Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Великий голод в Ірландії. Епопея смерті та еміграції

Великий голод в Ірландії. Епопея смерті та еміграції

Великий голод в Ірландії. Епопея смерті та еміграції

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІРЛАНДІЇ

ВІРЛАНДІЇ у тіні «святої» гори Кро-Патрік * стоїть дуже незвичайний корабель. Це невелике вітрильне судно XIX століття. Його ніс направлений на захід, до Атлантичного океану. Але кораблю ніколи не побачити моря. Його міцно тримає бетонний постамент. Поміж щогол око спостерігача помічає жахливі подоби людських скелетів.

Цей величезний монумент з металу, який було офіційно відкрито в 1997 році, присвячено пам’яті жертв Великого голоду — однієї з найбільших трагедій в історії Ірландії. Скелети і корабель служать символами смерті та масової еміграції, які позначили трагічні 1845—1850 роки.

Звичайно, голоду зазнавала не тільки Ірландія. Від цього лиха постраждало чимало країн. Проте з багатьох причин Великий ірландський голод був винятково трагічним. У 1845 році населення Ірландії становило 8 мільйонів. Припускають, що до 1850 року від голоду померло півтора мільйона людей! Ще один мільйон осіб емігрував у пошуках ліпшого життя, головно до Британії та США. Цей голод був, безумовно, великим.

Що ж спричинило таке страшенне лихо? Яку допомогу отримали його жертви? Який урок можна взяти для себе з цієї трагедії? Щоб відповісти на ці запитання, спершу коротко дослідімо, як жили ірландці до голоду.

До Великого голоду

До початку XIX століття Британія розширила свої володіння майже по всій землі. Частиною тих володінь була й Ірландія. Багато земель цього краю належали англійським лендлордам, які переважно жили в Англії. Ці землевласники вимагали від ірландських фермерів високої орендної плати, а за їхню працю давали мізерну винагороду.

Тисячі дрібних фермерів-орендарів жили у великих злиднях. Люди не могли купити м’яса чи іншої їжі і тому садили картоплю — найдешевший для них основний харчовий продукт, який було найлегше вирощувати за таких обставин.

Важлива роль картоплі

Картоплю завезли в Ірландію приблизно в 1590 році. Це принесло велику користь, бо вологий та помірний клімат Ірландії сприяв росту цієї культури навіть у неродючому ґрунті. Картопля була харчовим продуктом для людей і кормом для худоби. До середини XIX століття нею засаджували близько третини всіх орних земель. І майже дві треті урожаю споживали люди. Пересічний ірландець їв практично саму картоплю, причому щодня!

Оскільки так багато людей були повністю залежні від картоплі, ця ситуація була ідеальною передумовою для катастрофи. Що сталося б у випадку неврожаю?

Перший неврожай

Неврожаї картоплі бували і перед тим. Але тоді ситуацію вирішувала короткострокова допомога, і, якщо наступний рік приносив добрий урожай, лихо зводилося до мінімуму. Тому, коли в 1845 році картопля не вродила, влада не виявила занепокоєння.

Але цього разу ситуація була набагато серйознішою. Тепер відомо, що причиною неврожаю 1845 року був картопляний грибок (phytophthora infestans). Цей грибок, що переноситься повітрям, швидко поширився від одного картопляного поля до іншого. Заражена картопля буквально гнила в ґрунті, а та, що лежала в погребах, як казали, «танула на очах». Оскільки садили тільки один сорт картоплі, грибок уразив весь урожай в Ірландії. Наступного року фермери брали на розсаду картоплю з попереднього врожаю, тому грибок знищив подальші урожаї.

Другий неврожай

Потім, 1846 року, посадили низькопробну розсаду — картоплю, яку вдалося врятувати попереднього року, але хвороба знищила і другий урожай. Тепер збирати було нічого, і в результаті багато працівників втратили роботу. Землевласники просто були неспроможні заплатити їм.

Уряд розробив різні плани надання допомоги, наймаючи цих зубожілих людей (переважно на будівництво доріг), щоб вони могли забезпечити необхідним свої сім’ї.

Дехто міг отримати роботу тільки в робітних домах. Ці заклади наймали нужденних. За свою працю робітники отримували їжу та місце для ночівлі. Працювати доводилось дуже важко. Їжу часто давали зіпсуту. У притулках для ночівлі не було жодних умов для життя. Декотрі робітники не вижили.

Здійснені заходи принесли якесь полегшення. Але найгірше чекало попереду. Зима 1846—1847 років видалася надзвичайно холодною, внаслідок чого працювати на вулиці було практично неможливо. Різноманітні державні установи роздавали безплатно їжу. Проте через два роки кошти, виділені державою на допомогу нужденним, стали вичерпуватися, та й всієї тієї допомоги було недостатньо для фізично ослаблених людей, яких ставало чимраз більше. Потім Ірландію вдарило ще одне спустошливе лихо.

Землевласники, що жили далеко від своїх володінь,— а багато з них самі потрапили у великі борги — і далі вимагали плату за оренду. Більшість їхніх орендарів не мали коштів, щоб платити за надані їм землі, і тому тисячі людей були вигнані зі своїх ферм. Декотрі просто покидали землю та йшли в міста у пошуках ліпшого життя. Але ці люди не мали ані їжі, ані грошей, ані житла. Куди ж їм було податися? Для щораз більшого числа людей єдиним виходом стала еміграція.

