Несподівана зустріч з бабаками

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

ХОЧЕТЕ познайомитися з полохливим маленьким звірком, цікавим і кумедним? Я розповім вам, як ми з дружиною натрапили на групу пухнастих маленьких тваринок — бабаків.

Це було на гірському хребті на півночі Італії, в Доломітових Альпах, там, де видніються вершини двох величних гір — Латемар і Катіначчо. Ми з дружиною пішли стежкою, що стрімко бралася вгору, ведучи нас до схилів Катіначчо. На галявинах тут сила-силенна розмаїтих квітів. Зупиняємось, щоб роздивитись тендітну лісову лілію. А ще погляд приваблює чорна нігрітела — маленька складноцвітна квітка з виразним запахом ванілі. Сонце підбилося угору і зігріло своїми променями кору поодиноких хвойних дерев — сосни, ялини та модрини — і повітря сповнилося сильним приємним ароматом.

Згодом ми підійшли до безлісої долини. Праворуч здіймався крутий схил, порослий травою, ліворуч — валуни. Аж тут щось прошмигнуло. Я мимоволі оглянувся, але навкруги тиша. Придивившись, побачив, що на одному з валунів сидить бабак. Мабуть, колонія бабаків влаштувала собі помешкання проміж цих каменів.

Серед білячих бабак найбільший. А найвідоміший з цих товстеньких гризунів — лісовий бабак Північної Америки. В Європі живуть альпійські бабаки. Усі мають досить товариську вдачу і селяться групами.

Ми сходимо зі стежки і намагаємось підкрастися ближче до тваринки, але вона вже зникла. Чекаємо: раптом полохливий звірок з’явиться знову. За якусь хвилину дружина стала енергійно жестикулювати, показуючи на щось. Виявляється, один бабак пильно  розглядав нас, сховавшись за валун! Його сіро-коричневе хутро зливається з каменем, тому тваринку годі помітити. Я розглянувся і побачив, що ще один молодший бабак теж дивиться на нас. Трохи далі був третій. Ми вирішили, що це батько. Хоча точно і невідомо, нам хочеться думати, що побачили тоді родину бабаків.

«Бабак-батько», зростом приблизно 45 сантиметрів, виструнчившись, сидить на задніх лапках, ніби на варті. Тимчасом два інших звірки порпалися навколо заростей рододендрону. У пошуках їжі тварини риють землю передніми лапками з сильними кігтями. Коли знайдуть якийсь смачний корінець, то сідають, випрямляють спинку і беруться його гризти, тримаючи передніми лапками. Бабаки їдять рано-вранці та ввечері, а вдень відпочивають. Живляться вони не тільки рослинами, але й кониками, жуками, хробаками та пташиними яйцями і ніколи не складають їжі у своїх норах.

Сімейна сцена просто чудова, однак щойно я спробував підійти ближче, щоб зробити фото, усі троє завмерли на місці. Заледве я поворухнувся знову, як тишу двічі пронизав різкий свист «бабака-батька». «Мама» і «синок» блискавично пірнули у вузькі проходи і щезли під валунами. «Батько» оглянув мене, потім ще двічі свиснув і шмигнув туди ж.

В іншому місці долини знайшовся валун, що ідеально підходив для моїх спостережень. Ось там я й заліг. Чекати довелося недовго: два бабаки зважилися вийти на галявину. Один видерся на великий камінь і ліг ниць, а другий виліз на камінь з іншого боку. Здалося, що вони поцілувались.

Я не міг відвести очей, споглядаючи за тим, як звірки хапливо рухались та іноді застигали на довгу хвилю. Варто було мені ледь ворухнутись, як вони завмирали і сторожко підіймали голови. Потім прийшов час на денний відпочинок і тваринки перестали на мене зважати.

Я помітив, що земля переді мною вся в ямках, біля яких світліють купки ґрунту. Це ходи бабаків у захисні нори. Сюди вони ховаються у разі небезпеки під час своїх коротких вилазок за харчами. Нори, вириті глибоко в землі, мають центральну камеру, до якої прилягає кілька бічних тунелів. Тунелі бувають від 1 до 6 метрів завдовжки. Бабаки орієнтуються  в цих лабіринтах за допомогою своїх чорних вусів, які називаються вібрисами.

Коли приходять зимові негоди, бабаки групами по 10—15 звірків забираються у зимові нори. З літніх нір молоді і старі бабаки сходяться у камери, що попередньо були вистелені сіном, згортаються в клубочок один біля одного і впадають у сплячку. Температура їхнього тіла падає до 8 градусів, кількість ударів серця зменшується до трьох — п’яти за хвилину, і роблять вони лише два — три вдихи за хвилину. Для бабаків це межа виживання. Приблизно раз на місяць звірки прокидаються, щоб відвідати убиральню в іншій частині нори, закритій газонепроникною затичкою. Усі камери, де взимку сплять звірки, ізольовані, але не герметично. Завдяки цьому у норі відбувається принаймні слабка циркуляція повітря.

Учені вже довгий час намагаються зрозуміти, як бабакам вдається вижити взимку. Недавно з’ясувалося, що стан сплячки регулюють певні залози внутрішньої секреції, зокрема щитовидна залоза. І справді, коли тварині ввести гормональний екстракт, вона не впадає у сплячку. Але, якщо влітку бабаків піддати дії холоду, їхня щитовидна залоза підвищує свою активність і рівень обміну речовин, і тому у звірків зберігається нормальна температура тіла. Очевидно, у цьому випадку інстинкт підказує, що час сплячки ще не прийшов.

Бабаки настільки зачарували нас, що ми й не помітили, як спливає час. Ось уже й полудень і ми мусимо полишити наших звірків та повернутися в долину. Туди дістаємося уже в сутінках. Цього дня нам довелось побачити багато цікавого, але мабуть, найбільше запам’ятається зустріч з бабаками.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Бабаки вітаються.

[Ілюстрації на сторінці 17]

Альпійські квіти.

Дзвоник.

Лісова лілія, або саранка.

Едельвейс, або білотка альпійська.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

Бабаки: Gerken/Naturfoto-Online.de

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Бабаки: Gerken/Naturfoto-Online.de