Скажений кінь. Гора перетворюється на пам’ятник
Скажений кінь. Гора перетворюється на пам’ятник
ЩО СПОНУКАЛО молодого американця, обдарованого скульптора-самоука польського походження, взятися за перетворення гори на образ шанованого індіанського воїна? Митець, а його ім’я Корчак Зьолковський, далеко не похапцем зважився на цю справу. Він обдумував її цілих сім років.
У 1939 році Корчак отримав листа від старого вождя індіанців лакота Генрі Стоячого Ведмедя, який жив в індіанській резервації Пайн Ридж, що у штаті Південна Дакота. Вождь пропонував створити в горах Блек-Хілс (Південна Дакота) пам’ятник легендарному індіанському вождю. Індіанці лакота вважали гори Блек-Хілс священною землею і були невдоволені, коли в горі Рашмор, у самому серці цієї землі, скульптор Ґетсен Борґлум висік велетенські скульптури чотирьох президентів США. У своєму листі вождь Стоячий Ведмідь написав: «Я та інші вожді бажаємо, аби білі люди знали, що червоношкірі теж мають великих героїв».
Чому саме Скажений Кінь?
Чому індіанці обрали власне Скаженого Коня? * Роб Дівол у своїй книжці про Корчака Зьолковського пояснює: «Самі індіанці хотіли, щоб повстав пам’ятник Скаженому Коню. Це ідеал індіанців: він був незвичайно хоробрим воїном і талановитим військовим стратегом, який перший серед індіанців почав заманювати ворога у пастку. Він (...) не підписував договорів і не жив у резервації».
Як у Корчака виник композиційний задум твору? Він почув історію про те, як Скажений Кінь відповів торговцю, що насміхався з нього, бо той, на відміну од більшості індіанців лакота, відмовився жити у резервації. Торговець запитав: «Де ж тепер твоя земля?» Скажений Кінь «простер руку над головою свого коня, вказуючи на обрій, і гордо промовив: «Моя земля там, де поховані мої предки».
Місце для пам’ятника
Перш за все планувалося знайти гору, яку можна було б перетворити на найбільшу в світі скульптуру, щоб перевершити навіть композицію в горі Рашмор. У 1947 році Корчак і вождь Стоячий Ведмідь нарешті вибрали місце. Це була 200-метрова вершина гори, яка сягала 2050 метрів. Корчак Зьолковський назвав її Горою Грозових Хмар, бо на ній деколи збираються незвичайної форми хмари. Але чи вдасться отримати дозвіл перетворити цю гору на велетенський пам’ятник індіанцю?
Дівол розповідає у своїй книжці про Корчака Зьолковського: «Кожен може звертатися із заявою на розробку корисних копалин у горах Блек-Хілс, і по суті володіти землею доти, доки виконується річний об’єм бурових робіт вартістю не менше 100 доларів. Корчаку видався дивним той факт, що уряд байдуже сприйняв бажання перетворити гору в індіанця на коні, і що головна умова — це всього лиш відповідна кількість щорічних робіт» («Корчак. Історії в камені», англ.).
Скільки породи треба усунути?
Корчак, маючи обмежені засоби, поставив перед собою колосальне завдання і спочатку працював сам. Першим вибухом динаміту 3 червня 1948 року він усунув лише десять тонн породи. Відтоді до 1994 року від гори відірвали приблизно вісім з половиною мільйонів тонн. За першим вибухом спостерігало декілька сотень індіанців, і серед них — п’ять із дев’яти *.
позосталих при житті учасників знаменитої битви при Литл-Биґгорні (25 червня 1876 року)Корчак працював невтомно й віддано. Нарубавши дерева, він зробив 741 сходинку до вершини гори, де планував видалити частину породи і вирізати кінську голову. Відбійний молоток скульптора працював від старого компресора з бензиновим двигуном. Тому до місця роботи треба було прокласти через усю скелю вгору 620 метрів труб діаметром 8 сантиметрів. Щоразу, як компресор зупинявся, скульптор мусив спускатися по 741 сходинці, щоб завести двигун. Одного дня він поставив рекорд: за день спустився і піднявся дев’ять разів! Корчак не мав грошей, щоб найняти когось для обслуговування компресора. Вочевидь, цій людині була властива неабияка витривалість і рішучість.
У 1951 році він окреслив на горі контури майбутньої скульптури, використавши для цього 660 літрів білої фарби. Відтоді людям було легше уявити собі кінцевий результат.
Смерть автора і доля скульптури
У 1970-х і на початку 1980-х Корчак намагався видалити таку кількість породи, щоб можна було витесувати кінську голову. На той час він вже переніс два інфаркти (у 1968 і 1970
роках). Улітку 1982 року йому успішно зробили шунтування чотирьох коронарних артерій. І ось сталася трагедія: в жовтні того ж року Корчак раптово помер. Йому було 74 роки. Що ж тепер буде з грандіозним проектом? Чи Скажений Кінь піде у небуття разом зі скульптором?Корчак Зьолковський і не сподівався, що сам виконає цю роботу. Він розумів, що завершувати проект доведеться його послідовникам, тому розробив докладний план робіт. Його дружина Рут і десятеро їхніх дітей так само віддано взялися за справу, як і він. Рут брала участь у всіх етапах роботи — допомагала чоловікові робити обчислення і була поряд на місці, в горах.
