Вогнисті танцюристи

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В КЕНІЇ

БЕЗЛІЧ голосів. Над поверхнею віддаленого озера розноситься безперервний збуджений галас. У мерехтливій воді смарагдового озера неквапно походжають тисячі рожевих птахів. У небі над озером можна милуватися їхнім граціозним польотом. Кружляючи над водою, вони розправляють свої довгі тонкі крила і демонструють усю гаму пурпурових відтінків. Ця барвиста пташина зграя просто вражає яскравими кольорами! Мабуть, це одне з найбільших чудес на землі — рожеві фламінго, які проживають на території Великого Африканського грабена.

Довгоногі й вишукані

З давніх-давен люди захоплювалися витонченістю та граціозністю фламінго. Їхні довгошиї силуети висікали на камені. Фламінго також можна розпізнати і в єгипетських ієрогліфах. Цей птах настільки незвичайний і гарний, що для єгиптян він був уособленням бога Ра. Образ фламінго з його тонкою, вигнутою шиєю та стрункими ногами знайшов відображення на первісних печерних малюнках.

Сьогодні на території Африки, Євразії, Карибського моря і Південної Америки живе чотири види фламінго. Малий фламінго  — найменший з усіх видів. Він має напрочуд гарне забарвлення: темно-рожеве оперення та світло червоні ноги. Рожевий фламінго вдвічі більший від малого. Його зріст сягає 140 сантиметрів. Але у всіх фламінго є дещо спільне: кумедна форма дзьоба, який має горбинку і загнутий донизу.

Щоб злетіти, цей птах граціозно змахує крильми і починає спритно бігти по воді. Так він набирає необхідну швидкість, аби піднятися в небо. Фламінго витягує шию, випрямлені ноги нерухомо тримає в одній позиції позаду, і так вишукано кружляє над землею. За підрахунками, на території Великого Африканського грабена мешкає приблизно чотири мільйони фламінго.

Ніжний птах, суворе довкілля

Більшість фламінго Великого Африканського грабена добре влаштувались на справді унікальних содових озерах. Концентрація карбонату натрію тут настільки велика, що вода масляниста на дотик і навіть може обпекти шкіру. Повітря в районі озер нагрівається до 65 градусів за Цельсієм. Шипучі води цих водоймищ наповнюють гаряче повітря сильним запахом сірки та солі. Вміст лугів та солей настільки високий, що ці сполуки кристалізуються вздовж узбережжя і перетворюються на білі тверді поклади.

Небагато створінь можуть вижити в такій їдкій воді. Все ж для деяких крихітних мешканців — мікроскопічних синьо-зелених водоростей — це чудова домівка. Палюче тропічне сонце підігріває лужну воду, створюючи ідеальні умови для росту великої кількості цих водоростей. Їх настільки багато, що вода набуває зеленого кольору. Ці озера, немов делікатне смарагдове намисто, прикрашають долини й гори,  котрі простягаються вздовж Великого Африканського грабена.

Хіба ж не дивно, що таке ніжне створіння, як фламінго, виживає в такому суворому та несприятливому середовищі. Окрім того, йому там навіть досить добре ведеться. Довгі й тонкі ноги птаха опірні до їдкої води, а завдяки своїм перетинчастим лапам цей птах не грузне у в’язкому мулі. Малі фламінго дуже добре пристосовані до життя у такому непривітному середовищі. У дзьобі цього птаха є крихітні волокнинки, за допомогою яких він відціджує воду і добуває мікроорганізми, що накопичуються під поверхнею води (5—7 сантиметрів). Він занурює дзьоб під воду і повертає його так, щоб кінчиком всмоктувати мікроорганізми. Своїм язичком фламінго, немов поршнем, втягує воду і спрямовує її до крихітних волокнинок, які відфільтровують мікроскопічні організми.

