Залізниця Індії. Велетень, який охоплює країну

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА З ІНДІЇ

Понад 4000 років тому будівничі на півночі Індії виготовляли цеглу. А втім, вони навіть не здогадувались, що її буде використано у побудові велетенської залізничної мережі на Індійському субконтиненті.

ЗАЛІЗНИЦЯ ІНДІЇ — це справді гігантська мережа! В Індії, де живе понад мільярд людей, поїзди є основним видом транспорту. Окрім звичайних щоденних поїздок, мільйони людей часто подорожують до родичів. Адже в індійській культурі прийнято, щоб вся родина збиралася разом на свята або, коли хтось з її членів народжується, помирає, одружується чи хворіє.

Кожен день у середньому понад 8350 поїздів перевозять більше ніж 12,5 мільйона пасажирів, проїжджаючи при цьому близько 80 000 кілометрів. Товарні потяги транспортують понад 1,3 мільйона тонн вантажу. Відстань, яку пасажирські і товарні поїзди долають разом за один день, у три з половиною рази довша від відстані між Землею та Місяцем!

Спробуйте собі уявити 6867 залізничних станцій, 7500 локомотивів, понад 280 000 пасажирських і товарних вагонів та колію, загальна довжина якої разом із запасними коліями становить близько 107 969 кілометрів, тоді зрозумієте, чому на індійській залізниці працює близько 1,6 мільйона робітників. Жодна компанія у світі не має такої робочої сили. Залізнична мережа Індії є справжнім гігантом!

Народження велетня

Чому проклали індійську залізницю? Коли розпочалося це грандіозне будівництво? І як  воно пов’язане зі стародавніми цеглинами, виготовленими 4000 років тому? (Дивіться інформацію у рамці вгорі).

У середині XIX століття Індія виробляла велику кількість бавовняної сировини, яку сухопутним шляхом перевозила до портів на експорт. Проте ця країна не була головним постачальником бавовни для англійських текстильних фабрик. Більшу частину сировини привозили з південно-східних штатів Америки. Однак через неврожай бавовнику в 1846 році, а згодом і через громадянську війну в Америці (1861—1865) виникла нагальна потреба в додаткових джерелах постачання. І саме індійська сировина вирішила це питання. Але щоб англійські фабрики в Ланкаширі працювали без перебоїв, необхідно було транспортувати сировину швидше. Саме тому заснували Ост-Індську залізничну компанію (1845) та Велику залізницю індійського півострова (1849), а також підписали договори з англійською Ост-Індською компанією, основними торговцями на Індійському субконтиненті. Робота просувалась швидко, і 16 квітня 1853 року перший в Індії потяг проїхав 34 кілометри від початкового пункту Борі Бандер у Бомбеї (тепер Мумбаї) до містечка Тхана.

Щоб дістатися від Бомбея до віддалених районів, де вирощували бавовник, потрібно було перетнути Західні Гати, пасмо стрімких гір. Інженери і робітники з Англії та тисячі індійців, кількість яких іноді сягала 30 000, важко трудилися, не маючи сучасної техніки. Тут вперше у світі було прокладено гірську залізницю у вигляді серпантину. Лише за 24 кілометри вона здіймалася догори на 555 метрів. Робітники прокопали 25 тунелів, загальна довжина яких становила 3658 метрів. Невдовзі вони досягли плоскогір’я Декан. Будівництво залізниці тривало. Робота спішно просувалася по всій країні, і причиною цього була не лише торгівля. Британія намагалася поширити свій вплив на субконтиненті, тому прагнула швидше перевозити свої війська та працівників.

У XIX столітті подорож першим класом поїзда трохи захищала від спеки та пилюки, хоча дозволити собі таку розкіш міг далеко не кожен. Окреме пасажирське купе мало зручне ліжко, туалет і ванну, вентилятор з контейнером льоду для охолодження. До послуг був також перукар та обслуговуючий персонал, який протягом дня приносив відсвіжні напої. Тут можна було почитати оповідання із залізничної бібліотеки Уілера, включно з останніми новелами народженого в Індії письменника Редьярда Кіплінга. Подорожуючи поїздом у 1860-х роках, Луї Руселє сказав, що «далекі поїздки не так вже й стомлюють».

