Довгий сон ведмедиці

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФІНЛЯНДІЇ

ПЕРЕЛІТНІ птахи безпомилково провіщають прихід осені у північні краї. Рятуючись від морозів, летять у вирій стрункі журавлині клини та зграї шпаків, що жваво махають крильми. У той самий час незграбний бурий ведмідь тиняється туди-сюди і теж намагається вирішити проблему: як вижити, коли зів’януть усі рослини, замерзне ґрунт і все навкруги вкриється снігом? Пернаті собі легко зарадять, але ж бурий ведмідь не бігтиме лісами та пустелями у теплі краї.

Проте вирішення проблеми існує, і досить вдале: влітку ведмідь наїдається із запасом на цілу зиму, а потім засинає до весни. Однак не так це легко, як може здаватись. Уявіть людину, що не їла і не пила протягом півроку. Розгляньмо деякі дивовижні фази зимової сплячки ведмедиці.

Напружене літо

Щоб бути в змозі кілька місяців не їсти, ведмедиця мусить заздалегідь накопичити енергію. Тим-то вона і не дбає про фігуру. Головна її мета — мати побільше жиру під шкірою (у деяких місцях до 8 сантиметрів). Найбільше ведмедиця полюбляє солодкі ягоди, але харчами не перебирає. З’їдає усе, що трапляється — коренеплоди, малих ссавців, рибу та мурашок. Восени її вага збільшується зі 130 кілограмів до 160 і тоді третину маси ведмедиці складає жир (самець, буває, важить до 300 кілограмів). Перш  ніж поринути у сон, ведмедиця перестає їсти та звільняє кишківник. Їсти і випорожнюватись вона буде лише приблизно через півроку.

Придатне місце для барлогу — печера, покинутий мурашник або яма під коренями дерева. Головне, щоб місцина була тиха, ніхто ж бо не любить, коли заважають спати. Клишоногі збирають гілки ялини, мох, дерен та іншу «постільну білизну», щоб у барлозі було затишно і приємно. «Спальня» не набагато більша за кремезне тіло господаря. З приходом зими барліг вкриється снігом і залишиться тільки отвір для вентиляції, помітний лише для уважного ока.

Відпочинок

У справжню зимову сплячку впадають деякі малі ссавці, як-от їжаки, кажани та соні. Більшу частину зими ці тварини перебувають у стані подібному до смерті, коли температура тіла не дуже відрізняється від навколишньої. А температура тіла ведмедя спадає тільки на 5 градусів, отже його сон не дуже глибокий. Це не є стан повної непритомності. «Ведмідь переважно щодня підіймає голову та змінює позу»,— розповідає професор Раймо Хісса, який вивчає зимовий сон ведмедів уже багато років в університеті міста Оулу (Фінляндія). І все ж ці тварини рідко коли виходять зі свого барлогу в середині зими.

Взимку життєві процеси в організмі ведмедів відбуваються в режимі економії. Кількість серцевих скорочень стає меншою ніж 10 за хвилину, сповільнюється метаболізм. Коли ведмедиця із задоволенням посапує уві сні, у дію вступає важливий процес спалювання жиру. Жирова тканина розщеплюється і постачає організму необхідні калорії та воду. Хоч життєві функції і сповільнені, все ж утворюється певна кількість кінцевих продуктів обміну речовин. Як же ведмедиці позбутися їх і не забруднити барліг? Річ у тім, що її організм не виводить відходи назовні, а переробляє!

Професор Хісса розповідає: «Сечовина всмоктується з нирок та сечового міхура в кров і переходить у кишківник, де бактерії гідролізують її в аміак». Ще цікавіше те, що аміак потрапляє у печінку, де з нього формуються нові амінокислоти, тобто головні складові протеїнів. Отже, протягом довгого періоду сплячки організм ведмедя живиться завдяки переробці кінцевих продуктів обміну речовин у потрібні для життя компоненти.

У давні часи люди полювали на ведмедів, коли ті були у барлогах. Звичайно, сонна тварина ставала легкою здобиччю. Знайшовши барліг, люди на лижах оточували його, утворюючи коло. Потім ведмедя пробуджували і вбивали. Однак тепер зимове полювання на ведмедів заборонене майже в усій Європі через його жорстокість.

