Грандіозна міграція

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА З КЕНІЇ

ЗЕМЛЯ гуде від стукоту мільйонів копит. Величезне стадо мчить уперед, здіймаючи хмару рудої куряви. Цибаті полохливі тварини, долаючи річки й потоки, несуться галопом по хвилястих долинах, по пагорбах і рівнинах. Вони сунуть, як повінь, залишаючи позаду широченну смугу дощенту витолоченої трави. Масова міграція величезних ревучих стад антилоп гну — це одне із найзахопливіших видовищ дикої природи.

Едемський сад африканських просторів

Серенгеті — це резерват дикої природи, розташований на території Танзанії і Кенії. Його неозора горбиста савана займає площу близько 30 000 квадратних кілометрів. Завдяки шару родючого вулканічного ґрунту земля тут вкрита густим трав’яним килимом. Подекуди трапляються акацієві ліси та колючі чагарники, пагонами яких люблять ласувати слони. Іноді  можна побачити стада жираф, що граційно пересуваються безкраїми просторами савани.

Де-не-де над рівниною здіймаються гранітні валуни, обтесані вітрами й дощами. Вони служать ідеальними спостережними пунктами для левів і леопардів. У стрімких ріках, що перетинають Серенгеті, водиться безліч гіпопотамів і крокодилів. На відкритих просторах резервату мирно пасуться стада блакитних гну, бубалів, топі та багатьох інших видів антилоп. Спрагнені зебри, що припали до життєдайних ставочків, виглядають здалеку, як низки чорно-білих намистин. Невтомні газелі й імпали з дивовижною легкістю міряють савану своїми великими стрибками. Численні стада дужих африканських буйволів з масивними закрученими рогами неквапно жують траву.

Серенгеті населяє чимало лев’ячих прайдів. Протягом спекотного дня леви вилежуються у затінку дерев або кущів, а з приходом вечірньої прохолоди вирушають на полювання. Водяться тут і плямисті леопарди. Коли вони лежать, зручно вмостившись на гілках дерев, цих тварин взагалі важко помітити, бо розсіяна тінь від листя чудово маскує їх. А на відкритих рівнинах полюбляють влаштовувати свої блискавичні спринти гепарди. За їхнім худорлявим тілом важко простежити очима, коли вони мчать за своїми жертвами.

Екосистема Серенгеті — це справжній рай для тварин і любителів дикої природи. Все ж одним із найграндіозніших видовищ тваринного світу є масова міграція незліченних стад антилоп гну.

Комедіантка савани

На думку природознавців, безкраїми просторами Серенгеті бродить коло 1,5 мільйона блакитних гну. На вигляд це створіння дуже кумедне. Воно має видовжену голову з блискучими широко посадженими очима, що ніби вилізли аж на лоба. Роги його, які нагадують коров’ячі, спочатку легко вигнуті донизу і назовні, а тоді закручуються вгору. Спина доволі похила, і крижі, порівняно з могутніми плечима й шиєю, здаються слабкими й непропорційними. Громіздке тіло антилопи смішно виглядає на цибатих ногах. Додайте до всього цього довгу білясту бороду, темну гриву та подібний до конячого хвіст — і матимете портрет антилопи гну, яку ніби зліпили з кількох тварин.

Поводить себе гну теж доволі кумедно. Велике стадо видає пронизливі гугняві звуки, що нагадують кумкання багатотисячного жаб’ячого хору. А коли антилопи стоять на відкритій рівнині, то мають такий вигляд,  наче не можуть надивуватися всьому тому, що бачать довкола.

Іноді самець гну починає бігти, роблячи стрибки вбік, або носиться по колу. Крім того, він метляє головою, кумедно скаче й вибрикує ногами, здіймаючи хмару пилюки. Дехто каже, що мета цієї вистави — справити враження на самок або продемонструвати свою силу перед іншими самцями. Однак здається, що деколи у самця просто добрий настрій і його тягне на пустощі.

Народжені у ворожому світі

У відповідний час самки антилопи гну починають приводити на світ потомство. Вони володіють дивовижною здатністю так узгоджувати свій порід, що протягом трьох тижнів отелюється 80—90 відсотків усіх тільних самок. У стаді з’являються тисячі теляток і розноситься багатоголосе тоненьке мукання. Мати мусить швидко допомогти своєму маляті стати на ноги, бо, якщо стадо почне в паніці тікати, телятко залишиться саме й просто не матиме шансів вижити.

Молодняк народжується у ворожому світі, де на кожному кроці чигають хижаки. Тому, перш ніж в антилопи почнуться пологи, вона мусить переконатися, що немає жодної загрози. Але якщо звідкись вискочить хижак, самка — і це справді гідне подиву — перериває пологи й утікає. А пізніше, коли небезпека мине, телятко спокійно з’являється на світ.

