Вчителювання — нелегкий фах

«Від педагога так багато очікують, однак у наших школах рідко хвалять відданих викладачів за їхні зусилля» [Кен Елтіс із Сіднейського університету (Австралія)].

СЛІД визнати, що професія вчителя, яку називають «найважливішою професією», пов’язується з багатьма труднощами. Серед них: невідповідна платня і погані умови навчання, багато паперової роботи і переповнені класи, неповага, насильство, а також байдужість батьків. Як деякі шкільні викладачі долають такі перешкоди?

 Брак поваги

Ми запитали чотирьох учителів з міста Нью-Йорка, з якими основними проблеми їм доводиться стикатися. Вони одноголосно відповіли: «Брак поваги».

За словами Вільяма з Кенії, щодо цього обставини в Африці також змінилися. Він каже: «Дисципліна серед дітей чимраз занепадає. Коли я підростав [тепер йому за 40], учителі були одними з найшанованіших людей в африканському суспільстві. Молоді і старі завжди дивилися на вчителя, як на приклад. Але така повага поступово зникає. Західна культура поволі впливає на молодь навіть у селах Африки. У кіно- і відеофільмах та літературі зневагу до влади зображають як щось героїчне».

Джуліано, що викладає в Італії, з сумом говорить: «На дітей впливає дух непокори, бунту й неслухняності, яким просякнуте все суспільство».

Наркотики й насильство

На жаль, наркотики стали настільки великою проблемою у школах, що американська викладачка і письменниця Люенн Джонсон написала: «Питання про те, як запобігти наркоманії, входить майже у кожну навчальну програму, починаючи від дитячого садка [курсив наш]. Діти знають про наркотики набагато більше... ніж чимало дорослих». Вона додає: «Частіше приймати наркотики починають ті учні, які почуваються безпорадними, нелюбимими, самотніми, які відчувають нудьгу або страх» («Two Parts Textbook, One Part Love»).

Кен, учитель з Австралії, запитує: «Як педагогам навчати дев’ятирічного учня, батьки якого самі привчили дитину до наркотиків?» Мікаель, якому за 30, викладає у загальноосвітній школі в Німеччині. Він пише: «Ми добре знаємо, що у школі торгують наркотиками, але це рідко коли можна викрити». Він також згадав про відсутність виховання, яке «проявляється у загальній тенденції учнів шкодити. Вони забруднюють столи і стіни, а меблі нищать. Декотрі мої учні мають справу з поліцією за крамничне злодійство або щось подібне. Не дивно, що у школі крадіжки — звичайне явище!»

Аміра викладає у штаті Гуанахуато (Мексика). Вона зазначає: «Ми стикаємось з тим, що у сім’ях панує насилля і наркоманія, а це прямо впливає на дітей. Вони живуть у середовищі, в якому вчаться брудної мови та всякого зла. Ще однією великою проблемою є бідність. Хоча навчання тут безкоштовне, батьки повинні купляти зошити, ручки та інше приладдя. Але найперше необхідна їжа».

Зброя у школі?

Нещодавні повідомлення про стрілянину у школах США виявили, що насилля із застосуванням вогнепальної зброї — не така  вже мала проблема у цій країні. В одному повідомленні зазначалось: «За деякими підрахунками, щодня до 87 125 державних середніх шкіл приносять 135 000 одиниць вогнепальної зброї. Щоб зменшити цю цифру, у школах використовують обладнання для виявлення металевої зброї, камери стеження, дресированих собак, які шукають зброю. Крім того, перевіряються шафки учнів, їхні посвідчення, а також забороняється ходити до школи з портфелями» («Як навчають в Америці», англ.). Маючи на увазі ці засоби безпеки, хтось може запитати: «Ми говоримо про школи чи про в’язниці?» У повідомленні теж додавалося, що понад 6000 учнів виключили зі шкіл за принесення зброї!

Айріс, вчителька з Нью-Йорка, розповіла «Пробудись!»: «Учні потай приносять до школи зброю. Тут не допомагає навіть устаткування для виявлення зброї. Ще одна величезна проблема у школах — це вандалізм».

Попри таку атмосферу безладу, сумлінні вчителі щосили намагаються передати учням знання й цінності. Тому не дивно, що багато з них страждає від депресії і виснаження. Ролф Буш, президент Товариства вчителів у Тюрінгії (Німеччина), сказав: «Майже третина з мільйона вчителів Німеччини хворіє через стрес. Вони повністю виснажуються на роботі».

Коли діти мають дітей

Іншою величезною проблемою є сексуальна активність підлітків. Джордж Моррісон, автор публікації «Як навчають в Америці» каже про свою країну: «Коло мільйона підлітків (11 відсотків 15—19-річних дівчат) щороку вагітніють». У США спостерігається найвищий рівень підліткової вагітності серед усіх розвинених країн.

