Захопливий візит до Національного парку Олімпік

Я ВИРІС недалеко від знаменитої гори Олімп, що на півдні Європи. Мене завжди цікавило, які визначні особливості має півострів Північної Америки, який лежить за тисячі кілометрів від нас та виступає у Тихий океан. Коли мій друг згадав про вологі ліси на цьому віддаленому шматочку землі, котрі розкинулися за 8000 кілометрів на північний захід від Амазонської низовини, мене вже ніщо не могло стримати, аби відвідати Національний парк Олімпік.

Переглянувши перед подорожжю додаткову інформацію, я довідався, що парк, який займає 350 000 гектарів і міститься на північному заході США у штаті Вашингтон, криє у собі безліч захопливих див природи. Тут за тихоокеанським туманом, що огортає узбережжя і верхівки дерев, можна побачити величезні дерева, нерівну берегову лінію й відчути один з найвологіших кліматів на землі. У парку здіймаються високі гори, вкриті снігом та льодовиками, що повільно сповзають, а вологий ліс такий таємничий і густий, як жоден інший в усій Амазонській низовині.

У 1788 році один англійський капітан назвав найвищий шпиль, який сягав мало не 2500 метрів, горою Олімпік на честь легендарного Олімпу — місцеперебування міфічних богів Греції. Щоб зберегти цю незайману місцевість, у 1938 році тут заснували Національний парк Олімпік.

Вологі ліси в Північній Америці?

Приємного осіннього ранку Майк, місцевий житель і наш провідник, чекав мене з дружиною в Порт-Анджелесі — головному управлінні парку. Високий широкогрудий Майк з радістю показує скарби вологого лісу таким відвідувачам, як ми. «Вологі ліси є, мабуть, найнезвичайнішим явищем в Олімпіку,— з неприхованим захопленням розповідає він.— Зазвичай цей термін застосовують до тропічних лісів. Наші ж належать до менш обширних вологих лісів у помірних широтах». Коли я попросив Майка пояснити, чому ж тоді послуговуються цією назвою, він швидко навів статистичні дані: ліси зрошує непомірно велика кількість опадів із західних схилів гір парку, які за рік становлять від 2000 міліметрів біля узбережжя до 4000 міліметрів або й більше уздовж річкових долин у передгір’ях. Більшість вологих лісів лежать у долинах трьох річок: Хо, Квітс і Квінольт.

Наші кроки заглушає майже 5-метрова лісова підстилка. Буйна крона дерев не пропускає вітру, навіть дощ, який так часто тут йде, просочується крізь дерева зеленкуватим туманом. Сонце досягає нас на лісовій підстилці лише у вигляді малесеньких невиразних сонячних зайчиків. Найтихіша пташина пісня здається тут голосною. Час від часу серед порослих мохом дерев, наче коричневі примари, прошмигують олені.

Там, де дерева ростуть на деревах

Оскільки лісова підстилка дуже щільна, крізь неї рідко коли проростає насіння. Саме тому більшість величезних дерев у лісі виросли на повалених деревах, які розклалися і стали родючим середовищем для насіння, що впало на них. Отже нерідко тут можна побачити декілька великих дерев, які ростуть уздовж поваленого гіганта. Власне те, що нові дерева виростають на старих,  пояснює, чому в лісі трапляються колонади з дерев, які нібито хтось старанно посадив рядами.

У той час, як ми сходимо зі стежини і піднімаємося вище в гори, зауважуємо, що ліс змінюється і починають переважати ялиці гігантських розмірів, а саме: Abies amabilis і Abies bifolia. Схили гори Олімпік вкриті 7 льодовиками, які місцями сягають 300 метрів завтовшки, крім того, в горах є ще понад 50 льодовиків.

