Самотня «господиня» Босфору

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ТУРЕЧЧИНІ

НІБИ мати, що на порозі дому виглядає своїх коханих дітей, вона уже сотні років стоїть самотня і сумна. Розбиваючись об кам’янистий берег, хвилі піняться, немов мереживо по низу її спідниці. Це Дівоча вежа — німий свідок подій давноминулих днів. Саме тут протока Босфор сполучається з Мармуровим морем. (Дивіться карту).

Минали сторіччя; вежа бачила загибель кораблів, ненаситні армії, криваві баталії і бучні розваги придворних. І тепер, коли мова заходить про Стамбул, перше, що багатьом спадає на думку, це Дівоча вежа, символ цього давнього міста.

Важко описати, чим ця вежа приваблює стількох людей. Щовечора, коли сідає сонце, в азіатській частині Стамбула хтось неодмінно вдивляється у протилежний берег, де височить Дівоча вежа на тлі обрисів міста. То може бути літній чоловік, що згадує минуле, або ж юнак, повний сподівань, який мріє про майбутнє. А може, це жінка, в якої загинули рідні, і здається їй, що вона така ж самотня, як і вежа. Турецький поет Сунай Акен часто згадує цю вежу у  своїх творах. Він якось сказав: «Найгірший вигляд на Стамбул відкривається з Дівочої вежі, тому що тоді місту бракує її краси».

Простежити історію вежі зовсім не легко. І чим більше заглиблюватись в історію «господині» Босфору, тим щільнішою здається завіса традицій і легенд, які оповили її минуле.

Найдавніша історія острова

Найдавніші відомі нам факти, пов’язані з вежею, стосуються не її самої, а кам’янистого острівця, на якому вона стоїть. У 411 році до н. е., під час війни між Афінами і Спартою, місто Візантій (тепер Стамбул) підтримувало спартанців. Відтак європейська частина Босфору перейшла до Спарти, а азіатська — до Афін. Хоча зрештою Спарта програла війну, афіняни деякий час не вдавалися до подальших дій проти Візантія, а лише взяли під контроль протоку Босфор і збирали мито з мореплавців, які користувались цим водним шляхом. Вважається, що афінський полководець і політик Альсібіадес збудував на цьому острівці митний пункт. Проте немає жодної згадки про існування вежі за тих часів.

Через кілька років і сам Візантій перейшов під управління Афін. Згодом погрози македонського царя Філіппа II змусили Афіни послати у Візантій 40 військових галер, щоб зміцнити свої позиції. Командувач флоту адмірал Гаріс взяв із собою дружину, але вона захворіла і померла у Хрисополісі (Ускюдар). На честь своєї дружини Гаріс вирішив збудувати вівтар і, як говорить легенда, поставив його саме на тому кам’янистому острівці, де пізніше з’явилась Дівоча вежа.

Як вежа встояла до наших днів?

У книжці про Дівочу вежу («The Book of the Maiden’s Tower») розповідається, що вперше щось, схоже на башту, було збудовано на скелі під час правління Мануїла I Комніна (1143—1180). Тоді повстала невелика подібна до фортеці споруда, в якій згодом встановили гармати.

Після того, як 1453 року Стамбул потрапив у руки завойовників, маленький форт зберегли для військових потреб. Згодом тут добудували дерев’яний маяк, звернутий до Мармурового моря. На Босфорі від часу завоювання Стамбула просто перед вежею велися запеклі морські бої, коли воїни з шаблями кидалися на абордаж та йшли на таран кораблі, навантажені порохом або палахкими ладунками — ось так писалися сторінки кривавої історії.

Протягом багатьох років вежу стрясали жорстокі землетруси, вона кілька разів горіла і 1720 року пожежа зруйнувала її майже дощенту. Тоді Дамат Ібрагім Паша відбудував вежу, але  того разу вже з каменя і додав верхню частину з багатьма віконцями, яку покрив свинцем. У 1829 році під час епідемії холери вежа слугувала лікарнею-ізолятором. Невдовзі після цього, за Мехмеда II (1832 рік), було проведено останній великий ремонт. У 1857 році вежа перейшла до Управління маяками, яке доручило французькій компанії перетворити її на маяк. У 1920 році його повністю автоматизували. Загалом вежа слугувала маяком без лишку сто років.

