М’янма. «Золота країна»

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У М’ЯНМІ

«ЗОЛОТА країна» лежить між горами, що правлять їй за природні кордони з іншими азіатськими державами. На південному заході Бенгальська затока й Андаманське море омивають понад 2000 кілометрів її берегової лінії. На заході вона межує з Бангладеш та Індією, на півночі — з Китаєм, а на сході — з Лаосом і Таїландом. Вона трошки більша за Мадагаскар і менша за штат Техас у США. Як називається цей край? М’янма, раніше Бірма.

 Золотою країною назвали цю землю ще перші поселенці. Вона багата на корисні копалини: нафту і газ, мідь, олово, срібло, вольфрам тощо. Також тут є дорогоцінне каміння: сапфір, смарагд, рубін і нефрит. Багатство М’янми становлять і вологі тропічні ліси з рідкісними деревами, наприклад: тиком, дальбергією і птерокарпусом. У лісах живе чимало диких звірів, як-от: мавпи, тигри, ведмеді, водяні буйволи та слони. Але найголовніший скарб Золотої країни — люди.

Населення М’янми

Мешканці М’янми лагідні, спокійні й ґречні. Вони раді гостям, ставляться до них із повагою і гідністю. Діти мають звичай називати старших чоловіків дядями, а старших жінок — тітоньками.

Приїжджих дивує гладка шкіра у старших людей. Жінки кажуть, що це завдяки поширеному ніжно-золотистому косметичному засобу танака, який роблять з дерева танака (Limonia acidissima). Жінки розтирають гілку цього дерева твердим пласким каменем, додають води й отримують ніжну масу. Її накладають на обличчя особливим способом. М’яка маса з танаки не тільки стягує та освіжає шкіру, але й захищає від променів жорстокого тропічного сонця.

І чоловіки, і жінки носять ланґі, яке дуже легко виготовляти: потрібно тільки зшити  кінці приблизно двометрового полотна, утворюючи циліндр. Вступаючи в нього, жінка обгортає ним талію і ховає вільний кінець тканини за пояс. А чоловік обидва кінці вільно зав’язує на талії. Скромне ланґі спадає м’якими складками. Для тропіків це ідеальний одяг.

Товари на ринках свідчать про талановитість народу М’янми. Вони і шовк тчуть, і займаються ювелірною справою, і по дереву різьблять. Деревина тику, птерокарпуса тощо перетворюється на оригінальні фігурки людей, тигрів, коней, буйволів та слонів. Навіть такі речі побутового вжитку, як стільниця, ширми та стільці, прикрашені вигадливими різьбленими візерунками. Якщо ж ви вирішили щось купити, готуйтесь торгуватися!

Мешканці М’янми також майстерно роблять чудово прикрашені лаковані вироби — келихи, тарілки та шкатулки. Нестандартні форми і різьблення надають усім цим виробам неповторної краси. Спочатку плететься основа з тонких волокон бамбука (якісніші товари роблять, сплітаючи бамбукові волокна з кінським волоссям). На такий каркас майстер накладає до семи шарів лаку, зробленого із суміші олії дерева тісей, або сумаха лаконосного (Rhus vernicifera), та дрібно змелених і перепалених кісток тварин.

На висохлій лакованій поверхні майстер вирізьблює сталевою голкою візерунок, потім трохи підфарбовує та полірує, і в результаті з’являється не тільки витвір мистецтва, але й річ, яка придасться в господарстві.

Сильний вплив релігії

Приблизно 85 відсотків населення М’янми є буддистами, решта людей сповідують іслам або християнство. Як майже у всій Південно-Східній Азії, релігія відіграє велику роль у житті більшості мешканців. Слід зауважити, що певні релігійні звичаї невідомі багатьом приїжджим.

 Буддійські монахи, наприклад, дають клятву не торкатися жінки. Жінки, шануючи їхні переконання, намагаються не наближатися до них. Із релігійними звичаями стикаєшся, навіть коли хочеш сісти в автобус. Гостей із Заходу може спантеличити така табличка: «Будь ласка, не запитуйте водія, о котрій годині планується прибуття». Може, водіям набридли нетерплячі пасажири? Не в тім річ! За віруваннями місцевих буддистів, таке питання засмутить натів (тобто духів), і вони затримають автобус!

Історія М’янми

Давня історія М’янми повита таємницею. Мабуть, із сусідніх країв сюди мігрувало кілька племен. Вочевидь, плем’я монів дало цій землі назву «Суваннабумі», що значить «Золота країна». Зі східних Гімалаїв сюди прийшли тібето-бірманці, а таї переселилися з території сьогоднішнього південно-західного Китаю. Місцевість М’янми пересічена гірськими кряжами, тому племена тут жили окремо одні від одних. Цим і пояснюється така велика кількість мовних груп у цьому краї.

На початку XIX сторіччя сюди почали прибувати британці із щойно колонізованої Індії, що на заході від М’янми. Спочатку вони оселилися в південному регіоні і зрештою зайняли всю країну. З 1886 року Бірма, як тоді називалась М’янма, була приєднана до Британської Індії.

Під час Другої світової війни Бірма стала центром жорстоких битв, і в 1942 році лише за кілька місяців японська армія витіснила британців. Згодом тут збудували горезвісну «залізницю смерті». Ця 400-кілометрова залізниця проходила через непривітні джунглі і гористу місцевість, з’єднуючи Танбизаят у Бірмі з Нонгпладуком у Таїланді. Через брак металу більшу частину рейок витягли із залізниць центральної Малайї (тепер Малайзія). Згодом події, що розгортались на одному з етапів будівництва — зведення мосту через річку Квай,— лягли в основу популярного фільму.

