З вітром заодно

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА З КАНАДИ

«ДАЙТЕ МЕНІ ХУТЧІЙ ШМАТОК ТАФТИ Й МОТУЗКУ, І Я ПОКАЖУ ВАМ ТАКЕ, ЩО ЗДИВУЄ УВЕСЬ СВІТ!» (ЖОЗЕФ МОНГОЛЬФ’Є, 1782 РІК).

ЯЗИКИ полум’я шугонули вверх у кольорову кулю, і вона м’яко відірвалася від землі. Коли людина пливе по небу на барвистій бульбашці з тканини, то в неї від радості аж завмирає серце, а всі життєві клопоти здаються такими несуттєвими. Один ентузіаст-повітроплавець зі стажем сказав, що під час польоту на повітряній кулі відчуваєш «водночас заспокоєння і захоплення».

Ці польоти зачаровують людей ще відтоді, як на початку 1780-х років Жозеф та Етьєнн Монгольф’є здійснили перший успішний запуск повітряного балона. (Дивіться інформацію в рамці). Але ера розваг на повітряних кулях почалася лише в 1960-х, коли винайшли вогнестійку тканину та безпечний і дешевий спосіб спалювання пропану, який використовують для підігріву повітря та регулювання температури всередині балона.

Погляд зблизька

Придивившись ближче до барвистої кулі, можна побачити, що вона складається зі зшитих докупи смуг кольорової тканини, які додолу звужуються. Деякі балони, коли їх наповнити повітрям, сягають у ширину 15 метрів, а у висоту — понад 25.

Пілоти з багатою уявою виявляють свою індивідуальність у формі й розмірах куль: деякі з них нагадують тварин, інші — пляшки, ще інші — клоунів. Але хоч би який мали вигляд ці безшумні літальні апарати, принципи польоту залишаються однаковими.

Для пілота й пасажирів відведене місце в легкій, але міцній годнолі, або кошику, з лози. Вона прикріплена до кулі стропами і міститься якраз під отвором кулі. Деякі гондоли виготовляють також з алюмінію. Подивімося ще раз безпосередньо поверх кошика. Одразу під отвором кулі бачимо металеву  платформу, на якій закріплено апарат для спалювання палива і регулятор. А цистерни з пальним стоять у кошику.

Підготовка до зльоту

Літаку для старту потрібна довга злітна доріжка. Що ж до нашої кулі, то їй достатньо невеликого відкритого майданчика. Найважливіше знайти місцину, де поблизу не було б жодних високих об’єктів. Чи вам також хочеться політати у цьому безшумному повітряному човні? Але перш ніж сісти в кошик, слід зробити деякі підготовчі кроки.

Насамперед порожній балон, з якого випустили повітря, розстеляють на землі з підвітряної сторони від кошика, що лежить на боці. Тоді, використовуючи великий електровентилятор, балон надувають. Потім повітря в кулі нагрівають, внаслідок чого вона здіймається і ставить кошик у горизонтальну позицію. Тепер залишається тільки востаннє перевірити все спорядження, включаючи патрубки паливної системи, а також переконатися, що клапанна і розривна линви звисають всередину гондоли. І ось пілот уже готовий прийняти на борт пасажирів і покинути землю. Дехто з повітроплавців має з собою радіообладнання і постійно підтримує контакт з групою, яка їде слідом у машині, щоб після приземлення підібрати балон і пасажирів.

 З вітром заодно

Більшість аеронавтів люблять літати на висоті близько 100 метрів, бо це дозволяє їм спокійно пливти по небу і спостерігати за тим, що відбувається внизу. На таку висоту навіть долинає із землі сміх і крики людей. Вигляд кулі, що мандрує повітряним шляхом, справді зачаровує: вона нагадує насінину кульбаби, яку несе легенький вітерець. Дехто віддає перевагу польотам на висоті 600 метрів або й більше. Проте на висоту понад 3000 метрів не радиться відправлятися без кисневого апарата. (Дивіться інформацію в рамці «Польоти на великій висоті»).

Ось ви піднялися в небо, але тепер хочете спуститися. Як це зробити? Завдяки силі гравітації. Спуск можна контролювати, якщо потягнути за клапанну линву й випустити трохи гарячого повітря. Що ж до подорожі в горизонтальній площині — це зовсім інша річ. Пілот змушений повністю віддатися на милість стихії. «Кожен політ є іншим, оскільки вітри диктують напрямок руху і швидкість пересування»,— каже досвідчений повітроплавець. Змінити напрям та швидкість можуть і різні за силою повітряні потоки. Часто трапляється так, що на висоті 100 метрів над землею вітер дує в одному напрямку, а на висоті 200 — у протилежному.

Через те що повітряна куля рухається зі швидкістю вітру, пасажирам здається, ніби це земля внизу пропливає, а вони нерухомо висять у повітрі. «Аеронавти настільки заодно з вітром, що, набравши висоту, можуть спокійно розгорнути карту, і її не здує»,— говориться у журналі «Смітсоніан».

Як стати досвідченим аеронавтом

Найліпший час для польотів — це переважно відразу після сходу сонця або незадовго до заходу. Тоді найменше рухів повітря. Зазвичай віддають перевагу ранковим мандрівкам, оскільки тоді прохолодніше і підйомна сила балона більша. А вечірні польоти небезпечні тим, що можна не встигнути приземлитися завидна.

