Віра, знайдена в історичній в’язниці

По всьому світі добровольці Свідків Єгови відвідують карні заклади, щоб допомогти в’язням, які щиро бажають наблизитися до Бога. Понад 20 років ми успішно проводимо програму біблійної освіти у федеральній в’язниці в Атланті (штат Джорджія, США). Вивчати Біблію у тюрмі — цікаве й нелегке завдання. Ми маємо справу з грабіжниками банків, вимагачами, вбивцями, торговцями наркотиків, шахраями та сексуальними злочинцями. Як такі особи отримують допомогу?

 НАСАМПЕРЕД вам, можливо, цікаво дізнатися, коли і як Свідки Єгови вперше опинилися у тій в’язниці. Це сталося 4 липня 1918 року. Вісім відомих християнських служителів під конвоєм піднялись по 15 гранітних сходах федеральної тюрми. Якщо до них застосували поширену в ті дні процедуру, то їх привели в кайданах на ногах та у наручниках, прикріплених до ланцюга, який оперізував талію. Новоприбулими були духовно кваліфіковані чоловіки, що брали провід серед Міжнародних Дослідників Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови. Ці чоловіки не здогадувалися, що знадобиться майже рік, аби довести, що їхнє ув’язнення є грубим порушенням правосуддя. У березні 1919 року вісім Свідків спустилися тими ж в’язничними сходами, але вже вільні й без кайданів. Згодом, коли органи влади вирішили скасувати обвинувачення, їх було реабілітовано *.

Протягом ув’язнення в Атланті, ці християнські чоловіки проводили вивчення Біблії. Один з тих восьми в’язнів, А. Макміллан, пізніше розповів, що спочатку замісник начальника тюрми ставився до них вороже, але згодом щиро визнав: «Заняття, які ви проводите [з в’язнями], просто чудові!»

З того часу минуло вже 80 років, а у тій в’язниці і далі проходять плідні вивчення Біблії, які глибоко впливають на людей. Кілька разів працівники тюрми висловлювали особливу вдячність деяким Свідкам із групи, що регулярно відвідувала в’язнів, і присуджували їм почесні нагороди. Про ефективність освітніх програм Свідків Єгови також повідомлялось у державному інформаційному бюлетені «Доброволець сьогодні» (англ.), який видавався Федеральним бюро карних закладів Міністерства юстиції США.

Завдяки біблійним вивченням неймовірно поліпшується поведінка в’язнів. У результаті декого звільняють достроково. Хтось може цинічно вважати, що засуджені вивчають Біблію лише заради цього. І хоча такі випадки трапляються, наш досвід часто засвідчує протилежне. Ми радіємо, коли знову і знову довідуємося, що наші учні, які вже багато років тому звільнилися з тюрми, і далі дотримуються доброї християнської поведінки. Нижче подається декілька випадків, які сталися за високими мурами цієї історичної будівлі.

В’язні-іммігранти знаходять надію

Ті з нас, хто проповідував у в’язниці в Атланті на початку 1980-х років, мали можливість допомогти багатьом в’язням-іммігрантам. Просто дивовижно, як змінювалися деякі особи.

Рауль * був справді небезпечним в’язнем. Він і його друг були професійними злочинцями і відбували вирок за вбивство. Старійшини, які допомагали їм, розповідали, що ті чоловіки поводились надзвичайно брутально. Рауль мав смертельних ворогів. Один чоловік зарікся, що вб’є його, і те саме поклявся зробити Рауль. Він дуже злякався, коли його запеклого ворога перевели у цю ж саму в’язницю в Атланті. Одного дня ті два закляті вороги обов’язково мали зіткнутися у в’язничному дворі, їдальні чи в коридорі. Однак, почавши вивчати Біблію зі Свідками Єгови, Рауль зробив разючі зміни у своєму мисленні та поведінці, а також сильно змінилася його зовнішність. Коли зрештою ці два чоловіки зустрілись у дворі, запеклий ворог Рауля навіть не впізнав його! Криваве зіткнення, яке здавалось неминучим, так і не відбулось.

Коли Рауль вирішив символізувати своє присвячення Богу хрещенням, треба було знайти відповідне місце. На  допомогу прийшов в’язничний священик, який приніс чорну труну. Її по вінця наповнили водою. Але здавалося, що Рауль не вміститься у ній. Отже двоє старійшин мали співпрацювати, щоб повністю занурити його у воду, як цього вимагає Біблія (Матвія 3:16). Сьогодні Рауль на свободі і ревно служить Богові.

