Погляд Біблії

Чи завжди погано мати почуття вини?

НИНІ багато людей вважає почуття вини чимось небажаним. Вони охоче погодилися б зі словами німецького філософа Фрідріха Ніцше, який сказав: «Почуття вини — це найстрашніший бич людини».

Але тепер дослідники нерідко доходять іншого висновку. «Без почуття вини людина не може бути чутливою, відповідальною особою,— каже доктор філософії Сузан Форвард, авторка статей і психотерапевт зі світовим ім’ям.— Воно є знаряддям сумління». Тож чи дійсно мати почуття вини завжди погано? Чи, може, за певних умов воно корисне?

Що таке почуття вини?

Почуття вини з’являється тоді, коли ми усвідомлюємо, що образили близьку нам людину або вчинили щось неправильне. Як говориться в одному довіднику, почуття вини пов’язане з «розумінням відповідальності за помилку, образу, злочин або гріх».

В Єврейських Писаннях слова «вина» або «провина» зазвичай стосуються порушення ізраїльтянами Божого закону і близько половини випадків вживання цих слів припадає на біблійні книги Левит і Числа. Цікаво, що ці слова набагато рідше згадуються у Християнських Грецьких Писаннях, але теж часто стосуються серйозних гріхів проти Бога (Марка 3:29; 1 Коринтян 11:27).

На жаль, іноді людина почувається винною, не зробивши нічого поганого. Наприклад, якщо вона максималіст і ставить до себе надто великі вимоги, то кожного разу, коли щось не вдасться, у неї безпідставно виникатиме почуття вини (Екклезіяста 7:16). Або ж людина може так перейнятися своєю помилкою чи неправильним учинком, що належне почуття вини переросте в сильний сором і вона почне надмірно дорікати собі за те, що сталося. Який же тоді пожиток може принести почуття вини?

 Почуття вини може бути благотворним

Почуття вини може бути корисним принаймні з трьох причин. По-перше, воно виявляє, що ми обізнані з прийнятними нормами моралі й маємо чутливе сумління (Римлян 2:15). Згідно з книжкою, опублікованою Асоціацією американських психіатрів, відсутність у людини почуття вини вважається виявом соціально небезпечної поведінки. Особам, сумління яких притуплене або зіпсуте, важко розрізняти правильне й неправильне, а це дуже небезпечно (Тита 1:15, 16).

По-друге, докори сумління допомагають уникати небажаних вчинків. Подібно як фізичний біль попереджує про можливий розлад здоров’я, душевний біль або муки, викликані почуттям вини, застерігають нас про моральну або духовну проблему, яка вимагає нашої уваги. А коли ми знаємо про якусь слабкість, то зможемо пильнувати, щоб у майбутньому знову не завдати шкоди собі, нашим близьким чи комусь іншому (Матвія 7:12).

І, зрештою, визнання вини допомагає як тому, хто провинився, так і тому, хто постраждав. Наприклад, почуття вини викликало в царя Давида сильні душевні муки. «Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму»,— написав він. Але, визнавши свій гріх перед Богом, Давид з полегшенням заспівав: «Ти обгорнеш мене радістю спасіння» (Псалом 32:3, 7). Визнання вини позитивно впливає і на скривджену особу, оскільки виявляє: кривдник добре до неї ставиться і йому дуже прикро, що завдав стільки болю (2 Самуїла 11:2—15).

Зрівноважений погляд на почуття вини

Щоб зрівноважено ставитися до почуття вини, зверніть увагу на чітку різницю між Ісусовим поглядом на грішників і гріх та поглядом фарисеїв. У Луки 7:36—50 розповідається, як у дім фарисея, де гостював Ісус, увійшла блудниця. Вона підійшла до Ісуса, обмила його ноги сльозами й намастила їх дорогою пахучою олією.

«Набожний» фарисей з погордою дивився на цю жінку, вважаючи її не вартою уваги. Цей чоловік сказав собі: «Коли б був Він [Ісус] пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається,— бож то грішниця» (Луки 7:39). Ісус відразу виправив таке мислення. «Голови ти Моєї оливою не намастив,— сказав він,— а вона миром ноги мої намастила... Ось тому говорю Я тобі: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила». Безперечно, ці доброзичливі слова піднесли дух жінки й потішили її серце (Луки 7:46, 47).

Ставлення Ісуса в жодному разі не свідчило про те, що він схвалював неморальність. Ісус просто показав тому гордому фарисею, що в служінні Богу набагато важливішою є любов (Матвія 22:36—40). А жінка, звичайно ж, слушно відчувала докори сумління за своє неморальне життя. І вона, безсумнівно, розкаялася, про що свідчили її сльози й те, що навіть не намагалася якось оправдати себе. Крім того, вона привселюдно віддала Ісусові шану. Тож Ісус, бачачи це, сказав: «Твоя віра спасла тебе,— іди з миром собі» (Луки 7:50).

Що ж до фарисея, то він і далі дивився на цю жінку, як на грішницю. Можливо, він сподівався засоромити її і розбудити страх перед Богом. Але якщо ми постійно намагаємося викликати в інших почуття вини, коли, на наш погляд, вони роблять щось не так, як повинні,— це дуже немилосердно й у кінцевому підсумку має протилежний ефект (2 Коринтян 9:7). Найліпших результатів можна досягнути, коли просто наслідувати Ісуса: давати добрий приклад, щиро хвалити інших і засвідчувати їм своє довір’я, хоча час від часу треба буде зробити якесь зауваження чи дати пораду (Матвія 11:28—30; Римлян 12:10; Ефесян 4:29).

Отже, якщо ми зробили щось неправильне, почуття вини є слушним, а навіть потрібним. У Приповістей 14:9 говориться: «Нерозумні сміються з гріха». Почуття вини може і повинне спонукати нас визнати свою неправоту й залагодити ситуацію. Але основною спонукою у служінні Єгові завжди має бути любов, а не почуття вини (Йова 1:9—11; 2:4, 5). Біблія запевняє: коли підбадьорювати й зміцнювати добрих людей, вони робитимуть усе, що в їхніх силах. І, що важливіше, робитимуть це з радістю.