Планувалося завершити перш за все кінську голову. Але смерть скульптора змінила цей план. У 1987 році його вдова і керівники неприбуткових установ вирішили закінчити спочатку обличчя індіанця. Чому? Тому що обличчя набагато менше за кінську голову і його можна завершити швидше та з меншими витратами. Крім того, люди скоріше зрозуміють задум скульптора, завдяки чому може збільшитись підтримка громадськості.
Дивовижні розміри
Голова індіанця заввишки 27 метрів з лишком і завширшки 18. Кажуть, що «усі 20-метрові голови з гори Рашмор вмістились би всередині самої лише голови Скаженого Коня, ще й місце залишилося б!» Згідно з одним джерелом, Скажений Кінь з витягнутою рукою і своїм конем буде найбільшою скульптурою в світі: 172 метри заввишки і 195 метрів завдовжки. Тільки рука матиме 69 метрів, а вказівний палець — понад 11 метрів завдовжки і 3 метри завтовшки.
Корчак не хотів приймати грошей від держави для виконання свого проекту. Двічі йому пропонували державні кошти — 10 мільйонів доларів, але він відмовився. Дівол каже, що Зьолковський «непохитно тримався своєї філософії вільної ініціативи. За життя він один зібрав і витратив на Скаженого Коня понад п’ять мільйонів доларів». Він не отримував жодної платні, у нього не було рахунку на особисті витрати.
Тепер за в’їзд на територію біля гори беруть платню з машин, причому окремі особи і мотоциклісти платять менше. Щороку подивитись на Скаженого Коня приїздить понад мільйон людей. На продовження робіт пожертвувано багато устаткування і грошей.
Музей індіанської культури
Біля гори Скаженого Коня є чудовий, збудований з місцевої деревини музей індіанців Північної Америки. У ньому можна побачити тисячі пам’яток культури багатьох північноамериканських племен, яких в загальному нараховується понад 500. Тут міститься також величезна бібліотека довідкових матеріалів про корінних американців, до якої приходять студенти і дослідники.
Індіанки Присцилла Енґен і Фріда Ґудсел (з групи племен оґлала лакота) завжди готові відповісти на запитання і розповісти про експонати музею — художні і ремісничі вироби. Відвідувачів консультує також Доновин Спреґ, викладач університету і член племені мінеканью (лакота). Він праправнук вождя Гамба, який брав участь у битві при Литл-Биґгорні 1876 року.
Яке майбутнє у пам’ятника Скаженому Коню?
Для музею готують нове приміщення. Корчак уявляв собі біля підніжжя пам’ятника музей в стилі гоґану, тобто куреня, індіанців навахо. Це має бути багатоповерховий будинок, 110 метрів у діаметрі. Планується також організувати університет і центр медичної підготовки для північноамериканських індіанців. Однак перш ніж втілювати в життя усі ці грандіозні плани, слід закінчити сам пам’ятник. Скільки це займе часу? Ось що сказала дружина Корчака, Рут: «Ми не можемо встановити жодної дати, бо [час закінчення] залежить від дуже багатьох факторів: погоди, суворості зим, фінансування тощо. Головне, щоб ми постійно просувалися вперед, до мети».
[Примітки]
^ абз. 5 За молодості Скаженого Коня (бл. 1840—1877 роки) звали Його Кінь Стоїть На Видноті. «Мабуть, цьому індіанцю ще не було й двадцяти, коли йому дали ім’я Скажений Кінь (Тасунке Вітко мовою лакота) і він став третім й останнім членом родини з таким іменем». До нього це ім’я носили його батько та дідусь (з «Енциклопедії північноамериканських індіанців», англ.).
^ абз. 11 У цій історичній битві об’єднана армія 2000 індіанців тетонів з групи племен сіу (лакота) і чеєнів розбила 215 кавалеристів під командуванням підполковника Джорджа Армстронга Кастера, а також поповнення, яке вели майор Маркус Ріно і капітан Фредерік Бентін. Скажений Кінь був одним із керівників у цій битві.
[Ілюстрація на сторінках 14, 15]
Скульптурний ескіз для пам’ятника Скаженому Коню і намальована на горі кінська голова.
[Відомості про джерело]
Сторінки 2 і 15: Скульптор Корчак © Crazy Horse Memorial Fnd.
[Ілюстрація на сторінці 15]
Корчак і вождь Генрі Стоячий Ведмідь 3 червня 1948 року. За ними скульптурний ескіз з мармуру в масштабі й гора до вибухів.
[Відомості про джерело]
Фото: Crazy Horse Memorial archives
[Ілюстрація на сторінці 16]
Родина Зьолковських. Рут, вдова Корчака, четверта справа.
[Відомості про ілюстрації]
Crazy Horse photo
[Ілюстрація на сторінці 17]
Інтер’єр музею індіанської культури.
[Ілюстрація на сторінках 16, 17]
Щорічний похід до обличчя Скаженого Коня.
[Відомості про джерело]
Фотографії: Robb DeWall, з люб’язного дозволу Crazy Horse Memorial Foundation (nonprofit)
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]
Фото: Robb DeWall, з люб’язного дозволу Crazy Horse Memorial Foundation (nonprofit)