У 1987 році рішення депортувати багатьох в’язнів-іммігрантів призвело до несамовитого насильницького бунту в тюрмі, про який повідомляли новини по всьому світі. Бунтівники захопили заручників. Однак лише небагатьом відомо про мужніх в’язнів-іммігрантів, які наразили своє життя на небезпеку, відмовившись приєднатися до цього жахливого кривавого повстання. Це були ті, з ким ми вивчали Біблію. Ці чоловіки, колись готові битися на смерть, залишились нейтральними. Вони не брали участі у насильстві й вандалізмі. Яке ж яскраве свідчення того, що Біблія має силу змінювати навіть жорстоких злочинців на миролюбних християн! (Євреїв 4:12).

Він отримав прощення

Неможливо також не згадати історію Джеймса. Він був Свідком Єгови, але з часом ослаб духовно, піддався спокусі і вчинив у банку шахрайство. Джеймса позбавили спілкування з християнським збором, і він потрапив за ґрати федеральної в’язниці в Атланті. Пізніше Джеймс розповів нам: «Безсумнівно, це був найжахливіший час у моєму житті».

У тюрмі було важко. «Я страшенно страждав від самотності й відчаю»,— пригадував Джеймс. Проте ув’язнення у тісній камері змусило його зробити самокритичний аналіз. Він описав це так: «Найбільшого болю завдавало не те, що я зносив незручності у в’язниці, а те, що засмутив мого небесного Батька». Минуло  кілька місяців, і один з в’язнів, який вивчав Біблію зі Свідком, підійшов до Джеймса та запросив його приєднатися до групи вивчення Біблії. Через почуття сорому той спочатку відмовився. Але молодий чоловік наполягав, і зрештою Джеймс прийшов на недільну зустріч.

Його глибоко зворушила сердечна турбота, яку виявляли Свідки до зацікавлених. Пізніше Джеймса вразила ще одна річ. Він припускав, що всі добровольці, які проводять релігійні зібрання для в’язнів, отримують непогані гроші. І як же він здивувався, коли дізнався, що Свідки не пред’являють рахунків і не отримують жодної платні за своє служіння (Матвія 10:8).

Джеймс почав з нетерпінням чекати зібрань. Він побачив, що брати, які проводили їх, були доброзичливими й сердечними. Один старійшина особливо подобався йому. «Я рахував дні до його приходу,— пригадує Джеймс.— Завдяки йому правда з Божого Слова стала для мене живою, а його ентузіазм передався і мені. Він допоміг зрозуміти, що, аби осягнути суть поміщеної у Біблії звістки — сприйняти її усім серцем і, що найважливіше, розвинути розум Христів,— потрібно читати її вдумливо».

Джеймсу було важко повірити, що Бог може простити його помилки. Що йому допомогло впевнитись у цьому? «Боже прощення віддзеркалювалось у ставленні до нас вірних і саможертовних чоловіків *. Крім того, незважаючи на мої жахливі гріхи, брат, який вивчав зі мною  Біблію, не робив жодного натяку на те, що Бог мені не вибачить. Єгова ніколи не залишав мене. Він бачив моє щире каяття і те, що я повністю відкинув нерозумну та нечесну поведінку, і щедро благословив мене». Джеймса поновили у християнському зборі. Майже 10 років тому його звільнили з тюрми, і з того часу він залишається активним і ревним Свідком. Його дружина і сім’я радіють, що тепер Джеймс службовий помічник і нещодавно виголосив свою першу публічну промову.

Він знайшов дорогу

Ми познайомилися з Джонні на початку 1990-х. Члени його родини підтримували зв’язок зі Свідками Єгови, але ніхто з них не був духовно сильним, щоб у роки, коли формувався характер хлопця, надати йому необхідного духовного і морального керівництва. Джонні став на злочинний шлях. Йому присудили відбувати строк у федеральному в’язничному таборі, який прилягав до в’язниці в Атланті. Відбуваючи там вирок, він довідався про наші біблійні вивчення і вирішив приєднатися.

На початку Джонні ледве читав. А втім, палко бажаючи довідатись більше про Єгову та Ісуса Христа, він був сповнений рішучості навчитись добре читати (Івана 17:3). На наших вивченнях ми часто допомагаємо в’язням у цьому, особливо розуміти прочитане та читати прилюдно. Джонні так старався, що інші зацікавлені почали вважати його прикладом ревного дослідника Біблії.

Через багато місяців Джонні перевели до федерального закладу в місті Талладіґа (штат Алабама, США) для участі у виховних програмах, присвячених проблемі наркоманії. Прибувши туди, Джонні відразу почав ходити на християнські зібрання Свідків Єгови, які там проходили. Він брав у них активну участь аж до свого звільнення. І, коли цей щасливий день настав, Джонні негайно зв’язався зі Свідками у своєму маленькому рідному містечку. Його тепло прийняли, і він продовжив навчання, роблячи духовний поступ.

