Підтримка та співчуття приходять звідусіль

ДОБРОВОЛЬЦІ прибули з різних частин США та з-за кордону. Серед них — 29-річний Том (фотографія вгорі), пожежник з Оттави (Канада). Ось що він розповів кореспонденту «Пробудись!»: «Коли я побачив телерепортаж про ці події, одразу захотів підтримати своїх товаришів-пожежників у Нью-Йорку. Виїхав я у п’ятницю, а в суботу вже був на місці трагедії, щоб запропонувати свою допомогу. Мене поставили у так звану «відерну» бригаду, оскільки ми виносили сміття відрами.

Робітники ретельно переглядали уламки, лопату за лопатою, шукаючи предметів, які б допомогли розпізнати загиблих пожежників. Я знайшов пристрій Галлігана, яким відмикали зачинені двері, а також запонку від рукава. Ця праця вимагала пильності. Щоб заповнити один сміттєвоз, 50 добровольців витрачали дві години.

У понеділок, 17 вересня, ми витягли тіла декількох пожежників, які кинулися в будинок минулого вівторка. Ніколи не забуду, як усі рятувальники припинили роботу, познімали каски і повставали, вшанувавши наших загиблих товаришів.

Оглядаючи місце трагедії, я був сильно вражений, наскільки крихке сьогодні життя. Це змусило задуматися про власне життя, роботу та сім’ю. Хоча моя робота дуже ризикована, але надзвичайно важлива, оскільки пожежники допомагають людям, а навіть рятують життя».

Свідки допомагають на ділі

Протягом перших двох днів після катастрофи приблизно 70 осіб попросили притулку у всесвітньому центрі Свідків Єгови. Декотрі люди покинули кімнати в готелях і втратили свої речі. Їм дали можливість переночувати, запропонували одяг, щоб перевдягнутися, та нагодували. І, мабуть, що важливіше, досвідчені християнські старійшини змогли підтримати їх емоційно.

Крім того, Свідки Єгови вислали устаткування та речі першої необхідності для пошуково-рятувальних груп, які працювали в так званій «зоні ураження». Також пожежній службі надали транспорт, щоб відвезти пожежників на місце катастрофи. Рікардо (фотографія справа вгорі) — 39-річний Свідок, котрий працює в службі, що вивозить сміття. Він разом з сотнями інших людей день за днем вивозив тонни уламків та сміття. Рікардо розповів кореспонденту «Пробудись!»: «Видовище дуже пригнічувало, особливо пожежників, які шукали своїх  загиблих товаришів. Бачив, як вони витягли одного пожежника, котрий залишився живим. Іншого забило тіло людини, що падало згори. Багато з них плакали. Я теж не витримав і розплакався. Того дня вони були найвідважнішими».

«Час і випадок»

У тій трагедії загинули тисячі людей. Серед них принаймні 14 Свідків, які в той час були на місці трагедії або поблизу. Джойс Каммінгс, Свідок 65 років, яка походила з Тринідаду, мала запланований візит до зубного лікаря коло Всесвітнього торговельного центру. На жаль, приблизно тоді і сталася катастрофа. Очевидно, вона отруїлася димом. Цю жінку швидко відвезли у поблизьку лікарню, але там її вже не змогли врятувати. Джойс — одна з багатьох людей, які загинули через «час і випадок» (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Вона була дуже ревною благовісницею.

Кальвін Довсон (дивіться інформацію в рамці) працював у брокерській фірмі на 84-му поверсі південної вежі. Він був у своєму офісі і добре бачив північну вежу одразу після того, як у неї вдарив літак. Його роботодавець, який у той час перебував в іншому місці, зателефонував, аби довідатися, що сталось. Роботодавець говорить: «Кальвін намагався розповісти, що бачив. Він промовив: «Люди стрибають!». Я сказав, щоб він залишив офіс і забрав інших». Кальвіну це не вдалося. Начальник далі зауважив: «Кальвін був чудовою людиною, його всі поважали, навіть невіруючі. Ми захоплювалися його набожністю та добротою».

Іншою жертвою серед Свідків став Джеймс Амато (фотографія внизу справа на попередній сторінці). Він мав четверо дітей і був капітаном у Нью-Йоркській пожежній службі. Ті, хто знав Джеймса, розповідали, що він «заходив у палаючий будинок навіть тоді, коли люди з нього  втікали». Йому посмертно присвоїли звання начальника батальйону.

Ще одним пожежником зі Свідків був Джордж Ді Пасквалі, який пропрацював у пожежній службі сім років. Він мав дружину, Мелісу, та дворічну дочку, на ім’я Джорджія-Роуз. Джордж служив старійшиною в зборі Свідків Єгови «Статен-айленд». Він перебував на десятому поверсі південної вежі, коли вона завалилася. Рятуючи людей, цей чоловік теж втратив життя.