Це підтверджує Айріс: «Підлітки говорять лише про секс і вечірки. Вони цим просто одержимі. А тепер ще й комп’ютери в школах підключені до Інтернету! Це означає доступ до чат-кімнат і порнографії». Анхел з Мадрида (Іспанія) розповідає: «Безладне статеве життя серед учнів — неминуча реальність. У нас були випадки, коли вагітніли зовсім юні учениці».

«Золоті няньки»

Деякі вчителі також скаржаться, що чимало батьків не беруть на себе відповідальності навчати своїх дітей вдома. На думку викладачів, батьки повинні бути найпершими вихователями своїх дітей. Діти мають навчитися хороших манер ще вдома. Цілком зрозуміло, чому Сандра Фельдман, президент Американської федерації учителів, каже, що «до педагогів... слід ставитися так, як і до будь-яких інших фахівців, а не вважати їх золотими няньками».

Часто батьки не підтримують виховання, яке діти отримують у школі. Лімаріс, про яку згадувалося в попередній статті, розповіла «Пробудись!»: «Варто лише поскаржитися на шкільного правопорушника директору, і ти вже знаєш: далі тобі треба буде відбивати напад батьків!» Ролф Буш, про якого згадувалось раніше, сказав щодо проблематичних учнів: «Батьківське виховання просто зникає. Вже не можна припускати, що більшість дітей походить з родин, в яких застосовують добре і розсудливе виховання». Естела з Мендоси (Аргентина) говорить: «Ми, вчителі, боїмося дітей. Коли ставимо їм низькі оцінки, вони жбурляють у нас камінням або вчиняють напад. Якщо в нас є машина, вони нищать її».

Отже, чи вас дивує, що у багатьох країнах бракує вчителів? Вартан Ґреґоріан, президент Нью-Йоркської корпорації Карнеґі,  застеріг: «У наступному десятиріччі наші [у США] школи потребуватимуть понад 2,5 мільйона нових учителів». У головних містах «ведеться активний пошук учителів з Індії, Вест-Індії, Південної Африки, Європи та з інших країн, де можна знайти добрих педагогів». Це у свою чергу може спричинити брак учителів у цих місцевостях.

Чому бракує вчителів?

Йошінорі з Японії, шкільний учитель з 32-річним стажем, каже, що «навчати інших — це благородна праця, в основі якої лежать добрі спонуки. В японському суспільстві до неї ставляться з великою повагою». На жаль, таке ставлення має не кожна культура. Ґреґоріан, слова якого наводились вище, заявив, наприклад, що люди «не виявляють поваги до професіоналізму вчителя, крім того, педагоги не отримують належного визнання і платні... Вчительський фах у більшості штатів [США] оплачується менше, ніж будь-який інший, що вимагає ступеня бакалавра чи магістра».

Кен Елтіс, про якого згадувалось на початку, написав: «Що відбувається, коли вчителі дізнаються, що чимало професій, які потребують набагато нижчої кваліфікації, оплачуються значно вище, ніж професія вчителя? Або, коли учні, яких вони навчали лише рік тому... заробляють більше, ніж вони тепер, та, безперечно, зароблятимуть більше і через 5 років? Унаслідок цього вчитель може втрачати почуття власної гідності».

Вільям Еєрс написав: «Учителювання — це низькооплачуваний фах... Ми заробляємо приблизно чверть платні правника, половину того, що отримує економіст-калькулятор,  менше, ніж шофери вантажівок і робітники суднобудівельних заводів... Немає такої професії, яка вимагала б так багато й отримувала так мало фінансової компенсації» («Навчати — покликання вчителя», англ.). З тієї самої причини Дженет Рено, колишній генеральний прокурор США, сказала у листопаді 2000 року: «Ми в стані послати людину на місяць... Ми платимо нашим спортсменам великі гроші. Чому ж не можемо платити нашим учителям?»

«Як правило, вчителям платять мало,— каже Лімаріс.— Я стільки років училася на вчителя, а тепер тут, у Нью-Йорку, заробляю зовсім мало, та ще й мушу зносити всі проблеми та стреси, пов’язані з життям у великому місті». Валентина, викладачка з Санкт-Петербурга, сказала: «Якщо говорити про дохід, то робота вчителя зовсім не вдячна. Платня завжди була і є нижчою прожиткового мінімуму». Мерлін з Чубуту (Аргентина) висловлюється подібно: «Через низьку платню ми змушені працювати у двох або трьох місцях, бігаючи з одного в інше. А це зменшує ефективність нашої роботи». Артур, викладач з Найробі (Кенія), розповів «Пробудись!»: «Із занепадом економіки моє життя як вчителя не стало легшим. Багато моїх колег погодиться, що мала платня завжди знеохочувала людей обирати професію вчителя».

Даена, викладачка з Нью-Йорка, скаржиться на непомірну паперову роботу, яка забирає у вчителів дуже багато часу. Всі жаліються: «З ранку до вечора морока з паперами. Просто життя нема».