У часи Османської імперії вежа-маяк показувала дорогу не тільки вночі, але й у туманний день. У шторм малі човни пришвартовувались до вежі, щоб хвилі не віднесли їх у море. З нагоди офіційних свят на вежі стріляли з гармат.

Правителі Османської імперії по-різному використовували вежу. Наприклад, тут тримали членів уряду, на яких чекав довгий шлях на заслання або ж страта.

Зміна ролей

Після 1923 року, уряд більше не послуговувався вежею, вона функціонувала лише як маяк. В тривожні роки Другої світової війни вежу відремонтували і зсередини зміцнили бетоном. Після 1965 року, коли її передали військово-морському флоту, вона певний час була військовим центром зв’язку. У другій половині XX сторіччя рух через Босфор посилився, і в протоці частіше стали з’являтися великі кораблі з різних країн. Ці дужі судна порушили самотність Дівочої вежі. З 1983 року Турецьке морське управління використовувало вежу як проміжний контрольний пункт, аби скеровувати потік суден через Босфор.

На початку 1989 року надзвичайна новина знову прикувала до вежі загальну увагу. У статті за назвою «Дівочу вежу отруєно» твердилось, ніби у ній зберігали сіль ціанистої кислоти, якою винищують паразитів на суднах, що стоять на верфі. Приміщення доку, в якому раніше тримали сіль ціанистої кислоти, знесли. І, «оскільки для цієї смертельної отрути іншого місця не знайшлося», її перенесли у вежу. Ось таким чином самотню «господиню» Босфору отруїли. Однак, як підкреслювалось у статті, вибух випарів у вежі став би справжньою катастрофою для Стамбула. Через вісім місяців активного обговорення цієї ситуації в пресі і на телебаченні, контейнери з цією отруйною речовиною нарешті перевезли в інше місце.

У травні 1992 року декілька молодих поетів прийшли до Дівочої вежі та оголосили, що за підтримки мера міста вони хочуть перетворити практично покинуту твердиню на культурний центр. Цьому ніхто не здивувався, адже сотні років вона надихала безліч поетів і письменників. Тож незабаром життя у вежі завирувало: тут відбувалися виставки картин і фотографій, проводилися численні концерти. На цей короткий період вежу оголосили «республікою поезії».

Дівоча вежа тепер

У 1999 році почався масштабний ремонт споруди, оскільки планували відкрити її для вільного доступу туристів. У тому ж році було оголошено, що через рік, в рамках туристичного проекту, у вежі відкриється ресторан і культурний центр. Сьогодні відвідувачів і туристів запрошують у ресторан, кафе, бар, на оглядовий майданчик та в магазин сувенірів. До вежі можна дістатися на малих човнах з різних пристаней Стамбула.

Слід визнати, що багатьом не сподобалась ідея запровадити тут комерційні установи. Але попри усі нововведення, Дівоча вежа, здається, не втратила своєї чарівності. Якщо вам колись доведеться побувати у Стамбулі, обов’язково відвідайте Дівочу вежу. А на азіатському березі Стамбула ви зможете посидіти просто неба в одному з численних кафе і, попиваючи чай, насолоджуватись незрівнянними видами Босфору і Дівочої вежі. Тоді вам, можливо, пригадається довга історія цієї милої «господині» Босфору.

[Карти на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ТУРЕЧЧИНА

СТАМБУЛ

МАРМУРОВЕ МОРЕ

протока Босфор

ЧОРНЕ МОРЕ

[Ілюстрація на сторінці 25]

Літографія XIX сторіччя.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Ресторан.

[Ілюстрація на сторінці 26]

На оглядовому майданчику.