Залізницю побудували, використовуючи силу 400 слонів і понад 300 000 чоловік, якими були цивільні індійці і бірманці та полонені. Десятки тисяч людей загинули під час робіт. Залізницю часто бомбили союзники, тому нею дуже рідко послуговувались і врешті занедбали. Пізніше більшість рейок зняли і використали деінде.

Зрештою 1945 року британці відвоювали Бірму в Японії. Однак правили вони недовго, адже 4 січня 1948 року Бірма здобула незалежність. А 22 червня 1989 року ООН визнала нову назву країни — М’янма.

Країна золотих столиць

За свою історію М’янма мала багато столиць. Наприклад, у центрі країни лежить місто Мандалай, яке часто називають Золотим містом. У ньому тут і там стоять сотні пагод різних епох, а живе у цьому місті 500 000 чоловік. Мандалай був останньою столицею до початку британської окупації. Король Міндон у 1857 році надав цьому місту статус королівського, збудувавши величезний палац для себе і своїх королев. Площа старого міста — 4 квадратних кілометри, його оточують мури заввишки 8 метрів і три метри завтовшки в основі, а далі — рів 70 метрів завширшки.

У 1885 році британці вислали наступника Міндона, короля Тібава, до Індії, але повністю зберегли його палац. Однак під час Другої світової війни його цілком знищив вогонь. Народ М’янми не здався і знову збудував прекрасний палац та величні червоно-золотисті дерев’яні будинки точнісінько такі, якими вони були колись, і на тому ж самому місці. Тепер сюди приходять екскурсанти.

Униз за течією 200 кілометрів від Мандалая лежить місто Паган. Це ще одна колишня столиця. Її заснували у першому тисячолітті нашої ери. Вона досягла  розквіту в XI сторіччі, але її полишили вже через 200 років. Нині у навколишніх кількох маленьких селах розкидані сотні старих храмів і пагод, що нагадують про колишню славу столиці.

Теперішня столиця Янгон (відома до 1989 року як Рангун) — гомінливе місто, де мешкає понад три мільйони людей. Тут у безперервній метушні постійно кудись поспішають і сигналять автомобілі, автобуси і відкриті вози, що слугують за таксі. Обабіч широких зелених алей стоїть багато старих будинків, які нагадують про часи британської колонізації, а поряд зносяться в небо висотні сучасні готелі й офісні будинки.

Невід’ємною частиною міста став 98-метровий золотий шпиль пагоди Шуедагоун, якій вже 2500 років. Вона свідчить про багатство й архітектурний талант давніх мешканців країни. Кажуть, що навколо шпиля укладено приблизно 7000 діамантів та інших дорогоцінних каменів. Верхівку його вивершує діамант у 76 каратів. Доля Шуедагоуну така ж, як і в інших будівель М’янми: ця пагода постраждала від землетрусів і війн, багато що в ній перебудовано.

Однак дехто вважає, що справжньою перлиною Янгона є золота пагода Суле. Вона заввишки 46 метрів, має 2000 років і утворює величезний золотий острівець безпеки на перетині чотирьох головних доріг міста. Пагоду оточує ціла низка крамничок.

Духовне золото

У 1914 році до Рангуна з Індії прибуло двоє Міжнародних Дослідників Біблії (так тоді називалися Свідки Єгови). Вони шукали людей, які цінували б особливе духовне золото. У 1928-му і 1930-му роках приїхали інші місіонери. До 1939 року було засновано три збори, які нараховували 28 Свідків. Індійський філіал Свідків Єгови в Бомбеї наглядав за роботою в М’янмі до 1938 року. Потім, до 1940 року, цю відповідальність мав Австралійський філіал. Після Другої світової війни, 1947 року, у Рангуні було відкрито перший м’янмський філіал.

У січні 1978 року філіал переїхав на вулицю Інія. Триповерховий будинок штаб-квартири називається Дім Бетелю М’янми. Тепер родина Бетелю, що складається з 52 осіб, старанно піклується про потреби приблизно 3000 Свідків у країні. Найбільша частина роботи у філіалі припадає на переклад, адже у М’янмі розмовляють багатьма племінними мовами. Старанна робота Свідків Єгови примножує багатство Золотої країни новими «золотими зливками».

[Карта на сторінці 17]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

БАНГЛАДЕШ

ІНДІЯ

КИТАЙ

ЛАОС

ТАЇЛАНД

М’ЯНМА

Мандалай

Паган

ЯНГОН

БЕНГАЛЬСЬКА ЗАТОКА

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрації на сторінці 17]

Згори: Чоловіки і жінки в ланґі; молодий буддійський монах; жінки з «танакою».

[Ілюстрація на сторінці 18]

Проповідування на арахісовому полі.

[Ілюстрація на сторінці 18]

На місцевих ринках продають різьблені вироби з дерева.

[Відомості про джерело]

chaang.com

[Ілюстрація на сторінці 18]

На лакованій поверхні стільниці вирізають візерунок.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Прикрашена лакована посудина.

[Відомості про джерело]

chaang.com

[Ілюстрація на сторінці 20]

Філіал Свідків Єгови у М’янмі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

© Jean Leo Dugast/Panos