Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Чого можна навчитися від перших християн

Чого можна навчитися від перших християн

Чого можна навчитися від перших християн

«Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Колосян 2:8).

ЦИМИ словами апостол Павло попереджував християн першого століття, як небезпечно сліпо покладатися на людську філософію. Вони могли або триматися надійного керівництва Ісуса та його апостолів, тобто вчення, благотворну дію котрого вони вже відчули, або ж піддатися згубному впливу мінливих людських теорій, які принесли горе й страждання мільйонам осіб (1 Коринтян 1:19—21; 3:18—20).

Життя «за Христом»

Понад тисячу років тому хрестоносці так і не змогли зрозуміти, що жити «за Христом» — це щось більше, ніж лише заявляти про свою вірність Ісусу Христу (Матвія 7:21—23). Треба жити в цілковитій гармонії з вченням Ісуса, записаним у натхненому Божому Слові, Біблії (Матвія 7:15—20; Івана 17:17). «Як у слові Моїм позостанетеся,— сказав Ісус Христос,— тоді справді Моїми учнями будете» (Івана 8:31). Він також говорив: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35).

Хрестоносці, щиро кажучи, були зведені «марною оманою за переданням людським». І зовсім не дивно, що звичайні люди піддались обману, адже їхні релігійні провідники, навіть єпископи, «ставали відомими вояками». В «Енциклопедії біблійної, теологічної та церковної літератури» (англ.) Мак-Клінтока і Стронґа говориться: «Військовий дух був настільки поширений серед духівництва, що, як тільки з’являлась можливість десь поживитися, служителі церкви завжди були готові кинутися в бій».

Але що призвело до такої прикрої ситуації? Після смерті християнських апостолів першого століття провідники відступницької церкви, як і передрікало Боже Слово, стали дедалі сильніше відхилятися від Христових учень (Дії 20:29, 30). Через своє зіпсуття церква зрештою почала чимраз більше співпрацювати з державою. У четвертому столітті римський імператор Константин уже на смертному ложі нібито навернувся на християнство. І тоді, як зазначається у згаданій раніше енциклопедії, «ідольські штандарти замінили прапорами з хрестом і служба у війську стала обов’язком кожного християнина».

Насправді ж християни не мали такого обов’язку. Але, піддавшись «хитрим доказам» людської філософії, вони грубо порушили саму суть Христових вчень (Колосян 2:4, Турконяк). Декотрі фальшиві аргументи вже довгий час використовуються, щоб виправдати війни й конфлікти. Однак, як говориться у тій самій енциклопедії, для людини гуманної або побожної участь у «диявольських війнах, що систематично велися в минулому й ведуться нині... ніяк неможливо узгодити з... християнськими принципами».

Історія нехристиянських релігій також заплямована війнами. Їхні прихильники, подібно до прихильників церков так званого християнства, через національні, політичні й релігійні розбіжності вбивали членів не лише інших релігій, але й навіть власних. Часто з метою навернення на свою релігію вдавалися до погроз або насилля. А дехто, щоб досягти власних цілей, брав участь у жахливих масових вбивствах. Тож нехристиянські релігії нічим не відрізняються від церков загальновизнаного християнства.

Окремі від світу

Як християнам у першому столітті вдавалося не брати участі в тодішніх кровопролитних війнах і політичних справах? Завдяки двом головним принципам. В основі першого лежав наказ Ісуса, спрямований до апостола Петра, коли той вихопив меч, щоб захистити вчителя: «Сховай свого меча в його місце, бо всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:52). Підґрунтям другого принципу служила відповідь Ісуса на запитання Пилата про Царство. Ісус сказав: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси» (Івана 18:36).

А як перші християни застосовували ці принципи? Вони трималися окремо від світу, залишаючись повністю нейтральними в політичних і військових справах (Івана 15:17—19; 17:14—16; Якова 4:4). Учні Ісуса відмовлялися підіймати зброю проти своїх ближніх. Тож цілком зрозуміло, що перші християни не підтримували ані єврейських націоналістичних рухів, ані імператорської армії Риму. У той же час вони не намагалися вказувати політичним керівникам, що́ ті мають робити, оскільки відповідальність за державні справи лежала саме на тих діячах (Галатів 6:5).