Зазублені вершини і вкриті льодом хребти

Під час такої енергійної прогулянки ми втратили багато калорій. Отже наступний день розпочали з ситного сніданку в їдальні у Порт-Анджелесі. Привітна офіціантка, Арлін, сказала, що ця місцевість захоплює її не так своїми дощами, як снігом. Дівчина твердила, що ми не побачимо див Олімпіку, якщо не відвідаємо узвишшя на східних, вкритих снігом схилах парку.

Їдучи у східному напрямку від Порт-Анджелеса до Діер Парку, ми незабаром опинились на дуже стрімкій ґрунтовій дорозі з безліччю крутих поворотів. Але нас чекала нагорода. Перед нами відкрився захопливий краєвид на північ і південь, на протоку Хуан-де-Фука, що веде до острова Ванкувер, і на величну крижану центральну частину гір Олімпіку. На високогірних луках можна було побачити чимало оленів і деякі делікатні рослини, що трапляються лише тут, як-от дзвіночок Campanula piperi та фіалка Viola fletti.

Наступним пунктом нашої подорожі став кряж Гурікейн. Зрозуміло, чому дорога, яка веде сюди, є популярною гірською автострадою парку. Це добрий шлях, який починається від головного управління парку і закінчується на висоті 1755 метрів серед квітучих луків прямо на краю гір Олімпіку. Звідси гори простягаються на південь безперервною низкою засніжених вершин, між якими долини заповнені льодовиками. У той час, як ми милуємось краєвидом, із заходу насуваються великі купчасті хмари.

Як тільки з луків сходить сніг, тут з’являється лілія Erythronium montanum, а протягом подальших трьох місяців постійно цвітуть барвисті квіти. На тлі розкішного гірського краєвиду вимальовуються силуети оленів, а над автострадою часом можна побачити снігових кіз, котрі вправно стрибають по стрімких скелях.

Могутній тихоокеанський прибій

Потрапити на найліпші пляжі парку Олімпік легше пішки, ніж на машині. Вирушивши зі східного містечка Форкс і пройшовши  крізь ліси, ми опинились на пляжах, де приплив утворив водойми, наповнені надзвичайно чарівною морською флорою і фауною. За мисом Тівіт ми побачили Джаєнтс ґрейв’ярд (кладовище Гігантів), безладне прибережне нагромадження викривлених скелястих формацій, об які розбиваються велетенські тихоокеанські хвилі. Через постійні сильні вітри з моря дерева вздовж цих берегів майже повністю пригнулись до землі. Ми простували узбережжям, де дув сильний вітер, навкруги лежали колоди найрізноманітніших гарних форм і гладенько відшліфоване каміння.

Зустрівшись віч-на-віч з дикою природою Національного парку Олімпік, ми втратили відчуття часу. Побачене там сповнило нас благоговінням перед Творцем, «що в Нього в руці глибини землі, і Його верхогір’я гірські, що море Його, і вчинив Він його, і руки Його суходіл уформували» (Псалом 95:4, 5). (Надіслано).

[Рамка на сторінці 25]

Чому так багато опадів?

Дощові хмари, які формуються над теплою тихоокеанською прибережною течією і прямують на материк, через високий бар’єр гір Олімпіку змушені підніматися вгору. Там хмари охолоджуються і волога конденсується у рясний дощ або сніг. Тому на західному схилі гір щороку випадає понад 3500 міліметрів опадів. А на горі Олімпік — 5000, переважно у вигляді снігу. Однак східний бік гори перебуває у так званому сховищі і тому відносно сухий.

[Карта на сторінці 22]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ТИХИЙ ОКЕАН

КАНАДА

США

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК ОЛІМПІК

 [Ілюстрації на сторінці 23]

Гора Олімпік, вершина якої вкрита льодом, височить над вологим лісом у долині річки Хо.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Озеро Хоум на початку долини річки Дендженес.

[Ілюстрації на сторінці 24]

На високогірних луках пасеться багато оленів і росте чимало неповторних рослин, як-от фіалка Viola fletti.

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Тихоокеанський пляж Келелок.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Водоспад Сол Дук.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Колоди вздовж пляжу Ріальто.