Нове життя

Самці відпочивають усю зиму, спокійнісінько перевертаючись із боку на бік, а от ведмедиці мають особливе заняття. Ведмеді паруються на початку літа, але запліднені яйцеклітини не розвиваються, доки мама не піде спати. Коли ж починається зимова сплячка, ембріон кріпиться до стінки матки і починає рости. Вже через два місяці, тобто у грудні чи січні, температура тіла ведмедиці трохи підвищується, і вона приводить двох — трьох малят. Відтак температура спадає, але не нижче тієї, що була перед пологами. Батько не бачить, як народжуються його нащадки, а коли б і побачив, то певно неабияк розчарувався. Дужий самець навряд чи визнає своїми дітьми безпомічних крихіток, що важать не більше 350 грамів.

Матуся годує малят поживним молоком, і це ще більше виснажує її. Ведмежата ростуть  швидко, і навесні, маленькі та мохнаті, вони вже важать близько п’яти кілограмів. Отож у невеличкому ведмежому помешканні життя ще й як вирує.

Весна

Березень. Відступила зимова холоднеча, тане сніг, повертаються птахи. Наприкінці місяця ведмеді вибираються зі своїх барлогів. Ведмедиці ж відпочивають на кілька тижнів довше: мабуть, вони таки втомилися з малятами.

Після довгого сну від вгодованої восени ведмедиці залишається сама шкіра та кістки. Її жир розтанув, наче сніг. Але зрештою вона у гарній формі — жодних пролежнів, судом і остеопорозу. Вийшовши з барлогу, ведмедиця через якийсь час позбавляється фекальної пробки, що утворилась із кінцевих продуктів метаболізму. Ведмеді не їдять ще приблизно два — три тижні, бо організму потрібно відновитися. Ну і, звичайно, після цього вони неабияк зголодніли. Однак природа теж щойно прокидається, тож у лісі небагато що знайдеться на поживок. Клишоногі беруться до личинок та жуків, старих туш і, буває, полюють навіть на оленя.

Зрозуміло, що ведмедиця має виховати зі своїх малят справжніх ведмедів, а поки що вона береже їх як зіницю ока. Стародавня приказка каже: «Ліпше спіткати обездітнену ведмедицю, що кидається на людину, аніж нерозумного в глупоті його» (Приповістей 17:12). Звичайно, краще ні того, ні того не спіткати. «Мама-ведмедиха сильно клопочеться біля малят. Коли наближається самець, вона мерщій відправляє діточок на дерево, бо він, навіть [якщо це] і батько, може завдати їм шкоди»,— розповідає професор Хісса.

Наступної зими ведмедиця бере малят до себе у барліг. А ще через рік, коли вони вже не ссуть молоко, мають знайти собі свої барлоги, адже тоді для матусі настане пора привести новий виводок ведмедят.

Багато чого люди вже знають про складне явище зимового сну ведмедів, але не менше дивовижних особливостей залишається загадкою. Чому восени ведмідь стає млявим і втрачає апетит? Чому у нього не розвивається остеопороз? Нелегко розгадати секрети ведмедя, але це й зрозуміло. Ніхто ж бо не любить втручань у приватне життя!

[Рамка на сторінці 20]

Вивчення зимового сну ведмедів

Зоологічний факультет університету в місті Оулу протягом кількох років проводив вивчення фізіологічних механізмів, за допомогою яких тварини пристосовуються до холоду. Вивчення європейського бурого ведмедя почалося 1988 року, з того часу вчені спостерігали за 20 ведмедями. Для них у звіринці університету влаштували спеціальний барліг. Про температуру тіла, обмін речовин і поведінку, а також про зміни в крові та гормональні зміни протягом зимової сплячки дізнаються завдяки комп’ютерам, аналізам та відеокамері. Фінляндські дослідники співпрацюють з університетами інших країн, навіть далекої Японії. Вчені сподіваються, що в результаті їхньої роботи буде виявлено інформацію, яка була б корисною для вирішення проблем фізіології людини.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Барліг ведмедиці.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Солодкі ягоди.