. Але Карфаген не міг протистояти арабам, які наступали у Північній Африці. У 698 році н. е. вони завоювали Карфаген і з часом з його каменів збудували місто Туніс. Згодом мармурові та гранітні плити, які колись прикрашали це римське місто, розграбували і вивезли на будівництво соборів у Генуї і Пізі, що в Італії, та, мабуть, аж у Кентербері в Англії. Карфаген, одне з найбагатших і наймогутніших міст давнини, імперія, яка мало не стала світовою, перетворився зрештою на майже непомітну груду каміння.

[Примітки]

[Карта на сторінці 14]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

РИМ

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

КАРФАГЕН (руїни)

[Ілюстрація на сторінці 14]

Залишки римських лазень.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Фінікійські кораблі перевозили кедри з Ливану.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 15]

Скляні кулони вважалися талісманами.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 16]

Карфагеняни клали похоронні маски в гробниці, щоб відстрашити злих духів.

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Ілюстрація на сторінці 16]

Убивство дітей було частиною поклоніння мешканців Ханаану, яке успадкували карфагеняни. Тут зображено надмогильний пам’ятник дитині, яку принесли в жертву.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Руїни пунійського міста, зруйнованого римлянами 146 року до н. е.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Ганнібала вважають одним з найталановитіших військових стратегів усіх часів і народів.

[Відомості про джерело]

Alinari/Art Resource, NY