Вчителювання. Радість і задоволення

«Що спонукує мене надалі працювати вчителем? Хоча ця професія може бути важкою і виснажливою, але коли бачу, як діти захоплюються навчанням і досягають успіхів, то це стимулює мене продовжувати вчителювати» (Лімаріс, учителька з Нью-Йорка).

НЕЗВАЖАЮЧИ на всі труднощі, перешкоди й розчарування, мільйони вчителів по всьому світі продовжують працювати за фахом, який обрали. А що заохочує тисячі молодих людей віддавати перевагу професії учителя, хоча вони знають, що можуть не отримати належного визнання? Що спонукує їх надалі триматися свого рішення?

Інна, педагог з Росії, пояснює: «Приємно бачити своїх колишніх учнів уже дорослими, чути, що для них виявилося корисним у житті те, чого ти їх навчила. Дуже підбадьорює, коли вони з радістю згадують проведені з тобою роки».

Учитель Джуліано, слова якого наводились у попередніх статтях, каже: «Одне з найбільших задоволень — це усвідомлення, що тобі вдалося розвинути в учнів зацікавлення до предмета. Наприклад, якось, коли я розповів їм про певні події з історії, деякі учні попросили: «Будь ласка, продовжуйте. Розкажіть нам більше про це!» Ці спонтанні прохання можуть прояснити похмурий ранок у школі, оскільки ти бачиш, що пробудив у молодих людей зовсім нові для них емоції. Радісно бачити сяючі очі учнів, коли вони зрозуміли тему».

Елена, викладач з Італії, зазначила: «Я вважаю, що задоволення частіше можна відчути завдяки маленьким повсякденним речам; учнівські невеликі успіхи приносять більше радості, ніж значні досягнення, які рідко трапляються».

Австралійка Конні, якій трохи за 30, сказала: «Дуже приємно, коли учень, з яким у тебе склались дружні взаємини, виділяє час, аби написати листа вдячності за твої зусилля».

Оскар з Мендоси (Аргентина) висловлює подібний погляд: «Коли мої учні зустрічають мене на вулиці чи в іншому місці й дякують за те, чого я навчив їх, то переконуюсь, що всі мої зусилля були варті того». Анхел з Мадрида (Іспанія) говорить: «Я присвятив цій чудовій, але нелегкій професії половину свого життя. Можу з упевненістю сказати, що найбільше мене тішить, коли бачу, як юнаки та дівчата, котрих я навчав, стали порядними людьми частково завдяки моїм зусиллям».

Лімаріс, слова якої наводились на початку статті, зауважує: «Я думаю, що вчителі  — це особливі люди. Ми також злегка божевільні, оскільки беремо на себе таку надзвичайно важку відповідальність. Але якщо тобі вдалося справити незабутній вплив на життя десятьох чи навіть однієї дитини, ти виконав свій обов’язок і ліпшого почуття бути не може. Твоя професія приносить тобі радість».

Чи ви виявляли вдячність своїм учителям?

Чи ви колись, як учень чи батько, дякували якомусь викладачеві за час, зусилля і виявлене зацікавлення? Або навіть висилали картку чи лист з подякою? Артур з Найробі (Кенія) справедливо підкреслює: «Учителі теж розквітають, коли їх хвалять. Уряд, батьки та учні повинні високо шанувати їх і їхню працю».

Викладачка і письменниця Люенн Джонсон написала: «На кожний негативний лист про вчителів я отримую сотні позитивних, а це підтверджує моє переконання, що є набагато більше добрих педагогів, ніж поганих». Цікаво, що чимало людей наймають особу, яка б «допомогла їм розшукати колишнього вчителя. Люди хочуть знайти своїх учителів і подякувати їм».

Шкільні вчителі закладають фундамент для освіти людини. Навіть найліпші професори найпрестижніших університетів зобов’язані вчителям, які виділяли час і докладали зусиль, щоб розвивати і підтримувати їхнє бажання набувати знання і розуміння. Артур з Найробі каже: «Усіх провідних політиків державних і приватних секторів колись навчали вчителі».

Якими ж вдячними нам слід бути тим чоловікам і жінкам, котрі викликали в нас цікавість, стимулювали наше серце і розум, які показали, як задовольняти нашу спрагу до знання і розуміння!

І наскільки ж більше ми повинні дякувати Великому Просвітителю, Богу Єгові, що надихнув написати такі слова: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів,— тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання,— бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання й розум» (Приповістей 2:1—6).

Зверніть увагу на сполучник «якщо», котрий тричі з’являється у цих віршах, які змушують задуматись. Уявіть, якщо ми докладемо зусиль і прислухаємось до вищезгаданих слів, то можемо знайти «Богопізнання»! Безсумнівно, це найвища освіта зі всіх.

[Рамка на сторінці 13]

Щаслива мама

Цей лист отримав один учитель з Нью-Йорка:

«Від усього серця і з глибини душі хочу подякувати вам за те, що ви зробили для моїх дітей. Ваша турбота, доброта і вміння допомогли їм досягти найліпших результатів, і я впевнена, що без вас це було б просто неможливо. Завдяки вам я пишаюсь своїми дітьми і ніколи цього не забуду. З пошаною, С.Б.».

А чи ви знаєте вчителя, якого можете підбадьорити?

[Ілюстрація на сторінці 12]

«Радісно бачити сяючі очі учнів, коли вони зрозуміли тему» (ДЖУЛІАНО, ІТАЛІЯ).

[Ілюстрації на сторінці 13]

«Дуже приємно, коли учень виділяє час, аби написати тобі листа з подякою» (КОННІ, АВСТРАЛІЯ).