Юстин Мученик написав у другому столітті н. е., що християни вже ‘перекували мечі свої на лемеші’ (Михея 4:3). А Тертулліан, відповідаючи тим, кому не подобалася християнська позиція, запитав: «Чи було б правильно ставати солдатом і з мечем йти на свого ворога, якщо Господь проголосив: «Хто візьме меча, від меча і загине»?»

«Бога повинно слухатися більш, як людей»

Однак від того, що християни не йшли на війну, їм жилося зовсім не легше. Така позиція суперечила тогочасним поглядам. Її висміював Цельс, противник християнства. На його думку, кожен мав ставати до військових лав, якщо цього вимагала влада. Але всупереч жахливій ворожості, ранні християни не погоджувалися приймати жодної людської філософії, яка суперечила б вченням Христа. «Бога повинно слухатися більш, як людей»,— казали вони (Дії 4:19; 5:29).

Свідки Єгови в наші дні наслідують їхній приклад. Приміром, у нацистській Німеччині вони рішуче відмовилися брати участь у кривавих гітлерівських війнах. Свідки зносили жахливе переслідування, навіть йшли на смерть, але не порушували християнського нейтралітету. Як засвідчують документи, через те, що вони дотримувалися біблійних принципів, нацисти «половину з них кинули до в’язниць та концтаборів, а четверту частину стратили» («Of Gods and Men»). Тому серед десятків мільйонів осіб, які загинули в Другій світовій війні, не було жодної, яку б убив Свідок Єгови. Свідки швидше були готові пожертвувати власним життям, аніж відібрати чиєсь. Багато з них власне так і зробили.

Чого можна навчитись

Тож чого нас вчить минуле? Наприклад, того, що людська філософія завжди призводила до ненависті й кровопролить між націями та народами. В Екклезіяста 8:9 справедливо сказано: «Запанувала людина над людиною на лихо для неї». А основна причина людських проблем виявлена в Єремії 10:23, де Боже Слово говорить: «Не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком». Дійсно, Бог не створив людей із вмінням успішно жити без нього. Вони не наділені такою здатністю. І ціла історія підтверджує цей факт.

Самі ми не змінимо того, що роблять провідники народів, повторюючи трагедії минулого, і в нас немає вповноважень переконувати їх вибрати інший шлях. Але ми також не повинні вподібнюватися до них і брати участь у війнах. Ісус сказав про своїх послідовників: «Вони не від світу, як і Я не від світу» (Івана 17:14). Щоб не бути замішаними у конфлікти цього світу, потрібно пильнувати, аби нашим життям керувало Боже Слово, Біблія, а не мінливі ідеї людської філософії, що нагадують сипучі піски (Матвія 7:24—27; 2 Тимофія 3:16, 17).

Чудове майбутнє

Боже Слово, на яке ми цілком можемо покладатися, не лише проливає світло на минуле й теперішнє. Воно також дає надійне керівництво для майбутнього і чітко показує, який намір має Бог щодо нашої планети (Псалом 119:105; Ісаї 46:9—11). Він не дозволить людям знищити Землю, безглуздо зловживаючи тими колосальними силами, які дала їм у руки наука й техніка. Бог подбає, щоб сповнився його початковий намір і на нашій планеті запанували райські умови (Луки 23:43).

Біблія говорить, що тоді «замешкають праведні землю, і невинні зостануться в ній, а безбожні з землі будуть вигублені, і повириваються з неї невірні» (Приповістей 2:21, 22). А станеться це незабаром, оскільки наші важкі часи свідчать, що ми живемо в «останні дні» сучасної злої системи речей (2 Тимофія 3:1—5, 13). Ці останні дні вже, безперечно, полічені і наближаються до кінця. Біблійне пророцтво навчає нас: «Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (1 Івана 2:17; Даниїла 2:44).

Невдовзі Бог ‘знищить тих, хто нищить землю’ і замінить сучасний брутальний світ новим, де ‘правда пробуває’ (Об’явлення 11:18; 2 Петра 3:10—13). Тоді праведні побачать сповнення пророцтва: «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Об’явлення 21:1—4). Війни й насилля минуть назавжди, коли повністю виконається пророцтво з Ісаї 2:4: «Мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни». У вас теж буде таке чудове вічне майбутнє, якщо навчитеся засвоювати уроки історії (Івана 17:3).

[Вставка на сторінці 11]

Свідки Єгови вчаться від християн першого століття.

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]

Ісус сказав, що його Царство не є частиною цього світу.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Боже Слово обіцяє вічне життя в досконалості на райській землі.