Дитинча, здається, також наділене вродженим відчуттям небезпеки і спинається на ніжки вже через кілька хвилин після свого народження. За тиждень воно уже може нестись галопом зі швидкістю 50 кілометрів за годину.

Час подаватись у мандри

Антилопи гну мігрують по Серенгеті величезними стадами. Сигналом для масового переміщення служить дощ. А дощі випадають згідно з річними погодними циклами. Над безкраїми просторами Серенгеті, як правило, завжди десь гримлять грози.

Антилопи не можуть прожити без води і дня, та й паша їм постійно потрібна. І доки поживи й води достатньо, вони не рухаються з місця. Проте з приходом посушливого сезону трава на рівнині починає сохнути, а водні джерела зникають. Стада антилоп не в стані просто стояти й чекати, коли знову піде дощ. Вони мусять слідувати за ним.

 Злива творить із пересохлими рівнинами справжні чудеса. Вже за кілька днів на родючому ґрунті з’являються зелені паростки, які незабаром перетворяться на буйну зелень. Соковита молода трава, багата поживними речовинами, притягує до себе антилоп, наче магніт.

Ці тварини мають здатність безпомилково визначати, де падає дощ, навіть якщо він йде десь далеко-далеко. Важко сказати, звідки антилопи гну знають, що в іншій частині Серенгеті злива. Можливо, вони помічають вдалині грозові хмари або відчувають запах вологи у сухому повітрі. У всякому разі, щоб вижити, вони мусять рушати за дощем. І ніщо не може зупинити їхнього походу!

Небезпечна мандрівка

Починається похід поступово. Антилопи гну — стадні тварини, тож, коли одна з них подається в якомусь керунку, інші перестають пастися і прямують за нею. Незабаром уже ціле стадо вирушає у грандіозний похід. Гнані спрагою й голодом, вони вперто просуваються уперед. Іноді пускаються навскач. А то повільно бредуть вервечками одні за одними, залишаючи глибокі борозни в сухій землі.

Їхня подорож сповнена небезпек. Слідом за незчисленними стадами крадуться хижаки, які не спускають ока з повільних, хворих або кульгавих тварин. І ось антилопи вступають у володіння левів, що уже давно чекають на гостей, причаївшись у засідках. Ці великі коти несподівано виринають із високої трави й кидаються у величезне стадо. Антилопи, які, нічого не підозрюючи, мирно паслися, в паніці розбігаються хто куди. І коли якась із них відстане або відіб’ється від своїх товаришів, цим відразу скористаються хижаки: леопарди, гепарди, гієнові собаки й гієни. Останніми на кривавий бенкет з’являються грифи. Вони здіймають галас і деруться за кожен шматок м’яса. Після них залишається тільки скелет, який під пекучим африканським сонцем незабаром зовсім побіліє.

Стрімкі ріки — це ще одна перешкода на нелегкому шляху стад. Уявіть собі неповторне видовище, коли тисячі антилоп кидаються з високих берегів у воду. Більшість тварин успішно дістається протилежного берега. Однак декотрих зносить швидка течія, а інші потрапляють в зуби крокодилам, що причаїлись у воді. Така небезпечна мандрівка відбувається кожного року. Загальна її довжина може становити коло 3000 кілометрів.

Найбільший хижак — людина

Тисячі років людина не мала жодного впливу на міграцію антилоп гну. Але тепер вона становить найбільшу загрозу величезним стадам цих тварин. В останні десятиліття уряди Танзанії та Кенії докладають значних зусиль, щоб захистити мешканців Серенгеті. Все ж незважаючи на те, що мало не весь міграційний маршрут пролягає в межах резервату, щороку від рук браконьєрів гинуть тисячі тварин. Озброївшись сильцями, отруйними стрілами й рушницями, браконьєри полюють на антилоп задля м’яса та мисливських трофеїв, на які завжди знаходяться покупці. Резерват Серенгеті патрулюють загони лісників та охоронців, проте він настільки великий, що просто неможливо охопити всю територію. І оскільки населення зростає, сильнішає також бажання почати розробку цих родючих земель. Тому навколо питання, залишити ці величезні терени виключно для диких тварин чи ні, постійно ведуться гарячі суперечки.

Колись преріями Північної Америки блукали мільйони бізонів. Але сьогодні їх більше не існує. Дехто побоюється, що та сама доля чекає антилоп Східної Африки. І було б дуже сумно, якби одного дня ми стали свідками зникнення останніх великих стад диких тварин — цього незвичайного дива природи. Кожен з нас прагне приходу дня, коли під праведним Божим правлінням люди і тварини житимуть у цілковитій гармонії й мирі (Ісаї 11:6—9). А поки що можна із захопленням спостерігати за цим неповторним видовищем — грандіозною міграцією антилоп гну.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Стада мусять долати небезпечні стрімкі ріки.