Велетень росте

На початок XX століття залізнична мережа Індії стала п’ятою найбільшою залізницею у світі. Парові, дизельні, електричні локомотиви та рухомий склад, включаючи пасажирські вагони, раніше ввозили з закордону. Але тепер їх почали виробляти у самій країні. Декотрі локомотиви були справжніми гігантами: електровози потужністю 6000 кінських сил важили до 230 тонн, а дизельні локомотиви потужністю 3100 кінських сил — 123 тонни. У 1862 році було створено перший двоповерховий поїзд. Індія пишається 833-метровою, найдовшою у світі, залізничною станцією  у Кхарагпурі (Західний Бенгал) і найдовшими критими 305-метровими станціями у Шіалді і Калькутті.

Перші потяги рухалися по ширококолійних рейкових дорогах. Згодом, щоб зекономити гроші, почали застосовувати колію метр завширшки і вузьку колію в гірських районах. У 1992 році стали втілювати у життя проект уніфікації залізничних колій і в результаті майже 7800 кілометрів колії переробили на ширококолійну.

Поїзди Мумбайського приміського сполучення перевозять мільйони пасажирів і завжди переповнені. Підземне метро Калькутти може щодня перевозити 1,7 мільйона пасажирів. Ченай (колишній Мадрас) — перше індійське місто, у якому почала працювати система наземної залізниці. Нещодавно впровадили такі новинки, як комп’ютеризований продаж квитків та інформаційні кіоски. Така мережа залізниць — це навдивовижу діяльний та прогресивний велетень.

Жваві «іграшкові поїзди»

Щоб сховатись від спеки, британські колоністи часто подавалися в гори. Прагнення дістатись туди якомога швидше посприяло спорудженню гірських залізниць з «іграшковими поїздами». Невдовзі після цього подорожі здійснювалися значно швидше, ніж на конях чи в критих ношах, які називають паланкіном. Наприклад, «іграшковий поїзд» на півдні Індії везе пасажирів до гірського масиву Нілгірі або Блу-Маунтинс з середньою швидкістю 10,4 кілометра за годину. Можливо, він — найповільніший поїзд в Індії. Однак подорож вздовж чайних та кавових гірських плантацій до Кунура, залізничної станції на висоті 1712 метрів, неймовірно захоплива! Колія, яка побудована в останні десятиліття XIX сторіччя і яка має 208 поворотів та 13 тунелів, є дуже стрімкою: кожні 12 метрів поїзд піднімається догори на 1 метр. Тут застосовано систему зубчастої залізниці. Зубчасті рейки діють, як драбина, по якій здіймається локомотив, штовхаючи перед собою потяг. Ця колія — одна із найдавніших і найстрімкіших у світі колій із зубчастим рейковим зчепленням.

Дарджилінгська гімалайська залізниця з крутістю підйому 1 метр на кожних 22,5 метра шляху тягнеться до Ґуму, найвищої в Індії залізничної станції, яка розташована 2258 метрів над рівнем моря. Тут поїзди рухаються по колії, ширина якої лише 61 сантиметр.  Прокладений шлях має три спіральні кільця і шість довгих зигзагів. Найбільш відома її ділянка, кільце Бетесіе, спокушує пасажирів вистрибнути з поїзда, видертися вверх по вкритих травою схилах і після того, як потяг поверне, знову заскочити у вагон. Кульмінаційним моментом подорожі є краєвид Канченджанга, третьої найвищої у світі гори. У 1999 році ЮНЕСКО надало цій залізниці статусу світової спадщини, що до певної міри захистить її майбутнє.

Щоб дістатися до Шімли, потяг проходить через 102 тунелі, переїжджає 869 мостів і робить 919 поворотів — і все це всього за 95 кілометрів! Шімла, яка слугувала літньою столицею Індії за часу британської колонізації, розміщена на висоті 2200 метрів. Великі вікна і прозора склопластикова стеля вагонів дозволяють бачити мальовничу місцевість. Справді, «іграшкові поїзди» приносять велике задоволення. Оскільки вартість проїзду досить низька, гірські залізниці, на жаль, зазнають збитків. Любителі залізниць сподіваються, що вдасться знайти якийсь вихід і ці жваві поїзди буде збережено.

Довга поїздка потягом

Кажуть, що поява залізниці в Індії позначила «кінець однієї доби і початок іншої» та «об’єднала Індію, і з того часу жоден проект не зробив чогось подібного». Дійсно, при бажанні ви можете сісти на поїзд у місті Джамму, біля підніжжя Гімалаїв, і зійти в Кен’єкумарі, найпівденнішій точці Індії, де сходяться Аравійське море, Індійський океан та Бенгальська затока. За 66 годин ви побуваєте у 12 штатах і проїдете 3751 кілометр, не витративши на квиток більше 15 доларів, навіть коли матимете квиток у спальний вагон. Також ви познайомитеся з привітними, балакучими людьми різних культур і побачите багато гарних краєвидів цієї захопливої країни. Тому замовляйте квиток, і приємної вам подорожі!

