Народи й далі не бажають вчитися

«Якщо б люди могли вчитися з історії, які б повчальні уроки вона нам дала! На жаль, пристрасті й ідеї настільки засліплюють нам очі, що досвід, наче ліхтар на кормі, освітлює лише пройдений нами шлях» (Семюел Тейлор Колрідж).

ЧИ ВИ погоджуєтеся з англійський поетом Семюелем Колріджем? Чи може відданість ідеї настільки засліпити нас, що ми повторимо страшні помилки минулих поколінь?

Хрестові походи

Задумаймося, наприклад, над тим, що чинили люди під час хрестових походів. У 1095 році н. е. папа Урбан II закли́кав «християн» відібрати в мусульман Святу землю. На цей заклик відгукнулися королі, дворяни, лицарі й звичайні люди з усіх держав, що підкорялися папському престолу. За словами одного середньовічного історика, «навряд чи під законом Христа був якийсь народ», котрий не став би з готовністю й ревністю готуватись до походу.

Як зазначає історик Зое Олденбур, більшість хрестоносців «свято вірили, що, вбравши одяг з хрестом, вони вступали на службу до самого Бога». За словами Олденбур, вони вважали себе «ангелами, які знищують дітей Диявола». Крім того, як говорить письменник Браєн Моінеган, ці воїни були глибоко переконані, що «коли загинуть, то отримають у небі корону мученика».

Можливо, хрестоносці й не здогадувалися, що їхні вороги мали подібні переконання. У книжці «Коротка історія світу» (англ.) історик Дж. Робертс пише, що мусульманські солдати йшли на битву, впевнені у тому, що воюють за Бога і що «смерть у бою з невірними відкриває шлях до [небесного] раю».

Воїнів по обидвох сторонах переконували, що саме вони воюють за справедливість і саме їх схвалює й благословляє Бог. Релігійні й політичні керівники утверджували такі ідеї, розпалюючи пристрасті у своїх підданих. Внаслідок цього обидві сторони чинили страшенні звірства.

Що то були за люди?

Хто ж чинив ці жахіття? Переважно це були звичайні люди, які майже нічим не відрізнялися від наших сучасників. Безсумнівно, багатьох на такі вчинки штовхав ідеалізм та бажання встановити справедливість. Засліплені пристрастями, вони ніби не розуміли, що їхня боротьба  за «справедливість» приносить сотням тисяч невинних чоловіків, жінок та дітей лише несправедливість, горе й страждання.

Чи ж не повторювалося подібне безліч разів протягом історії? Чи харизматичні провідники не кидали у вир жорстоких, нещадних воєн проти своїх релігійних чи політичних противників незліченні мільйони людей, які б за звичайних умов ніколи не пішли на такі звірства? Заклики до бою по обидвох сторонах конфлікту, а також твердження «З нами Бог» узаконювали брутальне придушення політичних та релігійних опонентів. Цією відпрацьованою схемою послуговувалися тирани протягом багатьох століть. І вона, за словами Моінегана, «служила «творцям» Голокосту і сучасних етнічних чисток так само добре, як колись організаторам першого хрестового походу».

Але ви, можливо, скажете, що сьогодні свідомі люди не дозволять, аби ними так маніпулювали. Ми ж тепер більш цивілізовані. І так би мало бути. Однак чи дійсно люди навчилися чогось з минулого? Хто, уважно розглянувши історію минулого століття, зможе чесно сказати «так»?

Перша світова війна

Методи підбурювання людей, до яких вдавалися організатори хрестових походів, було використано також у часі Першої світової війни. За словами Робертса, «одним із парадоксів 1914 року є те, що в кожній країні маса людей усіх партій, вірувань і націй на диво охоче і з радістю йшла на війну».

Чому ж маси звичайних людей «охоче і з радістю йшли на війну»? Тому що вони, подібно до своїх попередників, дозволили, аби їхні принципи й переконання сформувалися під впливом тогочасних філософій. І хоча когось, можливо, надихали ідеї народної волі й справедливості, все ж основною спонукою багатьох було зухвале переконання у тому, що їхня нація вища, а отже й має право панувати над іншими.

