Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Аброльюс. Очей не відведеш

Аброльюс. Очей не відведеш

Аброльюс. Очей не відведеш

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА З БРАЗИЛІЇ

У XVI столітті, коли мореплавці підходили до коралових рифів коло узбережжя штату Баїя (Бразилія), то попереджали один одного: «Абро ос ольюс!» («Дивись обома!»). За традицією, це часте попередження стало назвою п’яти малих островів у цьому регіоні — архіпелагу Аброльюс.

Аброльюс лежить на півдні Атлантичного океану, лише за 80 кілометрів від узбережних містечок Каравелас і Алкобаса. Однак цей архіпелаг ізольований та оточений кораловими рифами. Вже сама згадка про непозначені на карті рифи і про несамовиті атлантичні шторми мала б стримати більшість моряків входити у ці води. Проте сюди їх вабив горбатий кит, який приносив величезні прибутки.

Полювання і спостереження за китами

Упродовж XIX століття Аброльюс був головним джерелом прибутку для узбережних містечок, де займались риболовством. Відвідавши спеціальну месу, на якій місцевий священик благословляв маленькі відкриті човни, мисливці розпочинали свій шлях до архіпелагу. Як їм вдавалось убивати такі величезні створіння? Вони використовували материнський інстинкт кита. Спочатку китолови забивали гарпуном маля, а потім уживали його як приманку, щоб змусити матір підплисти ближче. Забитих китів витягували на берег і там, на одному з шести китобійних заводів у Каравеласі, добували їхній цінний жир.

А втім, у середині XIX століття китобійний промисел почав занепадати, оскільки ніхто не купував китового жиру. До початку XX сторіччя, після десятиліть полювань на горбатого кита, він майже перестав розмножуватися на Аброльюсі. Унаслідок цього китоловство навколо цих островів припинилось. Востаннє кита спіймали тут 1929 року.

Новий розділ історії Аброльюса розпочався 1983 року, коли п’ять островів архіпелагу та риф Аброльюса — територію, загальною площею 910 квадратних кілометрів,— визнали морським національним парком. Протягом 50 років про китів мало що повідомлялось, але 1987 року дослідники сповістили, що побачили їх у водах парку, тому вирішили перевірити це. Вони були вражені, довідавшись, що кити знову почали розмножуватись на цих островах.

Новини про повернення китів, а також дедалі більша популярність Аброльюса як райського куточка стали приваблювати невеличкі групи туристів. Якось погожого літнього ранку одна родина сіла на невеликий рибальський човен у Каравеласі і відправилась у шестигодинну подорож на Аброльюс. Ось, як один з її членів розповів про їхній візит на ці острови.

Мур з великих капелюхів

«Коли Мануель, наш човняр, намагався пропливти повз риф, що нагадував справжні мури, я зрозумів, чому ранні португальські мореплавці боялися цих вод. З морського дна підіймалися різнокольорові коралові колони — до 20 метрів заввишки і 50 метрів завширшки. Оскільки формою вони нагадували конус, місцеві жителі прозвали їх великими капелюхами. Під водою чимало цих колон зрослися й таким чином утворились величезні арки і коридори. Деякі мури сягали 20 кілометрів завдовжки та виступали з води, утворюючи рифовий вал. Справді, цей риф був подібний на мури.

Залишивши риф позаду, ми побачили на горизонті Аброльюс. Здалека п’ять островів були схожі на величезні дверні підпори, які плавали в океані. На думку геологів, у далекому минулому лава змусила ці величезні плити піднятися з океанічного дна. Тому всі острови мають подібну топографію — стрімка скеля виступає з води з південно-східного боку, а пологий схил, який поступово переходить у плаский берег, з південно-західного.

Тепер ми могли розрізнити маяк і нерівний ряд двоповерхових будинків на найбільшому острові, Санта-Барбара. Місцеві жителі — працівники Бразильського інституту довкілля і особовий склад бразильської військово-морської частини — залежні від човна з провіантом, що прибуває сюди кожних два тижні. Неважко уявити, що його прибуття з нетерпінням очікують також місцеві кози — резервна їжа остров’ян. На острові немає пансіонів, готелів, барів і ресторанів. Туристи, які бажають залишитись тут на ніч, повинні спати в човнах, пришвартованих до одного з берегів.

Поки Мануель обережно опускав якір, пильно вдивляючись, щоб не зачепити кораловий риф, два працівники Інституту довкілля увійшли на наш човен і пояснили деякі правила. Туристи можуть відвідувати лише два острови, Сірібу та Редонду, йдучи по прокладеному маршруту, причому завжди у супроводі провідника. Тут не дозволяється ловити рибу й брати щось на сувеніри, навіть гальку з моря. Спостерігати за китами дозволяється тільки під суворим наглядом. До китів одночасно можуть підходити лише три човни і не ближче ніж на 100 метрів. Коли кит пливе під водою неподалік від човна, слід вимкнути мотор, а ввімкнути лише тоді, коли він підніметься на поверхню. Якщо кит починає непокоїтися, човни мусять негайно залишити територію».

Пташки милують око

«Для пташок тут справжній рай. На Аброльюсі гніздуються фаетони, білі й бурі олуші, розкішні фрегати та крячки.