Ентузіазм Джонні і любов до біблійної правди спонукали також його маму брати більш активну участь у діяльності збору. Він є для неї справжнім джерелом підбадьорення і допомоги. Нещодавно Джонні охрестився на знак свого присвячення Богу Єгові і ревно служить у християнському зборі.

Багатий урожай

Протягом минулих двадцяти років понад 40 в’язнів у тюрмі в Атланті стали охрещеними Свідками Єгови; більше як 90 інших також отримали користь від щотижневих біблійних вивчень. Деякі в’язні охрестились після свого звільнення або коли їх перевели до інших тюрем.

Ті з нас, хто щотижня відвідує цю історичну в’язницю, аби допомагати щиро розкаяним особам, вдячні, що можуть брати участь у цьому унікальному християнському служінні (Дії 3:19; 2 Коринтян 7:8—13). Незважаючи на похмурі вартові вежі, електричні брами, тьмяний блиск колючого дроту й присутність охоронців, нас переповнює радість і трепет, коли бачимо, як злочинці з федеральної в’язниці змінюються і стають чесними громадянами та вірними поклонниками Бога (1 Коринтян 6:9—11). (Надіслано).

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 20, 21]

«Ви приймали декого з моїх найліпших друзів»

У КВІТНІ 1983 року Фредерік Франц, який тоді служив у Керівному органі Свідків Єгови, відвідав в’язницю в Атланті (США). Йому хотілося побувати саме у цій тюрмі. Ввійшовши у приміщення, він голосно сказав до охоронця, що сидів у фойє: «Знаєте, ви приймали тут декого з моїх найліпших друзів!» Це, м’яко кажучи, спантеличило охоронця. Що Франц мав на увазі?

Шістдесят чотири роки тому Джозефа Рутерфорда і сімох його товаришів фальшиво звинуватили у таємній змові. Пізніше Рутерфорд і Франц стали близькими друзями та співробітниками. І ось, коли з часу смерті Рутерфорда минуло понад 40 років, Франц, якому вже було майже 90, захотів відвідати колишнє місце ув’язнення свого друга. Він роздумував про працю, котру Рутерфорд та його товариші проводили за цими мурами. У чому ж вона полягала?

Невдовзі після того як Рутерфорда з товаришами ув’язнили, замісник начальника тюрми сказав їм: «Ми збираємося дати вам роботу. Що ви вмієте?»

— Шефе,— сказав А. Макміллан, один з восьми,— я нічим, крім проповідування, не займався. Чи ви можете запропонувати мені щось подібне тут?

— Ні, сер! Власне через те ви й опинились у в’язниці. І я запевняю вас: тут ви проповідувати не будете.

Минуло кілька тижнів. У неділю всім в’язням наказували ходити на службу Божу до каплиці, а потім ті, хто бажав, могли залишатися на недільній школі. Вісім товаришів вирішили заснувати свою групу вивчення Біблії і по черзі брали провід у проведенні біблійних обговорень. «З цікавості до нас почали приходити інші особи, яких ставало все більше й більше»,— розповідав пізніше Рутерфорд. Незабаром невеличка група з 8 чоловіків збільшилася до 90!

Як відгукувалися в’язні про ці біблійні вивчення? Один з них сказав: «Мені вже 72 роки, але щоб почути про правду, треба було аж потрапити за ґрати. З цього приводу я навіть радий, що мене посадили». Інший в’язень зазначає: «Незабаром мій строк закінчиться. Шкода, що мушу попрощатися з вами... Скажіть, де я зможу знайти таких людей, як ви?»

За день до того, як цих вісьмох чоловіків звільнили, вони отримали зворушливого листа від молодого чоловіка, який відвідував їхню групу. Він написав: «Хочу, аби ви знали, що розпалили у мені бажання стати ліпшим, шляхетнішим чоловіком, якщо це можливо для такої нікчемної і побитої життям людини, як я... Я слабий, дуже слабий, ніхто не усвідомлює це ліпше, ніж я сам. Але я докладатиму всіх зусиль і, якщо буде необхідно, боротимусь зі собою, аби отримати багаті плоди з того насіння, яке ви посадили. Бо хочу допомогти не лише собі, але й тим, хто мене оточує. Це може звучати дивно з уст такої людини, як я, але все це, кожне слово, сказане з глибини серця».

З того часу минуло вже понад 80 років, а Свідки Єгови, як і раніше, сіють зерна біблійної правди у в’язниці в Атланті, а також у багатьох інших тюрмах (1 Коринтян 3:6, 7).