Брак учителів, надмір учнів

Бертольд з Дюрена (Німеччина) висловлює інше загальне незадоволення: «У класах надто багато учнів! У деяких — понад 34. А це означає, що ми не в силі приділити увагу учням, які мають проблеми. Вони залишаються без розв’язання. Особистими потребами учнів просто нехтується».

Лімаріс, про яку згадувалося раніше, розповідає: «Торік найбільшою проблемою для мене було — не враховуючи байдужості батьків — те, що у моєму класі налічувалось 35 учнів. Уявіть собі, скільки потрібно зусиль, щоб працювати з 35 шестирічними учнями!»

Айріс каже: «У Нью-Йорку бракує вчителів, особливо викладачів математики й природознавчих наук. В інших місцях вони можуть найти ліпшу роботу. Отже Нью-Йорк приймає до шкіл багато іноземних педагогів».

Звичайно, вчителювання — це вимогливий фах. Що ж у такому разі стимулює викладачів? Чому вони продовжують наполегливо працювати, всупереч труднощам? Наша остання стаття відповість на ці запитання.

[Вставка на сторінці 9]

За деякими підрахунками, до шкіл США щодня приносять 135 000 одиниць вогнепальної зброї.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 10]

У чому полягає успіх вчителя?

Як ви визначаєте доброго вчителя? Чи це та людина, яка зможе допомогти дитині розвинути пам’ять, щоб добре запам’ятовувати матеріал й успішно здавати іспити? Або ж це викладач, який вчить дітей досліджувати, думати й аналізувати? А може, той, який допомагає дитині стати ліпшим громадянином?

«Коли ми, вчителі, усвідомлюємо, що разом з учнями є співучасниками довгого і нелегкого життєвого шляху, коли ми ставимося до них з гідністю і пошаною, яку вони заслуговують, як всі люди, тоді ми на шляху до того, щоб стати гідними вчителями. Це так просто і водночас так важко» («Навчати — покликання вчителя»).

Добрий учитель здатний побачити можливості кожного учня і знає, як зробити так, щоб він досяг найліпших результатів. Вільям Еєрс зауважив: «Нам треба знайти кращий спосіб допомогти учневі набратися сили, набути досвіду, розвинути вміння і здібності... Я пригадую, що сказала одна мати, корінна американка, про свого 5-річного сина, якого назвали «нездібним»: «Швидкий Вовк знає назви понад 40 птахів та їхні звички перельоту. Він знає, що в орла на хвості має бути 13 пір’їн. Усе, що він потребує, так це доброго вчителя, який би знав його можливості».

Щоб допомогти дитині якнайліпше використати свої здібності, вчитель повинен дізнатися, що́ цікавить дитину, чим вона мотивується і що́ спонукує її поводитися чи думати в той чи інший спосіб. До того ж відданий своїй праці вчитель має любити дітей.

[Відомості про джерело]

United Nations/Photo by Saw Lwin

[Рамка на сторінці 11]

Чи завжди навчання має бути забавою?

Педагог Вільям Еєрс склав список десяти міфів про професію вчителя. Один з них: «Добрі вчителі роблять навчання забавою». Він продовжує: «Забава — це щось потішне, те, що відволікає увагу. Клоуни забавні. Жарти бувають забавними. Навчання ж може бути привабливе, захопливе, дивовижне, бентежне і часто надзвичайно приємне. Якщо навчання є забавою, це добре. Але воно не мусить бути забавою». Він додає: «Щоб навчати, потрібно мати всебічне знання, здібності, вміння, проникливість і розуміння, а найважливіше — бути уважною і турботливою людиною» («Навчати — покликання вчителя»).

Сюміо з Нагої (Японія) зауважує серед своїх учнів таку проблему: «Багатьох учнів середньої школи нічого, крім забави і того, що не вимагає жодних зусиль, не цікавить».

Роза, шкільний радник з Брукліна (Нью-Йорк), каже: «В загальному учні вважають, що навчання є нудним. Учитель нудний. На їхню думку, все має бути забавою. Вони не усвідомлюють простого принципу: як вчишся, так і знаєш».

Ідея, аби все перетворювати у забаву, перешкоджає молодим людям докладати зусиль і чимось жертвувати. Сюміо, слова якого цитувалися вище, каже: «Головне те, що вони не думають про майбутнє. Лише дуже мало учнів середньої школи вважають, що, коли важко працюватимуть тепер, це виправдає себе в майбутньому».

[Ілюстрація на сторінці 7]

ДАЕНА, США.

[Ілюстрація на сторінці 8]

«Торгівля наркотиками дуже поширене явище, але рідко коли буває викрите» (МІКАЕЛЬ, НІМЕЧЧИНА).

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]

«Ми стикаємось з проблемами насилля і наркоманії у сім’ях» (АМІРА, МЕКСИКА).

[Ілюстрація на сторінці 9]

«До педагогів... слід ставитися так, як і до будь-яких інших фахівців, а не вважати їх золотими няньками» (САНДРА ФЕЛЬДМАН, ПРЕЗИДЕНТ АМЕРИКАНСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ УЧИТЕЛІВ).