Коли у перший день нашої мандрівки ми піднялись на скелясте узбережжя острова Сіріба, Жордан, дослідник з Інституту довкілля, показав нам гнізда бакланів і червонодзьобих фаетонів. Бакланам подобається гніздуватися на відкритій місцевості. А червонодзьобий фаетон віддає перевагу щілинам у скелях, де їхні гнізда захищені від сильних поривів вітру, які можуть перевернути їх.

Справжнім красенем серед птахів, без сумніву, є фрегат, розміром майже з курку. Під час шлюбного періоду горловий мішок самця стає яскраво-червоним і надувається до розміру футбольного м’яча. Здається неймовірним, що фрегат, життя якого залежить від моря, боїться води. Пір’я у нього має небагато захисного жиру, отже, пірнаючи за рибою, він промокає.

Хоча фрегат і намокає у воді, проте це компенсується його майстерністю літати. Його двометровий розмах крил справді вражає. Цей птах ловить теплі потоки повітря і залишається майже нерухомим, не спускаючи ока зі свого «партнера» по риболовству, баклана. Як тільки той зловив рибу, фрегат кидається вниз і атакує його своїм довгим гачкуватим дзьобом, інколи вириваючи рибу прямо з дзьоба птаха. Якщо переляканий баклан випускає свою здобич, фрегат майстерно перехоплює рибу, перш ніж вона досягне води. А що коли баклан ковтне рибу? Фрегат-хуліган буде переслідувати його і змусить відригнути її!»

Підводна сцена

«Другий день нашого візиту ми провели, знайомлячись з підводним світом. Температура води на архіпелазі ніколи не опускається нижче 24°C, а видимість сягає до 15 метрів. Щоб оглянути спокійне мілководдя, не потрібно спеціального спорядження для пірнання. Все, що вам треба, це: дихальна трубка, маска й ласти. Коли сонце проникає в цей підводний світ, у його проміннях виблискують косяки риб, зелені, бузкові й жовті корали, червоні губки та морські водорості. Отже ми плавали у кольоровому світі. Хоча порівняно з іншими тропічними рифами у цьому регіоні коралів небагато, проте деякі види можна побачити лише тут.

У напрочуд голубих водах навколо острова водиться понад 160 видів риб. Тут є створіння різних форм і розмірів: морська черепаха, французька риба-ангел, риба-хірург, морська голка, риба-папуга, велетенські морські окуні та мурени. Риби настільки ручні, що буквально їдять з рук, а коли їжа закінчується, вони ніжно щипають ваші пальці, просячи ще».

Повернення китів

«На третій день після обіду ми залишали архіпелаг і повертались на Каравелас зі змішаними почуттями. Загалом Аброльюс мене зачарував, але я був розчарований, оскільки ми ще не бачили жодного кита. Однак, пропливши близько 30 хвилин, Мануель раптом вигукнув: «Дивіться, дивіться! Кити!» Три горбатих кити — два дорослих і маля — з’явились на відстані 200 метрів. Ми могли чітко бачити білий нижній бік їхніх величезних плавців. Один з них, мабуть найдопитливіший, наблизився до човна і кілька хвилин плив поруч. Я не міг повірити очам, коли кит вистрибнув з води. Піднявшись наполовину з води, він з шумом перевернувся на спину, і вода навколо нього завирувала. У міру того, як острови залишались позаду, все ще було видно хвости цих величезних створінь, а також час від часу струмені води, які піднімалися над поверхнею. Нам було приємно бачити, що горбатий кит повертався».

Непевне майбутнє

Загроза полювання на китів, можливо, минула, але існують інші небезпеки. Було б нереально вважати, що ці острови уникнуть екологічних проблем. Один океанограф висловився так: «Не достатньо лише оберігати архіпелаг і обмежити доступ до нього, якщо все навколо винищується».

Чимало вчених вважає, що через потепління по всьому світі знебарвлюється риф. Це ознака того, що його мініатюрні водорості зникають. Крім того, вирубуються ліси і відбувається ерозія ґрунтів, внаслідок чого річки відносять до моря дедалі більше мулу. Здається неминучим, що зрештою це позначиться на коралах архіпелагу. І оскільки кількість відвідувачів щороку зростає, природоохоронці мусять пильнувати, аби Аброльюс не став жертвою власної неторканої краси.

Все ж жодні з цих хмар на горизонті Аброльюса не применшують його незайманої краси — дивовижних китів-акробатів, захопливого світу птахів і унікальних коралів. Минуло близько 500 років з часу відкриття Аброльюса, проте він все ще залишається місцем, від якого очей не відведеш. Перебування тут є справжньою насолодою, а візит сюди — незабутня подія.

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

БРАЗИЛІЯ

АБРОЛЬЮС

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

АРХІПЕЛАГ АБРОЛЬЮС

Сіріба

Редонда

Санта-Барбара

Ґуаріта

Суесте

[Ілюстрація на сторінці 15]

Маяк на Аброльюсі, побудований 1861 року.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Фрегат.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Корал-мозковик.

[Відомості про джерело]

Enrico Marcovaldi/Abrolhos Turismo

[Ілюстрація на сторінці 16]

Французька риба-ангел.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Біла олуша.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Редонда.

[Відомості про джерело]

Foto da ilha: Maristela Colucci

[Ілюстрація на сторінці 17]

Мурена.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Риба-хірург.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Червонодзьобий фаетон.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Горбатий кит зі своїм малям.