Шлях вказували зорі

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА НА ГАВАЯХ

ЗА СОТНІ років до того, як Христофор Колумб перетнув Атлантичний океан, полінезійці на дерев’яних каное вже долали тисячі кілометрів Тихого океану, плаваючи серед островів полінезійського трикутника. Як давні полінезійці відкрили численні групи островів цього величезного регіону? Чи вони знайшли їх випадково?

Якщо полінезійці плили цілеспрямовано, то як же вони визначали свій шлях, не маючи карт, магнітних компасів та інших приладів, що були на озброєнні західних мореплавців?

Знайшовши відповіді, ми не тільки дізнаємось, наскільки винахідливими були полінезійські мореплавці, але й навчимося більше цінувати гармонійну будову землі та всесвіту.

Перші дві теорії

Не всі дослідники погоджуються з тим, що полінезійці спеціально відвідували острови. Норвезький мандрівник Тур Хейєрдал припустив, що цей народ походить з Південної Америки і потрапив на острови Тихого океану завдяки океанським течіям та вітрам.

Для перевірки цього припущення Хейєрдал з командою п’ятьох скандинавів вирушив у плавання від західного берега Перу на плоту з бальсового дерева. Відважні дослідники доплили до Тихого океану, а там течії понесли пліт на захід. Через 101 день, подолавши 7000 кілометрів, вони висадилися на острівці Рароія в архіпелазі Туамоту. Цим оригінальним способом учасники експедиції показали, що люди з Південної Америки могли потрапити в Полінезію за допомогою океанських течій. Однак експеримент Хейєрдала переконав не всіх учених.

З ним не погодився, зокрема, Ендрю Шарп, історик з Нової Зеландії. У своїй книжці «Давні мореплавці в Полінезії» (видана 1963 року англійською мовою) він, посилаючись на численні археологічні та лінгвістичні відкриття, обґрунтував загальноприйняту істориками та експертами теорію західного походження полінезійців. Шарп також відкинув будь-які припущення про те, що полінезійці були вправними мореплавцями.

Ендрю Шарп припустив, що полінезійцям було під силу орієнтуватись лише під час коротких подорожей, і твердив, що вони ніяк не могли визначити свій шлях далі, ніж на 500 кілометрів. На думку цього дослідника, усі острови полінезійці відкрили випадково, коли відпливали на більші відстані.

 Експериментальні плавання

Вважаючи, що Хейєрдал і Шарп недооцінюють навігаційні вміння полінезійців, д-р Дейвід Люїс з Нової Зеландії вирішив продемонструвати ефективність давніх методів судноплавства. У 1965 році Люїс вийшов у відкрите море на сучасному катамарані без компаса і керувався лише зорями, сонцем та океанськими брижами. Він успішно здолав 3000 кілометрів, що пролягли від Таїті до Нової Зеландії! Подорож Люїса підвищила інтерес до традиційних прийомів навігації і давніх подорожей та маршрутів. Одним із тих, кого зацікавило це досягнення, був Бен Фінні.

Професор антропології з Гавайського університету Фінні протягом багатьох років вивчав конструкцію давньополінезійського каное. Він, а також кілька його колег з Полінезійського товариства мандрівників збудували 20-метрове каное з подвійним корпусом і назвали його «Хокулея», що з гавайської перекладається як «зірка втіхи». Хоч «Хокулею» було збудовано із синтетичних матеріалів, а не з таких традиційних, як деревина коа, судно за конструкцією, виглядом та експлуатаційними властивостями повністю відповідало давньому каное.

У перше своє плавання «Хокулея» вирушила 1 травня 1976 року з Гавайського острова Мауї до Таїті. Оскільки полінезійське мистецтво визначати напрямок руху та секрети орієнтації по зорях були втрачені, то експерта з навігації довелось шукати поза Гавайськими островами. Тому в першому плаванні каное «Хокулея» вів мореплавець з Мікронезії, Мау Піайлюґ. Подорож на декілька тисяч кілометрів до острова Таїті тривала 31 день.

Плавання закінчилось успішно і поклало початок культурному відродженню, відновивши зацікавленість давньою навігацією і будуванням каное по всій Полінезії. Згодом відбулися подібні подорожі між такими островами полінезійського трикутника, як Гаваї, Нова Зеландія (також відомий як Аотеароа), Раротонга (один з островів Кука) та острів Пасхи (або Рапануї). Багато з цих подорожей провів гаваєць Найноа Томпсон, учень Піайлюґа.

Давні методи орієнтації

Як же полінезійцям вдавалось вести свої судна тисячі кілометрів без жодних приладів? На думку Деніса Кавахарада з Полінезійського товариства мандрівників, головним орієнтиром для них було сонце. Протягом дня шлях визначали за точками сходу і заходу сонця, а вночі мореплавці вели каное, керуючись точками сходу і заходу зірок.

Навіть якщо в потрібному напрямку жодна зірка не сходить і не заходить, можна орієнтуватися за іншими зірками. Крім зірок мореплавцям допомагають не заблукати Місяць і п’ять планет.

У полудень або хмарної ночі, коли зірок не видно, керувати каное можна за напрямком вітру та брижами (враховуючи точки сходу і заходу сонця). Як говорить Кавахарада, «брижі — це хвилі, які поширюються від районів, де їх утворили вітри або шторми, це теж хвилі, які залишилися після вщухлого урагану».

Тому брижі — знаки надійніші за хвилі, які утворюються вітрами змінних напрямків. Брижі рухаються прямо, тому каное можна скеровувати у бажаному напрямку. Характер коливання каное під час руху за океанськими брижами або проти підказує мореплавцю, куди він пливе.

Існують підстави вважати, що давні полінезійці направляли свої каное, спостерігаючи за небесними тілами та силами природи, і таким чином цілеспрямовано подорожували за тисячі кілометрів від рідних берегів. Однак хоч би якими винахідливими були мореплавці, жоден з їхніх методів не приніс би успіху, якби не закони, що керують небесними  орієнтирами, скажімо, сходом і заходом зірок.

Понад 2700 років тому пророк Ісая прославив Величного Творця Бога Єгову за лад, що панує в небі, написавши: «Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім’ям їх усіх! І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його» (Ісаї 40:26; Псалом 19:2).

Псалмоспівець також був натхнений написати, що Бог «вираховує (...) число зорям, і кожній із них дає ймення» (Псалом 147:4). Полінезійці оцінили впорядкованість розміщення зірок у небі і спромоглися за допомогою їх подорожувати далеко в Тихому океані. Чи це не підтверджує того, що Всесвіт — це плід праці Творця, чий розум і організованість неперевершені?

[Карта/Ілюстрації на сторінці 23]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Фіджі

ПОЛІНЕЗІЙСЬКИЙ ТРИКУТНИК

Гаваї

Самоа

Тонга

Нова Зеландія

острови Кука

Таїті

Маркізькі острови

острови Туамоту

острови Тубуаї

острів Пасхи

[Ілюстрація]

Каное з подвійним корпусом «Гаваїілоа» збудували 1993 року з більш традиційних матеріалів, ніж його сестру «Хокулею».

[Відомості про джерело]

«Гаваїілоа» на сторінках 21 і 23: © Monte Costa