[Рамка на сторінці 14]

Ті стародавні цеглини

За часу британського панування (1757—1947) залізниці Індійського субконтиненту стали ідеальним засобом для перевезень війська на далекі відстані. Протягом трьох років після урочистого відкриття першого в Індії потяга інженери прокладали колію між містами Карачі та Лахор (сьогодні Пакистан). Для того щоб зробити колію стійкою, зазвичай використовували щебінь. Хоча у місцевості, через яку проходила залізниця щебеню не було, проте біля села Хараппа робітники знайшли обпалені цеглини. Шотландські інженери Джон і Вільям Брентон вирішили, що каміння можна замінити цеглою, і навіть зекономити фінанси. Викопуючи величезні поклади цегли, робітники знайшли глиняні статуетки і печатки з написами незрозумілою мовою, але це не зупинило важливої праці будівництва. На цеглинах Хараппи було прокладено 160 кілометрів колії. Згодом, через 65 років, археологи старанно розкопали місцевість і знайшли залишки дивовижної цивілізації рівнини Інду, яка існувала понад 4000 років тому і була сучасницею стародавньої Месопотамії!

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 16]

КОНКАНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ Сучасне диво

Конкан — це смуга землі між Аравійським морем та гірським хребтом Сах’ядрі на західному узбережжі Індії. У найширшому місці вона має 75 кілометрів. Простягаючись на південь від Мумбая, торговельного центру Індії, до великого порту Мангалуру, Конкан займає вигідне комерційне положення. Протягом століть у прибережних портах велася внутрішня і зовнішня торгівля. Однак подорожувати морем, особливо протягом дощового сезону, було небезпечно. У цей період річки також ставали несудноплавними. Щоб обійти природні перешкоди, сухопутними дорогами і залізницею доводилось робити велике коло. Мешканці Конкана прагнули мати прямий шлях вздовж узбережжя, аби швидко доставляти на великі ринки товари, зокрема ті, що легко псуються. Який знайшли вихід?

Залізниця Конкан стала найбільшим залізничним проектом на субконтиненті у XX столітті. Що входило в цей проект? Спорудження 760-кілометрової колії з насипами заввишки 25 метрів і ровами до 28 метрів. Будівництво понад 2000 мостів, у тому числі найвищого в Азії 64-метрового віадука Панвел Наді, зведеного через долину завширшки 500 метрів, а також моста завдовжки 2065 метрів через ріку Шараваті. Щоб маршрут колії був якомога прямішим, необхідно було прокласти через гірський хребет 92 тунелі, 6 з яких завдовжки понад 3,2 кілометра. По суті, один із них сьогодні є найдовшим тунелем Індії. Це тунель Карбуда, його довжина становить 6,5 кілометра.

Проблем під час будови вистачало: заливні дощі, обвали, зсуви, тверда скеля, через яку мали проходити тунелі, а найгірше — м’які, наче зубна паста, ґрунти. Щоб подолати усі ці природні перешкоди вимагалось інженерних умінь і доброї техніки. Вже саме забезпечення різних систем вентиляції разом з іншими заходами безпеки в тунелях становило нелегке завдання. Потрібно було купити землю у понад 42 000 власників і докласти великих зусиль, аби юридично все оформити.

Однак 26 січня 1998 року перший потяг на залізниці Конкан вирушив у дорогу. Від початку будівництва цієї залізниці пройшло 7 років, і для такого велетенського проекту цей термін був рекордним. Шлях від Мумбая до Мангалуру став на 1127 кілометрів коротшим від колишнього обхідного, а часу на подорож витрачається на 26 годин менше. Залізниця Конкан відкрила нові мальовничі краєвиди для мандрівників, нові захопливі місця для туристів і поліпшила економічне життя мільйонів людей.

[Карта]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

МУМБАЙ

Мангалуру

[Ілюстрація]

Віадук Панвел Наді, найвищий міст в Азії.