Масова еміграція

Еміграція не була новим явищем. Ще від початку XVIII століття з Ірландії до Англії та Америки постійно плив невеликий потік емігрантів. Але після зими 1845 року цей потік перетворився у справжню повінь! У 1850 році 26 відсотків населення Нью-Йорка становили ірландці. Тут було більше жителів ірландського походження, ніж у столиці Ірландії, Дубліні.

Протягом шести років голоду 5000 кораблів здійснили ризиковану подорож через Атлантичний океан, долаючи відстань у 5000 кілометрів. Багато кораблів вже були старі. Перед тим декотрі з них використовували для перевезення рабів. Якби не надзвичайний стан, вони б давно вийшли з ужитку. У трюмах була страшенна тіснота, але їх практично не ремонтували. В умовах антисанітарії пасажири мусили перебиватися мізерними пайками.

Тисячі пасажирів, ослаблені голодом, почали хворіти. Багато так і не побачили землі. У 1847 році кораблі, що пливли до Канади, стали називати домовинами. Приблизно зі 100 000 емігрантів, яких вони перевезли, понад 16 000 померли або під час подорожі, або невдовзі після прибуття. У листах своїм друзям та родичам в Ірландії вони повідомляли про ці небезпечні умови, але потік емігрантів не зменшувався.

Усього декілька лендлордів надали допомогу своїм колишнім орендаторам. Скажімо, один землевласник винайняв три кораблі для перевезення тисячі своїх орендарів. Проте більшість емігрантів мусили самі докладати зусиль, щоб виїхати. Не раз траплялося, що з великої сім’ї могли виїхати лише один-два члени. Уявіть, який розпач огортав усіх на пристані: тисячі людей приходили попрощатися зі своїми родичами, думаючи, що, ймовірно, розлучаються назавжди.

Хвороби та третій неврожай

Після двох неврожаїв картоплі та масового виселення з ферм населення Ірландії дуже поріділо. Тепер йому довелося боротися ще з одним страшним лихом. Цього разу його вразили хвороби! Тиф, дизентерія та цинга забрали ще більше життів. Мабуть, уцілілі думали, що гірше бути не може, але вони помилялися.

У 1847 році зібрали добрий урожай, і в 1848 році фермери на радощах потроїли площу під картоплю. Тоді прийшла справжня катастрофа! Літо видалося дуже дощове. Грибок знову вдарив насадження. За чотири сезони урожай третій раз було втрачено. Урядові та доброчинні установи вичерпали всі свої ресурси. Але лихо на тому не зупинилося. У 1849 році епідемія холери забрала життя ще у 36 000 осіб.

Наслідки трагедії

Проте ця епідемія стала поворотним пунктом. Наступного року картопля вродила. Становище поступово поліпшилося. Уряд видав нові закони, які скасували усі борги, що виникли в результаті голоду. Населення знову почало зростати. Хоча в наступних роках грибок псував урожай, лихо ніколи не набирало таких масштабів, як у трагічні роки голоду: тоді Ірландія втратила понад чверть населення.

Нині по всій Ірландії стоять розбиті кам’яні мури та зруйновані будинки як нагадування про ті важкі часи — часи, які розкидали ірландців по цілому світі. Лише у США понад 40 мільйонів чоловік мають ірландське коріння. Президент США Джон Кеннеді та Генрі Форд, конструктор автомашин марки «Форд», були прямими нащадками емігрантів, які припливли з Ірландії на кораблях, втікаючи від голоду.

Звичайно, одним з головних чинників цієї трагічної історії про смерть та еміграцію були часті неврожаї картоплі. Інший важливий фактор — те, що «людина панує над людиною — їй на шкоду», як висловився стародавній письменник Біблії (Екклезіяста 8:9, Хом.). На щастя, Боже Слово, Біблія, запевняє нас, що Творець землі та всякого її плоду встановить новий світ з райськими умовами, котрий принесе для всіх тривалий мир та добробут (2 Петра 3:13). Також стародавній псалмописьменник передрік: «На землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить [«на верху гір буде надмір його», НС]» (Псалом 72:16).

[Примітка]

^ абз. 3 Дивіться «Вартову башту» за 15 квітня 1995 року, сторінки 26—28.

[Ілюстрація на сторінці 14]

Пам’ятник жертвам Великого голоду.

[Ілюстрація на сторінці 15]

У пошуках картоплі. Малюнок взято з видання «Ілюстровані новини Лондона» за 22 грудня 1849 року.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Роздача одягу бідним сім’ям.

[Відомості про джерело]

Малюнок на цій сторінці та на сторінці 15: з газети «Ілюстровані новини Лондона» за 22 грудня 1849 року.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

«Корабель з емігрантами» (картина Чарльза Стеніленда, приблизно 1880 рік).

[Відомості про джерело]

Bradford Art Galleries and Museums, West Yorkshire, UK/Bridgeman Art Library

[Ілюстрація на сторінці 17]

Зруйновані будинки є разючим нагадуванням про важкі часи голоду.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 14]

Ескіз угорі: з люб’язного дозволу “Views of the Famine” Web site at http://vassun.vassar.edu/~sttaylor/FAMINE