Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Мова тварин. Секрети спілкування

Мова тварин. Секрети спілкування

Мова тварин. Секрети спілкування

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КЕНІЇ

БЕЗУМОВНО, один з найцінніших дарів, яким наділена людина,— це можливість спілкуватися. Ми передаємо один одному важливу інформацію за допомогою слів або жестів. У всьому світі навіть точиться боротьба за свободу слова. Тому дехто гадає, що спілкуватись властиво тільки людям.

Проте, як показують вивчення, тварини обмінюються інформацією таким хитромудрим чином, що часто-густо збивають людей з пантелику. Справді-бо, вони «говорять» не словами, а подають сигнали, приміром, виляють хвостом, сіпають вухом або б’ють крилами. А ще використовують голос — тварини гавкають, ричать, гарчать або ж, як-от пташки, співають. Деякі «мови» ми помічаємо, а щоб виявити інші, без дослідів годі обійтись.

Хижаки!

Середина липня. З величезного національного парку Серенгеті у Танзанії тисячі тисяч антилоп гну у пошуках соковитих пасовищ прямують на північ до заповідника Масаї Мара, що в Кенії. Рівнини аж гудуть від тупотіння копит під час цієї щорічної міграції. Ця дорога небезпечна. На кожному кроці чигають хижаки: леви, гепарди, гієни та леопарди. Крім того, антилопи дуже ризикують, перетинаючи річку Мара, адже вона кишить крокодилами. Як же антилопам вдається охоронити себе від хижаків?

Щоб заплутати ворога, гну трошки відбігає, потім обертається до нього і безперестану махає з боку в бік головою. Вона якось дивно підстрибує, вибрикуючи ногами, і виглядає досить-таки кумедно. Навіть бездушний хижак з подиву зупиниться і задивиться на цей чудернацький танок. Якщо ж хижа тварина спробує наблизитись, гну все повторює знову. Така поведінка настільки спантеличує, що після концерту вже не до полювання. Через її незграбний танок антилопі гну дали чи не образливе прізвисько комедіантка з рівнини.

Антилопа імпала, родичка гну, відома своїми величезними стрибками. Багато хто сказав би, що це гармонійне поєднання грації і швидкості. Проте у хвилю небезпеки, високо стрибаючи, антилопа не дає хижаку схопити її за ноги. Імпали, стрибаючи десь на 9 метрів у довжину, ніби кидають виклик: «Наздожени, якщо зможеш». Небагато знайдеться охочих схопити вперту імпалу!

Час поїсти

Щоб вправно полювати, більшість хижих тварин спершу мусить навчитися цій справі. Малеча пильно стежить за батьками, які показують що до чого. В одному з африканських заповідників бачили, як самка гепарда з кличкою Саба давала уроки виживання своїм малятам. Понад годину вона підкрадалася до газелі Томсона, що паслася, і раптом зробила гігантський стрибок, схопила і придушила невдаху, але не вбила її. За хвилину Саба кинула оглушену тварину перед своїми дітьми, які, на диво, не хотіли кидатися на жертву. Вони розуміли, навіщо мама принесла живу тварину. Саба хотіла навчити їх вбивати газель. Щоразу, як газель намагалася встати і побігти, розпалені гепарди валили її з ніг. Виснажена тварина врешті перестала боротись за життя. Спостерігаючи за всім з деякої відстані, Саба залишилась задоволена дітьми.

Є тварини, що здіймають страшенний галас, коли шукають їжу. Зграя плямистих гієн рохкає, пирхає і гигоче, переслідуючи свою жертву. Щойно вона буде вбита, інші гієни дізнаються про бенкет, зачувши сумнозвісний «сміх» гієн. Однак ці тварини не завжди полюють. У природі вони є одними з найпідступніших крадіїв їжі, які, вдаючись до усіляких прийомів, змушують хижаків полишити здобич. Та що там, вони й левів відлякують! Як? Ці галасливі тварини розпалюють себе до нестями і не дають спокою левам, коли ті їдять. Якщо ж хижак не зважає на шум, гієни нахабніють ще більше. Настрій зіпсуто, леви залишають тушу та йдуть геть.

Пошуки їжі у бджіл — хитромудрий ритуал. Результати складних наукових вивчень виявили, що своїми танцями бджоли повідомляють родину у вулику і про розташування, і про вид, і навіть про якість знайденої їжі. На своєму тільці комаха приносить додому зразки, як-от нектар або пилок. Виписуючи вісімку, вона може не тільки скерувати до джерела харчів, але й вказати відстань до нього. Обережно! Ось ця бджілка, що в’ється над вами, збирає інформацію. А раптом, аромат ваших парфумів вона сплутала із запахом їжі?!

Час поговорити

Небагато звуків вражають так сильно, як ревіння лева тихої ночі. Вважається, що воно має кілька цілей. Потужний рев самця попереджає усіх на його території, що непроханий гість дуже ризикує. Однак лев любить і поспілкуватись, тому реве і для того, щоб підтримувати зв’язок з іншими членами прайду. У такому разі його голос звучить м’якше, менш настирливо. Однієї ночі лев ревів кожні 15 хвилин, поки йому здалека не відповів родич. Вони «розмовляли» ще хвилин 15, тоді зустрілись і вже не ревіли.

