Чи існує вихід?

ЩО ВИ робитимете з непотрібною річчю? «Викину її» — на перший погляд проста і зрозуміла відповідь. Однак позбутися непотребу не завжди легко. Викинути куди? За підрахунками Італійського товариства з охорони довкілля, скляна пляшка, кинута в море, розкладається протягом 1000 років. На противагу цьому паперові серветки — лише три місяці. Цигарковий недопалок забруднюватиме море коло 5 років, поліетиленові мішки —  10—20 років, нейлонові вироби — від 30 до 40 років, консервні бляшанки — 500 років, а полістирол — 1000 років.

Кількість таких відходів надзвичайно зросла. У наш час ринок заполонили різноманітні товари, а світ реклами намагається переконати, що всього цього ми потребуємо. Британська газета «Ґардіан» влучно зазначає: «Рекламодавці допомагають нам задовольнити потреби, про які ми не мали поняття». Справді, людей спонукують купляти найостанніші наявні на ринку товари, щоб часом вони не втратили нагоди спробувати щось нове. А за рекламною термінологією, «нове» означає «ліпше і вищої якості», у той час, як «старе» — це «низькоякісне і застаріле».

Отже, нас часто переконують купувати нові речі, а не ремонтувати старі. У світі панує погляд, що практичніше і вигідніше придбати щось нове, ніж лагодити старе. Деколи це правда. Проте нерідко замінювати старі речі новими дорого і непотрібно.

Нині чимало товарів призначено для того, щоб після використання їх викидати. Можливо, вони не піддаються ремонту — і на це слід зважати, коли здійснюємо покупку. В одному німецькому журналі для споживачів сказано: «Окремі товари дуже швидко виходять з ужитку. Що було модним учора, сьогодні вже не в моді й часто опиняється у смітнику. Таким чином цінна сировина щодня перетворюється у нічого не варте сміття!»

Чи такі необдумані покупки дійсно приносять користь споживачу? Насправді з цього користають торговельні заклади, які прагнуть наповнювати свої касові апарати. У швейцарській щотижневій газеті «Вельтвохе» стверджується: «Якщо кожен буде використовувати свої меблі та автомобіль усе своє життя або навіть вдвічі довше, ніж тепер, то економічний крах гарантовано». Економічний крах аж ніяк не є вирішенням, оскільки внаслідок цього без роботи залишаться також споживачі. Тоді як же розв’язати проблему звалищ сміття?

Викинути, переробити чи скоротити?

Деякі індустріалізовані країни легко вирішують проблему, вивозячи свої відходи у країни, що розвиваються. У певному повідомленні, приміром, говорилося, що «в одній горезвісній місцевості Нігерії знайшли понад 8000 іржавих циліндрів, з яких просочувалось 3500 тонн токсичних хімікатів, забруднюючи ґрунт і ґрунтові води». Зрозуміло: такий спосіб ліквідації відходів не є ані реальним вирішенням проблеми, ані добрим обходженням з іншими.

А що, коли не викидати непотрібні вироби, а переробляти їх для подальшого використання? Такий захід зобов’язує споживачів розподіляти сміття за категоріями. У деяких місцях уряди вже запровадили це. Там вимагається, аби сміття сортували на папір, картон, метал, скло й органічні відходи. Скло у свою чергу треба сортувати за кольором.

Переробка, звичайно, має свої переваги. У книжці «5000 днів на збереження планети» (англ.) зазначається, що завдяки переробці, скажімо алюмінію, «зберігається величезна кількість енергії» і можна «зменшити шкоду, яка завдається довкіллю через відкритий видобуток алюмінієвої руди». У тій же публікації говориться: «На виготовлення паперу шляхом переробки затрачається удвічі менше енергії і в десять разів менше води, ніж зазвичай... Багато відходів можна утилізувати, переробити і повторно використати... Навіть якщо певні галузі промисловості не в стані повторно вживати свої відходи, часом їх можуть використовувати інші... У Голландії система обміну відходами успішно діє вже від початку 1970-х років».

 Замість того щоб шукати способи захоронення відходів, деякі країни зосереджуються передусім на тому, як запобігти їхньому утворенню. У вищезгаданій книжці дається застереження, що «потрібно негайно вживати заходів», якщо людство хоче «полишити марнотратне господарство... і стати ощадливим суспільством, яке доводить до мінімуму відходи і зменшує використання ресурсів».

Проте ті, хто хоче «полишити марнотратне господарство», мають бути готові послуговуватися придбаними товарами настільки довго, наскільки це можливо, і викидати їх лише тоді, коли вони вже не підлягають ремонту. Непотрібні, але ще придатні для вжитку речі треба віддавати особам, котрі будуть користуватися ними. За підрахунками Дармштадтського відділення Інституту прикладної екології (Німеччина), сім’я, яка постійно дотримуватиметься принципу: «використовувати, а не марнувати», викине на 75 відсотків менше сміття, ніж пересічна родина.

Але чи багато сімей дотримуватимуться таких принципів? Малоймовірно. Проблема зі сміттям — це лише верхівка айсберга. У сьогоднішньому марнотратному суспільстві дедалі більше людей переймають так звану марнотратну ментальність. Подивімося, у чому виявляється такий склад розуму, та розгляньмо певні крайнощі, які можуть бути наслідком цього.

