Чому стають учителями?

«Більшість педагогів обирають цю професію, оскільки таким чином можуть допомагати людям. Обов’язком [учителя] є справити незабутній вплив на життя дитини» («Учителі, школи й суспільство», англ.).

ХОЧА деякі педагоги, здається, добре собі радять з учителюванням, ця професія може бути подібна до марафонського бігу з перешкодами, оскільки вона пов’язана з доланням багатьох труднощів, як-от: переповнені класи, велика кількість паперової роботи, гнітюча бюрократія, несприйнятливі учні й мала платня. Педро, вчитель з Мадрида (Іспанія), каже про це так: «Бути вчителем зовсім не легко. Цей фах вимагає великої саможертовності. Проте, всупереч труднощам, я надалі вважаю, що вчителювання приносить більше задоволення, ніж праця у світі бізнесу».

Працювати викладачем у великих містах більшості країн може бути справжнім викликом. На атмосферу й дисципліну в школі надзвичайно впливають наркотики, злочинність, зіпсута мораль, а деколи байдужість батьків. Бунтарський дух є звичайним явищем. Чому ж тоді багато освічених людей обирає професію вчителя?

Лімаріс і Даена — вчителі з Нью-Йорка — працюють з дітьми, яким від п’яти до десяти років. Вони володіють двома мовами (англійською та іспанською) і займаються переважно з іспаномовними дітьми. Ми запитали їх...

Що є спонукальною силою для вчителя?

Лімаріс висловилась так: «Що спонукує мене? Любов до дітей. Я знаю, що для багатьох з них я єдина людина, яка допомагає їм».

Даена сказала: «Я займалась зі своїм 8-річним племінником, який мав труднощі в школі, особливо з читанням. Мені приносило велике задоволення спостерігати, як він та інші навчаються. Тому я вирішила, що хочу вчителювати, і залишила працю в банку».

«Пробудись!» поставив таке ж запитання педагогам з кількох інших країн. Ось що вони розповіли.

Джуліано, 44-річний італієць, каже: «Я обрав цю професію, оскільки захопився нею ще тоді, коли навчався у школі (справа). Я вважав цей фах творчим, завдяки якому можна надихати інших. Такий ентузіазм  допоміг мені подолати проблеми, з якими стикнувся на початку своєї кар’єри».

Нік з Нового Південного Уельсу (Австралія) говорить: «Імовірність отримати працю, пов’язану з дослідженнями в галузі хімії, була малою, але існувало чимало можливостей у галузі освіти. Минув час, і бачу, що мені подобається вчителювати, а учні, здається, також люблять, як я викладаю».

Часто велику роль у виборі професії педагога відіграє приклад батьків. Вільям з Кенії відповів на наше запитання так: «Моє бажання стати вчителем зародилося головно завдяки батькові, який був викладачем ще у 1952 році. Усвідомлення того, що я формую погляди молодих людей, є одним з чинників, який спонукав мене обрати цей фах».

Розмарі, яка живе у Кенії, розповіла: «Я завжди прагнула допомагати людям з обмеженими можливостями. Отже хотіла стати або медсестрою, або педагогом. Спершу трапилась пропозиція вчителювати. Те, що я теж є матір’ю, поглибило мою любов до цієї професії».

Бертольда з міста Дюрен (Німеччина) викладати спонукало щось інше: «Моя дружина переконала мене, що я зможу стати хорошим педагогом». І вона була права. «Тепер моя робота приносить мені велике задоволення,— додає він.— Якщо викладач не переконаний у тому, що освіта є дуже цінною, а також не цікавиться молодими людьми, він не стане добрим педагогом, ентузіастом своєї справи, який отримує від неї радість».

Учитель Масахіро з міста Накацу (Японія) сказав: «На мій вибір професії вплинув один талановитий учитель, який вчив мене протягом першого року середньої школи. Він був відданий своїй справі. А найголовніша причина, чому я надалі залишаюся вчителем, це любов до дітей».

Йошія, 54-річний мешканець Японії, мав добре оплачувану роботу на фабриці, але вважав, що ця праця і постійне добирання до неї поневолюють його. «Якось я подумав: «Скільки ще я збираюсь продовжувати такий спосіб життя?» Я вирішив пошукати роботу, яка б дозволяла більше працювати з людьми, а не з речами. Навчати інших — це щось надзвичайне. Ти працюєш з молодими людьми. Це гуманний фах».

Валентина з Санкт-Петербурга теж дорожить цією гранню своєї професії. Вона каже: «Я сама обрала кар’єру вчителя. Вже 37 років викладаю у початкових класах. Мені подобається працювати з дітьми, особливо з маленькими. Я люблю свою роботу і тому ще не виходжу на пенсію».

 Вільям Еєрс, який сам є вчителем, написав: «Люди відчувають покликання навчати, бо люблять дітей і молодь, люблять перебувати в їхньому товаристві, їм подобається спостерігати, як вони ростуть, розвиваються і стають умілішими, компетентнішими, сильнішими у цьому світі... Навчати людей — це ніби дарувати себе іншим. Я викладаю з надією зробити світ ліпшим».

Незважаючи на труднощі та перешкоди, тисячі відданих жінок і чоловіків стають педагогами. З якими основними проблемами вони стикаються? Наступна стаття відповість на це запитання.

[Рамка на сторінці 6]

Поради щодо обміну думками між учителем і батьками

✔ Познайомтеся з батьками. Це не марна трата часу, а взаємна і корисна його інвестиція. Це можливість заснувати дружбу з тими, хто може стати вашими найліпшими співробітниками.

✔ Розмовляйте з батьками на рівних — не ставтеся до них зверхньо. Уникайте вчительського жаргону.

✔ Коли розмовляєте про дітей, наголошуйте на позитивному. Похвала більш ефективна, ніж засудження. Поясніть, що можуть зробити батьки, аби допомогти дитині успішно навчатися.

✔ Спонукуйте батьків висловлювати свою думку й уважно їх слухайте.

✔ Намагайтесь зрозуміти, в якому оточенні перебуває дитина вдома. Якщо можливо, відвідайте її.

✔ Домовтеся про наступну зустріч з батьками. Дуже важливо дотримуватися обіцяного. Це показує, що ви справді щиро цікавитеся дитиною. (Інформацію взято з публікації «Як навчають в Америці», англ.).

[Ілюстрація на сторінці 6]

«Мій батько також був учителем» (ВІЛЬЯМ, КЕНІЯ).

[Ілюстрація на сторінці 7]

«Мені подобається працювати з дітьми» (ВАЛЕНТИНА, РОСІЯ).

[Ілюстрація на сторінці 7]

«Навчати інших — це щось надзвичайне. Ти працюєш з молодими людьми» (ЙОШІЯ, ЯПОНІЯ).