Перегукування у тваринному світі годиться не тільки для підтримки стосунків, але й допомагає знайти захист у негоду. Курка, наприклад, кількома звуками може повідомити про щось своїх курчат. Серед цих звуків виділяється протяжне низьке квоктання. Ввечері воно означає, що квочка прийшла додому на сідало. Зачувши це мамине квоктання, курчата збираються звідусіль під її крила і вкладаються на ніч (Матвія 23:37).

Пошук супутника життя

Чи ж ви не зупинялись колись, щоб послухати мелодійні пісні птахів? Чи не чудувалися їхніми мелодіями? А чи знаєте, що пташкам і на думку не спадало вас розважати? Їхній спів — це спосіб передачі важливої інформації. Іноді за допомогою пісень вони встановлюють межі території, але головна мета співу — привабити партнера. В одній книжці («The New Book of Knowledge») говориться, що «коли самець і самочка знайдуть одне одного, то співають на 90 відсотків менше».

Щоправда, іноді здобути прихильність обраниці лише гарною піснею не вдається. Деякі самички вимагають «викупу», перш ніж дають свою згоду. Ткачик-самець має перш за все продемонструвати вміння будувати гніздо. Самці інших видів буквально годують самичок, доводячи, що зможуть утримувати сім’ю.

Завдяки вигадливим способам спілкування тварини не тільки задовольняють свої фізичні потреби, але й менше б’ються і живуть мирно. Колись учені, які досліджують спілкування тварин, розкриють нам секрети «розмов у природі». Мабуть, ми не зможемо збагнути всього, та все ж це приносить честь автору, Богу Єгові.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 18, 19]

«Звуки тиші» у виконанні слонів

Спекотний день у неозорому національному парку Амбоселі в Кенії. Здається, ніхто і ніщо не турбує величезне стадо слонів. Однак ці тварини не замовкають ані на хвильку: вони видають і низькочастотне ричання, і пронизливе трублення, рев, мекання, короткі уривчасті звуки та фиркання. Деякі низькочастотні звуки, властиві слонам, людське вухо не сприймає. Але вони настільки потужні, що слони вловлюють їх за кілька кілометрів.

Спеціалісти і досі намагаються розгадати складні способи, якими слони передають важливу інформацію. Джойс Пул понад 20 років вивчає спілкування африканських слонів. Вона дійшла висновку, що ці величезні створіння, якими цікавилися головно заради їхніх бивнів, мають рідкісну серед тварин гаму почуттів. Пані Пул сказала: «Коли спостерігаєш, як по-особливому слони вітаються з родичами або членами своєї групи чи бачиш їх у момент народження слоненяти... важко відмовитись від думки про те, що їм властиві глибокі почуття, які можна передати такими словами, як радість, щастя, любов, дружба, веселощі, забава, задоволення, співчуття, потіха та повага».

Зустрічаючись після довгої розлуки, слони здіймають галас і метушню: біжать один до одного, високо піднявши голови і розмахуючи вухами. Іноді один навіть вкладає хобот у рот іншого. Здається, цим слони виражають глибоку радість, вони ніби говорять: «О! Як чудово бачити тебе знову!» Такі тісні стосунки зміцняють систему взаємодопомоги, завдяки якій слони виживають.

Слонам, мабуть, властиве почуття гумору. Пул розповідає, що бачила, як у них піднімались кутики рота, тобто, за її словами, слони усміхалися і хитали головами так, ніби їх щось розвеселило. Якось Пул почала гру, і всі тварини бавилися й пустували аж 15 хвилин. Через два роки деякі учасники тієї гри, здавалось, «усміхалися» до неї знову, можливо, пригадуючи, як вони бавилися разом. Слони не тільки смішать одне одного під час гри, але ще й імітують звуки. Проводячи досліди, Пул чула звуки, що відрізнялися від звичайних слонячих. Аналіз цих звуків показав, що слони імітували шум вантажівок, що проїжджали неподалік. І робили це, з усього видно, задля жарту! Скидається на те, що слони шукають будь-якої нагоди повеселитись.

Чимало відомо про те, як слони сумують, коли з їхнім родичем трапляється біда. Одного разу Пул бачила слониху, яка три дні не відходила від свого мертвонародженого маляти. Дослідниця описала це так: «Її «вираз обличчя» нагадував вбиту горем, пригнічену людину — вона схилила голову, вуха повисли, куточки рота опустилися».

Ті, хто винищує слонів заради бивнів, навіть не задумуються про травмовану психіку сиріт, які бачать, як вбивають їхню маму. Деякі зажурені малята провели кілька днів у притулку для тварин. Доглядач притулку розповів, що чув, як сироти кричали зранку. Тварини дуже сумували протягом кількох років після побаченої смерті. Пул припускає, що слони здатні помічати причетність людини до їхніх мук. Ми ж з нетерпінням очікуємо часів, коли люди і тварини житимуть у мирі (Ісаї 11:6—9).

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Вітаються капські олуші.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Антилопа гну виконує свій чудернацький танок, збиваючи з пантелику ворога.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Сумнозвісний «сміх» гієни.

[Відомості про джерело]

© Joe McDonald

[Ілюстрація на сторінці 18]

Бджолиний танок.