Волинка — старовинний інструмент

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

ШОТЛАНДСЬКІЙ гірській волинці, яку сьогодні можна почути у Великобританії, Канаді, США й інших англомовних країнах, лише 300 років. Однак її далекі родичі існували ще тисячі років тому у стародавньому місті Урі, батьківщині Авраама, а також у древньому Єгипті. В обидвох місцевостях археологи знайшли прості очеретяні дудочки, які, на думку фахівців, є попередниками сучасної волинки. Проте нікому не відомо, хто і коли долучив до дудочок повітряний міх.

У біблійній книзі Даниїла, написаній понад 500 років до народження Ісуса Христа, згадується шість вавилонських музичних інструментів (Даниїла 3:5, 10, 15). Серед них є інструмент, що арамейською мовою називається сумпоня і в багатьох перекладах Біблії передається словом «волинка».

Хоча ніхто точно не знає, як виглядав цей вавилонський інструмент, але він, мабуть, нагадував один з духових інструментів, які ще досі можна побачити на Сході. Письмові згадки виявляють, що в Персії (Іран), Індії та Китаї використовували різні форми волинки, і деякі з них існують донині.

Відома серед багатьох народів

За словами римського історика Светонія, імператор Нерон, який народився 37 року н. е. і правив у Римі в першому столітті, обіцяв, що, коли він залишиться на  троні, то навчиться «добре грати на водяному органі, флейті та волинці». А у поемі, котру, як думають, створив Вергілій за 50 років до народження Нерона, згадується «дуда, що солодко грає».

Ще з давніх-давен волинка була поширена в Ірландії, Іспанії, Італії, Німеччині, Польщі та Франції, а також на Балканах і в Скандинавії. Однак ніхто точно не знає, як вона потрапила до Великобританії. Відомо, що близько 500 року до н. е. мандрівні кельти принесли з собою в цю країну один із різновидів волинки. Проте ще раніше багато англійських графств та Шотландія мали власні форми цього інструмента. В «Оксфордському музичному довіднику» (англ.) навіть сказано, що, можливо, «в Англії волинка з’явилася кілька століть раніше, ніж у Шотландії».

Римські піхотинці також мали свої волинки. Але досі невідомо, чи то римляни завезли цей інструмент на Британські острови, коли захопили їх у 43 році н. е, чи, може, вони просто удосконалили те, що там уже було.

Якщо ви колись матимете нагоду відвідати Шотландію й послухати гірську волинку, звуки якої відлунюють у гірській долині, то погодитеся, що це справді незабутнє враження.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінках 24, 25]

У серпні 2000 року славнозвісною единбурзькою вулицею Принсес промарширував «найбільший у світі оркестр» волинщиків і барабанщиків, що складався з тисяч музикантів (фотографія вгорі). Це була благодійна акція, кошти з якої призначалися для боротьби з раком. До шотландських волинщиків приєдналися їхні колеги не лише з Європи, Канади і США, але й з далекого Гонконгу та тихоокеанського острова Гуам.

З усіх волинок, створених у Шотландії, гірська — найвідоміший інструмент, на якому грають донині. А є ще й шотландська низинна волинка і мала волинка. З англійських волинок збереглася лише нортумберлендська. Її м’який звук — це щось середнє між звуками кларнета і гобоя. Усі ці волинки, на відміну від гірської, мають маленькі міхи, «педалі». І волинщик нагнітає повітря в основний міх не ротом, а розтягуючи й стискаючи рукою ці міхи.

У книжці «Волинка. Історія музичного інструмента» (англ.) Френсіс Коллінсон повідомляє про цікаве рішення, винесене англійським судом 1746 року. У ньому говорилося: «[Шотландський] гірський полк ніколи не виступав без волинки» і «тому для закону вона є інструментом війни». А оскільки жоден клан ніколи не вирушав у бій без шотландської гірської волинки, вона стала єдиним музичним інструментом, котрий «заборонили» як знаряддя війни.

[Відомості про джерело]

Colin Dickson

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 25]

Шотландська гірська волинка

Трубка для нагнітання повітря. Вона має на кінці клапан, що пропускає повітря лише в один бік, її вставляють у дерев’яне гніздо в міху. Через цю трубку музикант нагнітає повітря у міх, а потім, стискаючи його, виштовхує повітря через мелодичну і бурдонні трубки.

Трості. Найкращі з них виготовляють з очерету Arundo donax, який спеціально для цього вирощують в Іспанії, Італії та Франції.

Мелодична трубка. На ній грають мелодію, закриваючи почергово сім пальцевих отворів зверху й один знизу. Звук виникає внаслідок вібрації подвійної трості. Повітря у мелодичну трубку надходить із міха, який музикант стискає ліктем.

Басові бурдонні трубки. Вони подібні до тенорових, але настроєні на дві октави нижче, ніж мелодична.

Тримач. Його переважно виготовляють зі слонової кістки або китового вуса, а нині також з пластмаси.

Тенорові бурдонні трубки. Їх є дві. У кожній вібрує одинарна трость. Настроєні вони в унісон на октаву нижче мелодичної.

Міх. Традиційно його виготовляють зі шкіри тварин і покривають шотландкою.

Деревина. Спочатку використовували місцеві породи дерев зі світлою деревиною, часто самшит, які фарбували у чорний колір. Але згодом перевагу почали надавати важкій твердій деревині ебенового дерева із Вест-Індії. Однак використовують також інші породи, як-от африканське чорне дерево з родини Dalbergia melanoxylon.

[Ілюстрації]

Трость бурдонних трубок.

Трость мелодичної трубки.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Шотландський музикант у вбранні гірських волинщиків.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Мелодична трубка для тренувань. Це окремий інструмент, на якому майбутній волинщик вчиться грати.