Щоб стати вправним аеронавтом, потрібно багато літати. Дуже важливо навчитись знаходити повітряну масу, яка рухається у бажаному напрямку, і триматися її. Досвідчені пілоти опанували так званий  східчастий підйом. Вони набирають певну висоту і стабілізують кулю. Потім, після короткочасного викиду полум’я, гаряче повітря підіймається до верхівки балона і підносить це тихохідне судно вище.

Для того щоб пілот не втратив контролю над кулею, необхідно підтримувати відповідний ритм спалювання палива і ні на мить не втрачати пильності. Навіть коротка хвиля неуваги може призвести до несподіваного зниження. Добрий пілот пам’ятає, що джерело нагрівання переважно міститься 15—18 метрів нижче найвищої точки балона, тому, перш ніж гаряче повітря подіє на балон, мине 15—30 секунд.

Спуск також може стати справжньою пригодою, особливо за сильного вітру й коли надто малий майданчик для посадки. Тоді, як каже один досвідчений аеронавт, «ліпше швидко і з грюком приземлитися у відповідному місці, аніж м’яко сісти у лев’ячій клітці в зоопарку». Все ж за ідеальних погодних умов найбажанішим є повільний спуск.

Оскільки багато учасників різних змагань і фестивалів залюбки літають на повітряних кулях, просто щоб відчути смак польоту, цей вид розваг і далі процвітатиме й балони продовжуватимуть вигравати в небі всіма кольорами веселки.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 14, 15]

ІСТОРІЯ ПЕРШИХ ПОЛЬОТІВ НА ПОВІТРЯНІЙ КУЛІ

Честь за створення й запуск першого повітряного балона належить Жозефу й Етьєнну Монгольф’є, синам багатого паперового фабриканта з Анноне (Франція). Попередні спроби братів, здійснені ще на самому початку 1780-х років, були пов’язані з паперовими мішками. На думку Монгольф’є, ці мішки підняв у повітря дим від спалювання соломи й вовни. Але невдовзі вони зрозуміли, що насправді піднімальну силу створює гаряче повітря.

Згодом, коли брати почали виготовляти кулі з тканини, то помітили, що чим більша куля, тим вище вона злітає і тим більше вантажу може підняти. У червні 1783 року вони запустили на площі в Анноні свій найбільший на той час балон. Протягом десяти хвилин він підносився вгору, а потім став опускатися.

І тоді брати вирішили, що настав час запустити кулю з людьми на борту. Однак перед тим, у вересні 1783 року, тисячі глядачів зібрались у Версалі, щоб подивитися на запуск балона з півнем, качкою і вівцею в кошику. Всі троє «пасажирів» щасливо пережили цей восьмихвилинний політ. Невдовзі, 21 листопада 1783 року, брати здійснили спробу підняти в повітря людей. Людовіка XVI вмовили, щоб дозволив мати таку честь двом вельможам. Вони стартували із замку де ля Мюет і пролетіли над Парижем вісім кілометрів. Але після 25 хвилин польоту ці сміливці були змушені приземлитися, оскільки балон загорівся.

Приблизно в той же час винаходом братів Монгольф’є зацікавилася Академія наук у Парижі. Професор Жак Шарль, один з найвідоміших тогочасних фізиків, разом із двома досвідченими механіками, Чарлзом та Марі-Ноелем Роберами, побудували перший балон, який наповнили воднем. Випробували його 27 серпня 1783 року. Він протримався в повітрі 45 хвилин і подолав відстань 24 кілометри. Балон назвали «шарльєром». Такими балонами користуються до сьогодні, і форма їх майже не змінилася.

[Рамка на сторінці 17]

ПОЛЬОТИ НА ВЕЛИКІЙ ВИСОТІ

Англійця Генрі Коксвелла вважають першим пілотом, що досяг найбільшої висоти. У вересні 1862 року Джеймс Ґлайшер із Британського метеорологічного товариства попросив його піднятися разом з ним на кулі у верхні шари атмосфери для наукових досліджень. Без жодного кисневого апарату вони досягли більше як 9-кілометрової висоти!

Ще на висоті 8 кілометрів, коли через холод і розріджене повітря вже було важко дихати, Коксвелл почав готуватися до спуску. Але оскільки балон постійно крутився, розривна линва заплуталася і Коксвеллу довелося піднятися вгору, щоб вивільнити її. Ґлайшер на той час уже знепритомнів, і Коксвеллу, в якого холод скував руки, довелося тягти линву зубами. Врешті-решт куля почала опускатися.

Згодом самопочуття обидвох чоловіків поліпшилося і їм вдалося сповільнити спуск. Вони досягли висоти майже 10 000 метрів, і протягом століття ніхто не міг побити їхнього рекорду. Політ цих двох чоловіків на балоні з відкритою гондолою належить до найбільших досягнень повітроплавання, оскільки вони здійснили його без кисневих апаратів, захисного одягу і практично не маючи жодного уявлення про верхні шари атмосфери.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Балон зсередини під час наповнення його повітрям.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Щоб куля відірвалась від землі й полетіла, потрібне гаряче повітря.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Кулі незвичайних форм.