[Відомості про джерело]

Dipankar Banerjee/STSimages.com

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 16]

«КАЗКОВА КОРОЛЕВА»

Найдавніший у світі досі справний паровоз називається «Казкова королева». Він був побудований 1855 року в місті Лідс (Англія) інженерною фірмою Кітсона, Томсона і Х’юетсона. Локомотив возив поштові потяги зі станції Гаура, що біля Калькутти, до Ранігандж у Бенгалії. В 1909 році він став експонатом Національного залізничного музею у Новому Делі, і з того часу приносив задоволення шанувальникам залізниці. Проте на святкуванні 50-ї річниці незалежності Індії, цей вірний старий паровоз було знову запущено на колію. Починаючи з 1997 року, експрес «Казкова королева» перевозить туристів, з пихтінням долаючи 143-кілометрову відстань між Делі та Алваром у штаті Раджастхан.

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 17]

Індія пропонує РОЗКІШ І ШВИДКІСТЬ!

РОЗКІШ Індія — стародавня країна. У минулому вона була досить заможною. Виняткові екскурсії залізницею дають можливість зазирнути в її історію. Це недешеве, однак приємне задоволення. «Палац на колесах» поставили на рейки в 1982 році. Його тягне паровий локомотив. Реставровані розкішні вагони, в яких їздили махараджі та намісники королів, нагадують атмосферу, яка колись тут панувала. Білі перламутрові стіни вагонів, ззовні облицьовані тиком з Бірми, кришталеві люстри та яскрава парча випромінюють пишноту. Розкішні спальні купе, їдальні, кімнати для відпочинку та бібліотека, надзвичайні страви за рецептами різних країн і обслуговуючий персонал, одягнений в лівреї, дають можливість пасажиру відчути себе вельможею.

У 1995 році змінилася ширина колії, тому було збудовано новий «Палац», а старі вагони відійшли в минуле. Новий розкішний потяг, який назвали «Королівський схід», продовжує рухатися по метровій колії у західних штатах Гуджарат і Раджастхан. Ті поїзди подорожують здебільшого вночі, а вдень їхні пасажири оглядають визначні місця. Пасажири переїжджають через велику пустелю Тар з її стародавніми фортами, фортецями та храмами. Можна проїхатись барханами на верблюді, а до знаменитого форту Амбер дістатися на слоні. Поруч розташований Джайпур, Рожеве Місто, яке має багату історію і славиться коштовним камінням та ремеслами. У програму екскурсії входять також пташині, тигрові заповідники та оселя азіатських левів, єдиних, які залишилися в дикій природі. Вважайте, не пропустіть палац біля озера в Удайпурі і, звичайно ж, відвідайте Тадж-Махал! Завдяки усім цим місцевостям подорож залізницею є незабутньою.

ШВИДКІСТЬ Сто шість швидкісних міжміських потягів індійської залізниці, хоч і не можуть змагатися з подібними поїздами Франції та Японії, все ж здатні забезпечити швидкі та зручні далекі подорожі. Долаючи майже 160 кілометрів за годину, поїзди «Радждані» і «Шатабді» є конкурентами повітряного транспорту щодо зручностей та обслуговування. Вагони обладнані кондиціонерами, сидіннями, які розкладаються, або зручними спальними місцями. Їжа, легкі закуски та напої, постіль, питна вода та медичне обслуговування входить у вартість квитка на ці престижні поїзди.

[Карта]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Джайпур

Удайпур

[Ілюстрації]

Хава-Махал, Джайпур.

Тадж-Махал, Агра.

«Королівський схід».

Усередині «Палацу на колесах».

[Відомості про джерело]

Hira Punjabi/STSimages.com

[Карта/Ілюстрації на сторінці 13]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

НОВИЙ ДЕЛІ

[Ілюстрації]

Декотрі найбільші залізничні лінії.

Паровий (Завар).

Паровий (Дарджилінгська гімалайська залізниця).

Електричний (Агра).

Електричний (Мумбай).

Дизельний (Хайдарабад).

Дизельний (Шімла).

[Відомості про джерело]

Карта: © www.MapsofIndia.com

[Карта/Ілюстрація на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

МУМБАЙ

[Ілюстрація]

Станція Черчгейт (Мумбай).

[Відомості про джерело]

Sandeep Ruparel/STSimages.com

[Карта/Ілюстрація на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Масив Нілгірі

[Ілюстрація]

Паровоз штовхає догори нілгірський «іграшковий поїзд».

[Карта/Ілюстрації на сторінці 18]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Дарджилінг

[Ілюстрації]

Кільце Бетесіе, де залізнична лінія проходить сама над собою.

Вид на гору Канченджанга з кільця Бетесіе.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 14]

Поїзди на сторінках 2, 13 та посередині 15-ї, а також на сторінках 16—18: Reproduced by permission of Richard Wallace