Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Великий Артезіанський басейн

Великий Артезіанський басейн

Великий Артезіанський басейн

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

КОЛИ летимо на захід понад останніми кряжами великого узбережного гірського пасма Австралії, перед нами постає чарівний краєвид. Безхмарне блакитне небо на обрії сходиться із землею. Куди не кинь оком, видніється сама лиш рівнина. Мозаїка із зелені сільськогосподарських культур та золота савани переходить у потертий килим багряної землі, поплямлений клаптиками коричневої трави.

Хоча може видатися неймовірним, але під землею міститься маса води, яка становить дві третіх площі Середземного моря. Це велетенське підземне водосховище називається Великий Артезіанський басейн.

Підземний басейн має важливе значення для тих, хто живе у спекотній внутрішній частині Австралії. Для того аби зрозуміти, чому цей глибоко схований скарб настільки важливий і як він утворився, потрібно розглянути будову самого материка.

Суха на поверхні

Цілком справедливо Австралію називають країною, що випалена сонцем. На цьому, найменшому з п’яти, материку розташована друга за величиною пустеля у світі, а також протікає одна з найдовших річок — ріка Дарлінг. Однак австралійські ріки переносять мало води. Наприклад, американська річка Міссісіпі несе в море майже на 60 відсотків води більше, ніж усі річки та струмки Австралії. Чому дощ оминає цю землю?

Через географічне розташування материка — він лежить на 30-му градусі південної широти — на тамтешню погоду впливають великі антициклони. Ці області хорошої погоди наповнюють центр країни теплим повітрям. Рухаючись вздовж рівнинних просторів, повітряні маси не стикаються з високими гірськими хребтами, які б затримували вологу. Єдиний помітний гірський кряж охоплює західне узбережжя материка. Його найвища точка сягає 2228 метрів, справжнє маля у порівнянні з гірськими велетнями світу. Усі східні вітри, які несуть дощ, прямуючи з Тихого океану до середини материка, наштовхуються на цей кряж і скидають свій життєдайний «вантаж» вздовж вузької узбережної смуги. Сукупність таких факторів, як простий рельєф, високі показники середніх температур і місце розташування гір, робить Австралію найсухішим материком на землі, принаймні на її поверхні.

Волога під землею

Попід пересохлою земною поверхнею Австралії налічується 19 основних підземних басейнів. Найбільший з них, Великий Артезіанський басейн, лежить під одною п’ятою площі материка. Цей басейн, площа якого 1,7 мільйона квадратних кілометрів, простягається від мису півострова Кейп-Йорк, що на півночі, до озера Ейр, що на півдні Австралії. Басейн містить 8700 кубічних кілометрів води, якої цілком достатньо, аби аж надмір наповнити озера Мічиган і Гурон, що в Північній Америці.

Однак, на відміну від Великих озер Північної Америки, вода з Великого Артезіанського басейну не настільки легкодоступна. Дощова вода, проникаючи в ґрунт, насичує водоносні шари пісковику і таким чином у басейн потрапляє щодня 300 000 кубічних метрів води. А що відбувається з усією цією водою далі?

Зволоження велетенської губки

Великий Артезіанський басейн схожий на губку гігантських розмірів. Губкоподібні шари пісковику завтовшки від 100 метрів до майже 3 кілометрів пролягають між шарами водонепроникних порід. Ці вигнуті пласти нахилені до заходу, а їхній східний край виступає вздовж Великого Вододільного хребта. Дощова вода просочується у східний край і повільно, лише 5 метрів за рік, просувається на захід.

Якщо на схилі гірського хребта пробурити свердловину, яка проходить через верхній шар водонепроникної породи до пісковику, під дією сили тяжіння напірні води виливаються на поверхню. Оскільки вода виходить під тиском, то таку структуру названо артезіанською свердловиною. Ця назва походить від назви колишньої французької провінції Артуа, де вперше пробурили таку свердловину. Коли відкрили артезіанський скарб Австралії, у цьому древньому басейні пробурили тисячі свердловин.