Внаслідок впливу філософії ці люди вірили, що війна є невід’ємною частиною природного процесу розвитку суспільства — така собі «біологічна необхідність». Письменник Філ Вільямс каже, що «соціальний дарвінізм» сприяв розвитку ідеї, ніби війна — це правомірний спосіб «знищити види, які не варті того, щоб жити».

Кожен, звичайно, вважав свої ідеї правильними. І до чого це призвело? Як говорить письменник та історик Мартін Гілберт, протягом Першої світової війни «уряди розпалили вогнище расизму, націоналізму й мілітаризму» і люди, засліплені ідеями, пішли за ними. Економіст Джон Кеннет Ґелбрейт у час тієї війни виростав у канадському селі. Він розповідає, що всі довкола тоді говорили, що «конфлікт у Європі страшенно безглуздий» і що «розумні люди... на такий божевільний крок не підуть». Але вони таки пішли. І який був наслідок цього? У безглуздому кровопролитті, яке згодом назвали Першою світовою війною, загинуло понад дев’ять мільйонів солдатів і коло 60 тисяч з них були канадцями.

 Так нічого й не навчилися

Не минуло й двадцяти років, як з появою фашизму і нацизму знову почав оживати той самий дух. Х’ю Персел пише, що, «намагаючись розбурхати пристрасті людських мас», фашисти використовували «традиційні засоби пропаганди: символи та міфи». Особливо впливовим виявилося поєднання релігії й політики — прохання Бога в молитвах поблагословити військо.

Великим «знавцем психології натовпу та блискучим оратором» був Адольф Гітлер. У книжці «Гітлер і нацизм» (англ.) Дік Ґіері каже, що Гітлер, подібно до багатьох народних вождів минулого, вірив, що «натовпом керує не розум, а емоції». І він грав на цій людській слабкості, хитро використовуючи старий як світ метод,— скеровував ненависть народу проти спільного ворога. До цього методу він вдався, коли, як пише Персел, «спрямував страх і гнів німців проти євреїв». Гітлер принизливо звинуватив євреїв у тому, що вони «псують німецьку націю».

Найжахливішим в історії тієї доби є той факт, що мільйони, здавалося б, порядних людей вдалося досить легко підбурити до масових душогубств. «Як могли мешканці нібито цивілізованої країни не лише терпіти, але й стати причетними до страшних звірств нацистської держави?» — запитує Ґіері. І це була не тільки «цивілізована» країна, а й християнська! Сталося так тому, що люди охочіше слухалися людських філософій та ідей, аніж вчення Ісуса Христа. А скільки інших щирих ідейних осіб втяглися у різні звірства вже після Другої світової війни!

«Досвід та історія,— каже німецький філософ Георг Гегель,— виявляють, що народи й уряди так нічого і не навчилися з помилок минулого, а якщо й взяли для себе якийсь урок, то не застосовували його в житті». Багато може не погоджуватися з філософією Гегеля, однак важко заперечити вищенаведені слова. На жаль, складається враження, що людям ніяк не вдається навчитись чогось з історії. Проте чи й ви мусите йти їхніми слідами?

Перш за все, слід зрозуміти, що, аби не повторювати трагічних помилок минулих поколінь, потрібно покладатися не на хиткі людські філософії, а на щось надійніше. Але на що? Більше як за тисячу років до хрестових походів учні Ісуса Христа показали, якою повинна бути справжня християнська дорога — єдина розумна дорога життя. Проаналізуймо, що вони робили, аби не втягнутись у тодішні криваві конфлікти. Однак чи реально, щоб сьогодні народи навчилися наслідувати правдивих християн і уникати воєн? І як Бог, незважаючи на дії людей, покладе край людським стражданням?

[Ілюстрації на сторінці 6]

Людські війни відзначалися брутальністю і жорстокістю й принесли багато страждань.

 [Ілюстрації на сторінці 7]

Вгорі: біженці в охопленій війною місцевості.

Як міг, здавалося б, цивілізований народ стати причетним до такого жахливого звірства?

[Відомості про джерела]

Руандійські біженці: UN PHOTO 186788/J. Isaac; падіння Всесвітнього торговельного центру: AP Photo/Amy Sancetta