Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Заняття своєрідне, але мені подобається

Заняття своєрідне, але мені подобається

Заняття своєрідне, але мені подобається

РАНКОВУ тишу порушує гуркіт мого спеціалізованого човна: позаду залишається оповита сном гавань Ґібсонса. На світанку я вирушаю на пошуки «здобичі».

Багато людей на західному узбережжі Канади, серед них і я, трудяться у лісогосподарстві і лісозаготівлі. Однак далеко не у всіх настільки ж незвичайна робота, як у мене. Я збираю загублені колоди, тобто займаюсь утилізацією лісу. Ця справа не нова. Дехто з нас займається цим вже у четвертому поколінні. Можна сказати, що ми взялися за переробку відходів перш ніж це увійшло в моду. Я працюю в районі Хоу-Саунда, а також у протоці Джорджія, між островом Ванкувер і узбережжям Британської Колумбії. Це лише одна частина району поблизу острова Ванкувер, де організовано утилізацію колод.

Ліс транспортують баржами або ж сплавляють кошільним способом, тобто збирають групу колод у середину плавучої огорожі, зроблену з інших колод, які зв’язані між собою. Сплавляти ліс по воді вигідно. А завдяки Тихому океану води в наших краях не бракує. Однак лісосплав не така вже й проста справа. Вітер і течії, буває, швидко змінюються, несподівано може розігратися буря. Тоді багато колод втрачається. Ось тому-то і потрібно збирати їх, утилізувати.

Утилізація колод

Збирати колоди, загублені під час транспортування лісу, можна тільки маючи спеціальний патент. Утильники купують його і отримують тавро з номером свого патенту, а потім щорічно вносять плату за патент. Утилізації підлягає будь-яка колода, що плаває у воді або яку винесло на берег під час припливу. Перш за все ми позначаємо таку колоду тавром.

Нам, утильникам, потрібен добре споряджений човен. Не такий, знаєте, як для прогулянок. У нас малі, грубі та міцні човни. Це можуть бути човни з підвісним мотором або буксири, головне, щоб вони мали дуже товстий каркас. На носі човна прилаштовуємо залізні зубці, які можуть знадобитися для штовхання колод. Ще у нас завжди в запасі міцні мотузки, десь по чотири з половиною метри завдовжки, з металічним зубцем на кінці. Коли знаходиш колоду, мусиш обережно загнати в неї зубець, а саму мотузку прив’язати до буксирного стовпчика. Крім того, ми возимо з собою усе потрібне для безпеки.

Новачок дуже швидко зрозуміє, що наша справа набагато важча, ніж видається на перший погляд. Робочий день починається на світанку за будь-якої погоди в усяку пору року. Взимку, буває, треба розбити лід, щоб вирушити з гавані.

Де ми знаходимо колоди? Це залежить головно від припливів і вітру. Досвідчені утильники зранку перед виходом у море передивляються таблицю припливів. Сильні припливи нам на руку, бо вони приносять більше колод. А ще, коли вода піднімається, колоди легше стягувати з берега.

Завжди треба стежити за погодою. Ми цілий час перевіряємо, в який бік дме вітер, дивимось, як виглядає небо, куди рухаються хмари і як змінюється колір води. Південно-східний вітер несе дощ, західний — чисте небо і високі хвилі. Північно-східний вітер, що його у нас називають Скваміш, взимку несе холод, високі хвилі, сніг, ну і загублені колоди.

Раз у раз, коли заганяєш зубець у колоду, хвилюєшся, а коли тягнеш її з берега, то усередині все аж холоне. Бо ж, як напоришся на каміння під водою, вважай, що маєш пробоїну. Тут не розслабитися.

Колоди ми буксируємо до сховків, там їх зв’язуємо і залишаємо. Раз на тиждень ми забираємо звідти десь від 50 до 100 колод і переправляємо на приймальні пункти, де їх зважують та визначають їхню вартість. Потім нам платять.

Хтось подумає, що збирати колоди — це легко і приємно, ще й гроші дають. Якби ж то! Це заняття не для слабодухів. Наша справа небезпечна. Непереливки буде, якщо злегковажити погодою. На щастя, в районі Хоу-Саунда є багато сховків, де можна перечекати бурю. Біда, якщо узимку хтось впаде за борт, бо у льодяній воді помре за кілька хвилин. І ще, пригадуєте, я розповідав про мотузку із зубцем на кінці? Якщо зубець загнати у колоду невдало, він може вискочити і вдарити людей у човні. Добре, що це трапилося лише кільком утильникам. Таке годі забути.

Особисте задоволення і користь для довкілля

Чому я люблю свою роботу? Район Хоу-Саунда дуже популярний серед туристів, а вони полюбляють мчати на яхтах щодуху. На багатьох островах побудовано сотні літніх будиночків, тож і катерів хоч відбавляй. До того ж щодня місцеві жителі і туристи переправляються через протоку на поромі. В умовах такого руху колоди у воді дуже небезпечні. Ось вам і користь від нашої роботи.

Ми розчищаємо від колод водні шляхи, якими люди постійно користуються. Буває, що колоди довго плавають і вже не тримаються на поверхні, а виглядають з води лише на кілька сантиметрів. Через них човни можуть серйозно постраждати. Але ці ж колоди ми можемо зібрати і продати. Цим ми дбаємо про безпеку інших та про чистоту нашого краю.

Моя робота дуже цікава, ніколи не буває нудно. Коли пливеш у човні, то бачиш усе навкруги і помічаєш, як щохвилини все змінюється. Мені доводилось бачити, як зимовими ранками засніжені гори стають сліпучо-рожевими. У такі дні я люблю вдихати запах морозця у солоному повітрі.

Не раз побачиш яку звірину. Я бачив видр, куниць, морських левів та силу-силенну тюленів. Ще спостерігав, як орли ловили рибу, а олені пливли до одного з островів і назад. Дух захоплює, коли дельфін бавиться у струмені за моїм човном або зовсім близько пропливають сірі кити чи зграя косаток розсікає хвилі.

Мій дідусь почав займатися збиранням утилю у 1930-х роках. Він передав свою любов до моря і своєї справи синам. До речі, у нас утильниками називають тих, хто збирає на березі предмети, які ще можна використати чи продати. Мій батько прищепив захоплення цим заняттям і повагу до нього своїм дітям. Свого часу і я обрав цю справу. Звичайно, це не найголовніше у моєму житті. На першому місці в мене служіння Богу, воно й набагато корисніше. Але мені дуже пощастило, що я люблю свою роботу і займаюсь нею вже майже 50 років. Я й тепер з нетерпінням чекаю години, коли треба вирушати на пошуки колод.

Мені допомагає родина. Іноді, теплими літніми вечорами, ми усі разом виходимо працювати на берег. Коли буксируєш колоди у гавань, а за спиною в тебе прегарний захід сонця, над головою кричать чайки, за човном виблискує вода, а на березі то тут то там запалюється світло... тоді відчуваєш душевний мир і єдність з Творцем. Мабуть, саме за такі хвилі я й люблю свою роботу. (Надіслано).

[Ілюстрація на сторінці 10]

Утильник забирає прибиту до берега колоду.

[Ілюстрації на сторінці 10]

Під час роботи часто бачиш диких тварин.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Приймальний лісозаготівельний пункт на Хоу-Саунді не припиняє роботи навіть узимку.