Викачування водосховища

Наприкінці 1800-х років колонізатори, прагнучи якомога більше використати просторі рівнини Квінсленду та Нового Південного Уельсу, завзято викачували необмежені, на їхню думку, запаси води. До 1915 року з 1500 свердловин Великого Артезіанського басейну викачували біля 2 мільйонів кубічних метрів води за день (таку ж кількість води вміщає 1000 олімпійських басейнів). Саме тому водосховище швидше спорожнялося, ніж наповнювалось, і в результаті цього з деяких свердловин перестала йти вода.

Сьогодні з 4700 артезіанських свердловин лише 3000 із самовиливною водою. Завдяки ще іншим 20 000 свердловин з цієї гігантської губки воду викачують насоси, що діють за допомогою сили вітру. Пролітаючи літаком, ми бачимо землю, яка вкрита насосами, немов цятками. Занепокоєні урядовці працюють над питанням охорони цього водоймища, оскільки нині 95 відсотків усіх артезіанських вод, що викачують на поверхню, втрачається через випаровування.

Надзвичайно важливо зберегти це водосховище, адже підземні води — єдине надійне джерело водних ресурсів для 60 відсотків мешканців Австралії. Багато міст та підприємств центральної частини цілком покладаються на запаси тієї води. А який її смак? Джейсон, що виріс у Квінсленді на фермі, де використовують запаси артезіанських вод, каже: «У неї солонуватий присмак, і мені більш до вподоби дощова вода, якщо вона є, однак для худоби артезіанська вода — найсмачніша». Оскільки вода просочується крізь гірські породи, то нагромаджує в собі чимало розчинених мінералів, які роблять її солонуватою. На поверхні басейну вода майже прісна, але чим глибше, тим вона стає солонішою, придатною лише для овець та худоби. Та вода, яку не викачали і не використали люди, продовжує свою подорож на захід, до глибинних сухих районів континенту.

Тендітний велетень

Ми продовжуємо летіти назустріч сонцю, яке сідає. Десь вдалині під нами виблискують озерця, що розкидані, немов ґудзики, по пустелі. Подолавши сотні кілометрів під землею, а ця подорож тривала тисячі років, дощова вода зрештою досягає південно-західного краю Великого Артезіанського басейну і просочується на поверхню, утворюючи природні джерельця, що б’ють з пагорбків, які ми бачимо з літака. Вода випаровується, залишаючи нашарування з мінеральних осадів. Навколо цих осадів вітер наносить пісок, і джерельця поволі здіймаються понад навколишнім ландшафтом.

Але люди руйнують навіть ці усамітнені оазиси, необхідні для життя рослин і птахів. У книжці «Відкриваємо Австралію» (англ.) говориться: «Через появу там худоби, кроликів, а вже ближче до наших часів туристів руйнується чимало цих джерелець... Мабуть, найбільшої шкоди завдає викачування зі свердловин великої кількості води для худоби. Тому з багатьох джерел стало витікати значно менше води, а з деяких вода просочується тоненькою цівкою».

Це давнє водоймище нагадує тендітного велетня, який вражає розмірами, але водночас є беззахисний перед людьми. Подібно як і усі світові ресурси, ця величезна підземна водопровідна система за назвою Великий Артезіанський басейн потребує дбайливого поводження.

[Карта на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ВЕЛИКИЙ АРТЕЗІАНСЬКИЙ БАСЕЙН

[Відомості про джерело]

Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Символ австралійських малозаселених районів — насоси, що діють завдяки силі вітру і які приносять у пустелю життя.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Як і жителі цієї віддаленої ферми, 60 відсотків населення Австралії повністю залежить від підземних вод.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Природне джерело у насипі, з якого тече вода тисячолітньої давності.

[Відомості про джерело]

Courtesy of National Parks and Wildlife South Australia

[Ілюстрація на сторінці 26]

Солоне озеро, утворене водою на південно-західному краю Великого Артезіанського басейну.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Нашарування мінеральних осадів, що утворилося навколо джерелець, сягає 15 метрів вгору.

[Відомості про джерело]

Courtesy of National Parks and Wildlife South Australia