Барвисті церемонії залицяння

Схід ранкового сонця над нефритовими водами озера — це, немовби початок дійства у величезному театрі. Золоте проміння освітлює численні зграї фламінго, які, ніби вогонь, полум’яніють на  поверхні води. Птахи юрмляться. Ці красені витягують шиї і гордовито походжають групами, повертаючи дзьобами у різні боки.

Одна група проходить повз іншу. Сонце виграє на ніжному пір’ї птахів, утворюючи контрастну мозаїку з багряних і рожевих відтінків. Птахи підстрибують та витанцьовують, широко розпрямляють крила, немов демонструють своє вогнисте оперення. Хизуючись яскравими кольорами, вони то біжать по воді, то злітають, то знову приземляються, готові не раз повторювати цей ритуал. У зграї фламінго настільки близько туляться один до одного, що жоден не може злетіти, поки не піднімуться ті, що по боках. Вони збуджено ґелґочуть та кричать, зчиняючи невимовний галас.

Потім, коли землю огортає темінь, пташина зграя несподівано здіймається в повітря і відлітає. Вишикувавшись у довгі лінії, або ключі, вони перелітають сотні кілометрів до іншого содового озера, яке є ідеальним місцем для гніздування та вигодовування пташенят. Цікаво, що така сама міграція фламінго відбувається одночасно і на інших содових озерах грабена.

Від гидкого пташеняти до красеня

Фламінго здебільшого гніздяться у віддалених та неприступних місцях. Дуже важливо, аби озера, де гніздяться колонії фламінго, були далеко від цивілізації, адже у цей період птахи надзвичайно чутливі до чужинців. Якщо якийсь непроханий гість навідається до гнізда, батьки можуть покинути яйця і вже ніколи не повернутися до них.

У період гніздування у пташиних колоніях вирує життя. Батьки завзято будують гнізда для своїх малюків. Згинаючи довгі шиї, вони черпають своїми дзьобами мул, пташиний послід, а також назбирують трохи пір’я. З усього цього фламінго будують конусоподібну башту приблизно 40 сантиметрів заввишки. На верхівці роблять невелику заглибину, куди кладуть яйце так, щоб йому не зашкодило лужне мілководдя. Невдовзі починають вилуплюватися тисячі пташенят. Батьки-фламінго то прилітають до своїх гнізд, то знову відлітають, зайняті важкою працею: на них лежить нелегкий обов’язок нагодувати та виростити своє голодне потомство.

А коли пташенята дорослішають і вже можуть ходити, батьки несподівано покидають їх і перекочовують на іншу частину озера, де більше синьо-зелених водоростей. Тут, далеко від своїх настирливих дитинчат, фламінго можуть підживитися та поповнити свої сили. Однак декілька батьків таки залишаються та організовують для величезних виводків «дитсадок». Невдовзі під турботливим наглядом птахів-вихователів галаслива дітвора почимчикує вздовж соляної мілини, щоб знову зустрітися з батьками. Неймовірно, як в усьому цьому хаосі батьки можуть розпізнати своїх малюків і далі доглядати за ними.

Пташенята дуже незграбні і мало чим схожі на своїх граціозних батьків. У них короткі ніжки та шия, прямі дзьобики, а пір’ячко зовсім біле. Проходить трохи часу і їхні ноги стають довшими, шия теж видовжується та вигинається, починає закручуватися дзьоб і зрештою набуває форми, яку мають тільки фламінго. Аж через два — три роки незграбне пташеня перетвориться на вогняного красеня — фламінго. Відтак кожний фламінго знаходить собі пару. Згодом вони приєднуються до великих рожевих зграй, які є дивовижною окрасою содових озер Африканського грабена.

Витонченість та чарівність фламінго — вражаючий доказ розумного задуму. Спостерігати за цими гарними створіннями в природі — справжня насолода. Але понад те, вони збільшують нашу вдячність і любов до їхнього чудового Творця, Бога Єгови.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Рожеві фламінго.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Малі фламінго.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Пташенята мало чим схожі на своїх граціозних батьків.