«Червоне золото» Середземного моря

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА З ІТАЛІЇ

ПРИРОДОЗНАВЦІ довгий час сперечалися, до якої категорії його зарахувати: до рослин чи до мінералів? Але це не перешкоджало шанувальникам захоплювалися його яскравим кольором. Протягом століть він служив і прикрасою, і сировиною для мистецьких виробів, і талісманом, і ліками, і навіть грошима. А сьогодні його найчастіше використовують у ювелірній промисловості. Що ж це таке? Червоний корал із Середземного моря. Цінність цього корала настільки велика, що його ще називають червоним золотом.

Але чим насправді є червоний корал? Як він утворюється і де? Як його збирають? Як обробляли його майстри в давнину? І як роблять це тепер?

Тварина, рослина чи мінерал?

Про середземноморський червоний корал (Corallium rubrum), а також про методи його збору та застосування писали ще стародавні природознавці. Проте лише у XVIII столітті науковці дійшли висновку, що червоний корал, як і всі інші корали,— це рештки скелетів представників тваринного світу. А те, що нагадує квіточки на мініатюрному «дереві», насправді не що інше, як щупальця живих істот — поліпів. Коралові гілки, що сягають близько 25—30 сантиметрів, побудовані із твердих вапнистих утворень цілої колонії поліпів і служать їй захистом. Кожна гілка червоного корала одноколірна, але може різнитися від інших відтінком. Корал живе на глибині до 250 метрів, прикріпившись до будь-якої твердої поверхні: скелі, уламка розбитого судна чи навіть старого артилерійського ядра. Але йому потрібні чисті спокійні води з досить високою солоністю і температурою від 10°C до 29°C. Червоний корал можна знайти у Середземному морі коло берегів Албанії, Алжиру, Греції, Іспанії, Італії, Марокко, Тунісу, Франції та Югославії, а також в атлантичних водах Кабо-Верде і Марокко. За рік молода колонія виростає в середньому на 4—8 міліметрів у довжину, а в діаметрі збільшується на 1,5 міліметра.

 Цінується з давніх-давен

Археологічні знахідки свідчать, що обробкою і продажем коралів займаються вже дуже давно і що корали завжди мали своїх шанувальників. Спочатку, мабуть, просто збирали гілки, викинуті на берег хвилями Середземного моря. Уламки червоних коралів, які, правдоподібно, служили амулетами, знаходять у стародавніх гробницях Швейцарії. З коралів виготовлені деякі прикраси однієї шумерської богині. Користувалися вони попитом також в Єгипті. Стародавні євреї ставили корали в один ряд із сріблом і щирим золотом (Приповістей 8:10, 11, НС; Плач Єремії 4:7). А древні кельти оздоблювали ними зброю й кінську упряж.

За розповідями римського природознавця Плінія, у першому столітті н. е. червоний корал збирали у Ліонській затоці, вздовж західного узбережжя італійського півострова та поблизу Сицилії. Колонії поліпів відривали сітками або ж відрубували гострими залізними інструментами. У ті часи корали вважали цілющим засобом проти гарячки, ниркових каменів та очних хвороб. Крім того, їм приписували здатність захищати від тайфунів і блискавиць.

Коло X століття н. е. араби, що населяли райони Північної Африки, винайшли пристрій для збирання коралів — схрещені балки (4—5 метрів), з центру й кінців яких звисали сіті завдовжки до 8 метрів. До пристрою прив’язували важкі камені, спускали з човна і тягли по дну, порослому коралами. Гілки коралів обламувалися та заплутувались у сітях. Різновиди цього пристрою і сам метод збирання коралів використовували ще донедавна. Але кілька років тому його заборонили через побоювання, що це завдає великої шкоди морському дну та підводній фауні. Тепер збором  коралів займаються водолази. Теоретично людина має можливість вибірково збирати корали, не загрібаючи все підряд. Але, як показує практика, деякі водолази по-хижацьки цілковито оголюють морське дно.

Традиційне італійське ремесло

Стародавні римські майстри виготовляли з коралів амулети, намиста та різні фігурки. На початку XII століття між Генуєю та Константинополем і багатьма середземноморськими портами велася жвава торгівля намистинами, ґудзиками та іншим кораловим крамом. За днів Марко Поло (XIII століття) середземноморський червоний корал користувався великим попитом в Індії та Індокитаї, а купці-араби завезли його аж до далекого Китаю.

Кораловими прикрасами з гладкою поверхнею славилися такі міста, як Трапані, Неаполь, Генуя та інші. Майстри з Трапані за часів маньєризму і бароко (від XVI до XVIII століття) також виготовляли дивовижної краси дерев’яні та позолочені вироби, прикрашені маленькими кораловими детальками: мистецькі скриньки для прикрас, підноси, рамки, дзеркала, предмети церковного вжитку тощо. З корала створювали чудові картини зі сценами Різдва, а дорогі шати та завіси для вівтаря розшивали тисячами крихітних коралових намистинок. Особливо багато прикрас усіх стилів і форм з’явилося в XIX столітті. Це були ювелірні набори, діадеми, сережки, кулони, намиста, камеї, брошки і браслети, вирізьблені у формі квітів, листків, тваринок і античних фігурок.

Центром коралового промислу вважається італійське містечко Торре-дель-Греко, розташоване на березі Неаполітанської затоки. Тут обробляють 90 відсотків червоного корала, привезеного з усього світу. Щоб розрізати гілки корала на менші частини, місцеві майстри використовують циркулярні пили. Потім на верстатах з однієї частини сировини роблять круглі намистинки. А з іншої вручну вирізають за допомогою точильних інструментів деталі потрібної форми і розміру, полірують їх та вставляють в оправу перснів, сережок та інших прикрас. Під час обробки втрачається від половини до трьох четвертих коралової сировини. І це одна з причин, чому грам коралового виробу коштує більше, ніж грам ювелірного виробу із золота.

Кораловий промисел бачив свій зоряний час, коли він приносив величезні прибутки. Але, на жаль, як говориться у книжці «Коралло Россо» («Червоний корал»), він також привабив шукачів «легкої наживи», які були готові довести коралові рифи «до цілковитого знищення». Тож особи, занепокоєні майбутнім червоного корала та коралової індустрії, наполягають на розумному використанні цих родовищ. Хоча коралу поки що не загрожує зникнення, все ж стає дедалі важче знаходити великі гілки, придатні для виготовлення прикрас. Сьогодні коралова сировина для італійських ювелірів надходить також з вод Тихого океану. Різні види корала збирають також у водах Японії і Тайваню на глибині коло 320 метрів. Для цього навіть використовують підводні міні-човни та ро́боти з дистанційним управлінням. А за дві з половиною тисячі кілометрів від гавайських берегів корали ростуть аж на глибині 1500 метрів.

Вишукані прикраси та скульптурні вироби з коралів свідчать про художні здібності майстрів, завдяки яким так прославилися корали. А для тих, хто захоплюється мистецькими виробами нашого Творця, середземноморське «червоне золото» — це лише один із численних дарів, піднесених людині (Псалом 135:3, 6).

[Ілюстрація на сторінці 16]

Намисто із 75 тисяч коралових зерняток. XIX століття.

[Відомості про джерело]

Per gentile concessione del Museo Liverino, Torre del Greco

[Ілюстрація на сторінці 17]

Живий корал.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Діадема.

Кубок. XVII століття.

Ювелірні прикраси.

[Відомості про джерело]

Усі фотографії: Per gentile concessione del Museo Liverino, Torre del Greco

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]

Per gentile concessione del Museo Liverino, Torre del Greco