Небезпека марнотратної ментальності

Маючи марнотратний склад розуму, людина не обмежується лише незначним марнуванням. Люди з таким складом розуму стають невдячними та недбалими, тому бездумно марнують велику кількість непочатих продуктів та ресурси. Люди з егоїстичним складом розуму, котрі потурають моді та особистим уподобанням, одержимі бажанням позбуватися ще доброго одягу, меблів тощо і купувати замість них нові речі.

Однак марнотратна ментальність виявляється не тільки в погляді на речі. У німецькому проекті, присвяченому використанню викинутого хатнього майна, нещодавно зазначалось: «Те, як ми обходимося з меблями у вітальні, котрі нам більше не до вподоби, і тому через 5 років ми позбуваємось їх і купуємо нові, відображає наше ставлення до людей. Постає запитання, як довго суспільство допускатиме це». У повідомленні також говорилось: «Коли особа вже не спроможна працювати на повну силу, її просто замінюють, адже є ще стільки працівників!»

У книжці «Земля на вазі» (англ.) колишній віце-президент США Альберт Ґор слушно запитав: «Якщо ми дивимося на наші речі як на одноразові, то чи не почали ставитись подібно й до ближніх? (...) Чи ж у вирі життя ми не перестаємо цінувати винятковості кожної окремої людини?»

Люди, які перестали цінувати й поважати інших, мабуть, легко, і майже не відчуваючи провини, зможуть покинути друзів або подружнього партнера. Стосовно такого стереотипу мислення у німецькій газеті «Зюддойче цайтунґ» сказано: «Двічі на рік ми купуємо новий одяг, щочотири роки — новий автомобіль і кожних десять років — нові меблі для вітальні. Щороку шукаємо нове місце для відпустки, до того ж змінюємо доми, рід занять, роботу — отже, чому б не змінити подружнього партнера?»

Сьогодні деякі люди готові викинути мало не все, що починає набридати. Для прикладу: за приблизними  підрахунками, у певній європейській країні впродовж 1999 року господарі залишили напризволяще 100 000 котів і 96 000 собак. Одна прихильниця захисту тварин каже, що громадяни тієї країни «не вважають піклування про домашніх тварин довгостроковим зобов’язанням. У вересні вони купують цуценя, а в серпні [через рік, від’їжджаючи у відпустку] відмовляються від нього». А ще гіршим є те, що марнотратна ментальність відображається і у ставленні до людського життя.

Брак поваги до життя

У наш час багато людей не вважає своє життя дуже цінним. Як це виявляється? В одному європейському журналі недавно зауважувалось, що за останні роки зросла кількість молодих людей, охочих іти на ризик. Це видно з того, що чимраз більше молоді бажає брати участь в екстремальних видах спорту. Заради кількох моментів гострих відчуттів вони готові ризикувати своїм життям! А комерсанти у гонитві за прибутком залюбки наживаються на цьому. Один німецький політик зазначив, що ті, хто рекламує екстремальні види спорту, «часто вважають здобуття грошей важливішим, ніж здоров’я та життя людей».

А що сказати, коли позбуваються ще ненародженого людського життя? За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, «по всьому світі близько 75 мільйонів зачатих щороку дітей фактично нікому не потрібні. Для багатьох жінок аборт — це єдине вирішення». Навіть після народження немовлята перебувають у небезпеці. Згідно з бразильською газетою «Естаду ді Сан-Паулу», «збільшується кількість випадків, коли немовлят залишають на вулиці». Чи таке трапляється теж у вашій місцевості?

У сьогоднішньому світі повсюди видно, що людське життя нерідко вважається нічого не вартим, дешевим, тим, чого можна бездумно позбутись. Ми бачимо таку тенденцію у популярності насильницьких розваг, коли в одному лише фільмі чи телевізійній програмі «герої» вбивають безліч «поганих хлопців». Спостерігаємо це у чимраз більшій хвилі насильницьких злочинів, які поширюються по землі, і злодії вбивають свої жертви заради незначної суми грошей або взагалі без причини. Це також видно у моторошних повідомленнях про терористичні акти, етнічні чистки й відвертий геноцид. І все це супроводжується жорстокою різнею людей — дорогоцінного життя позбуваються, наче сміття.

І хоча ми не можемо відокремитись від суспільства марнотратників, але в стані уникнути марнотратного складу розуму. У наступній статті обговорюватиметься, що може допомогти нам давати собі раду у нинішньому марнотратному суспільстві, а також протистояти небажаним поглядам, які пов’язані з ним.

[Ілюстрація на сторінці 6]

У багатьох місцевостях переробка відходів обов’язкова.

[Ілюстрації на сторінці 7]

Чи під впливом мінливої моди ви позбуваєтесь доброго одягу і купуєте новий?

[Ілюстрація на сторінці 8]

Ненароджене немовля потрібно оберігати, а не губити.

[Відомості про джерело]

Index Stock Photography Inc./BSIP Agency

[Ілюстрація на сторінці 8]

Життя надто дорогоцінне, щоб губити його заради гострих відчуттів.