Це лише двоє осіб із сотень пожежників, поліцейських та працівників швидкої допомоги, які загинули, героїчно намагаючись рятувати людей. Рятувальники були надзвичайно відважними. Мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані звернувся до групи пожежників, яких підвищили в чині: «Усі ми пишаємось тим, що у найскладніших ситуаціях ви виявили готовність безстрашно йти вперед... Також... Нью-Йоркська пожежна служба подала найліпший приклад відваги».

Служіння, яке несе потіху

Після трагедії приблизно 900 000 Свідків Єгови у США заповзятливо несли звістку потіхи засмученим людям. Любов до ближнього спонукала їх потішати осіб, які оплакували загиблих (Матвія 22:39). Під час служіння вони також прагнули показати, яка єдина надія для згорьованого людства (2 Петра 3:13).

Свідки були дуже співчутливими до людей. Вони намагалися потішити їх за допомогою Святого Письма й старалися наслідувати підбадьорливий приклад Христа, який сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий,— і «знайдете спокій душам своїм». Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий» (Матвія 11:28—30).

Групи старійшин з місцевих зборів Свідків Єгови у Мангаттані отримали дозвіл пройти в зону трагедії, щоб порозмовляти з рятувальниками й потішити їх. Люди реагували дуже позитивно. Ось що розповідають ці служителі: «Коли ми зачитували тим людям біблійні вірші, у них на очах з’являлися сльози». На пристані у човні рятувальники намагались отямитися після побаченого. «Ті чоловіки були такими безпорадними, поопускали голови, просто не могли перенести те, що побачили. Ми посідали коло них і прочитали вірші з Біблії. Вони дуже дякували за те, що ми прийшли, і сказали, що така потіха їм була надзвичайно потрібна».

Часто люди, з якими розмовляли після трагедії, хотіли щось почитати, і Свідки роздали їм безкоштовно тисячі брошур. Це такі брошури, як «Коли помирає той, кого ви любите», «Чи світ коли-небудь звільниться від війни?» і «Чи Бог дійсно дбає про нас?». Також особливу увагу звертали на вступні серії статей до двох видань «Пробудись!» — «Нове обличчя тероризму» за 22 травня 2001 року та «Як справлятися з посттравматичним стресом» за 22 серпня 2001 року. У багатьох випадках Свідки пояснювали біблійну надію на воскресіння (Івана 5:28, 29; Дії 24:15). Напевно, потішливу звістку почули мільйони людей.

Це змушує задуматись

Такі трагедії, як ця, у Нью-Йорку, змушують нас задуматися над тим, як ми проводимо своє життя. Чи живемо лише для себе, чи намагаємось зробити інших щасливими? Пророк Михей запитав: «Чого пожадає від тебе Господь,— нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Михея 6:8). Скромність повинна спонукувати нас звертатися до Божого Слова, щоб знайти справжню надію для померлих та побачити, що Бог незабаром зробить, аби відновити на землі Райські умови. Якщо бажаєте більше довідатись про біблійні обітниці, заохочуємо вас звернутися до Свідків Єгови у вашій місцевості (Ісаї 65:17, 21—25; Об’явлення 21:1—4).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 11]

МОЛИТВА ТАТЬЯНИ

Вдова Кальвіна Довсона, Лєна, розповіла кореспонденту «Пробудись!» про те, як молилася її семилітня дочка через декілька днів після того, як дізналася, що тато більше не прийде додому. Коли помолилася Лєна, маленька Татьяна запитала: «Мамусю, можна помолюсь я?» Мама погодилась. Татьяна почала молитись: «Єгово, наш небесний Батьку, ми хочемо подякувати тобі за цю їжу і за цей день життя. Ми хочемо попросити твого духу, щоб він був зі мною і з матусею, щоб ми були сильні. І ми хочемо попросити, щоб твій дух був з татусем, щоб він був сильний, коли повернеться. І, коли він повернеться, щоб він був милий, сильний, щасливий і здоровий, і ми побачимо його знову. В ім’я Ісуса... ой, і не забудь зміцнити маму. Амінь».

Лєна, не будучи впевнена, чи Татьяна все зрозуміла, промовила:

— Таня, ти так гарно помолилася. Але, сонечко, ти не знала, що татусь вже не прийде?

По личку Татьяни перебіг переляк.

— Більше не прийде?

— Ні,— відповіла мама.— Я думала, що сказала тобі вже про це. Думала, ти зрозуміла, що татусь не повернеться.

— Але ти завжди говорила мені, що він прийде в новому світі! — заперечила дівчинка.

Зрозумівши врешті, що мала на увазі дочка, Лєна сказала:

— Вибач, донечко, я тебе неправильно зрозуміла. Я думала, ти мала на увазі, що татусь прийде завтра.

Лєна зазначила: «Мені було приємно, що новий світ настільки реальний для неї».